Пустіть дітей до Мене, не забороняйте їм приходити...

Діти після хрещення стають повноправними членами Церкви, Тіла Христового. Не якимось гіршими і ущербними порівняно із дорослими. Вони прославляють Бога так, як дозволяє їх фізичний і психічний розвиток - бігають, сміються, кричать і т.д. Чи заважає це молитися? Можливо, і так. Але діти - не єдині подразники в церкві. Часто дорослі дратують усі п'ять органів наших чуттів: несвіжим запахом чи занадто гострими парфумами, фальшивим співом чи занадто голосним вторуванням "оперним" голосом, систематично невиключеними мобільними і безліччю іншого. При цьому у більшості парафіян не виникає думка робити різкі зауваження чи виводити з церкви таких осіб. А з дітьми виникає, і постійно реалізовується. Бо діти, у розумінні багатьох дорослих, - це недо-люди, що воно мале дурне знає. Воно не знає багато речей, якими хизуються дорослі, але знає те, що Господь відкрив немовлятам, сховавши це від мудрих та розумних (Лк 10:21). Проблема дітей, які заважали дорослим слухати Слово Боже, очевидно, існувала ще за часів Христа, інакше чого б Він казав "не бороніть дітям приходити до Мене" (Мт 19:13)? Явно не тому, що "добре виховані" побожні діти "стовпчиками" стояли біля своїх мамів, годинами слухаючи Месію.

Наступного разу, коли занадто активний маленький повноправний член церкви (чи великий з особливими потребами) буде заважати вам молитися, сприймайте його як фальшивого сусіда (я про спів) - з терпеливістю і поблажливістю, а його мамі можете підбадьорливо усміхнутися. І нехай Господь прийме вашу незосереджену, розсіяну молитву.

Наталя Рудейко

Не виводьте з Церкви плачучих дітей!

Під час пастирського візиту в римський парохію Святого Архангела Михайла всім особливо запам'яталися слова Папи, до батьків:

«Мені подобається, коли я чую дитячий плач, тому що це - обітниця життя! Коли плаче дитина, коли під час Літургії діти починають плакати, деякі парохіяльні секретарки, мабуть, скажуть: «Тихо, виведіть їх!». Ні, вони повинні залишатися там, тому що це - проповідь Бога, проповідь життя».

Під час зустрічі Папи з парохіянами римської околиці згадалися і його слова на Літургії в Сикстинській каплиці, у якій він хрестив новонароджених. Папа дав тоді чимало практичних вказівок подружжю, підкресливши, що ключ до щасливої реалізації будь-якого покликання - і до священства, і до шлюбу - у «внутрішній впевненості»: «Коли священик впевнений, то навіть серед безлічі труднощів, - це і робота, і самотність, і численні проблеми, в тому числі власні помилки і гріхи, - він йде вперед. Ми чуємо заклик Ісуса: 'Будь спокійний, не падай духом, я з вами'. Так само відбувається і в шлюбі», - сказав Папа Франциск.

джерело: www.radiovaticana.va

Виставка: "Шлях до святості митрополита Андрея"

Завантажити pdf

НЕДІЛЯ ХРЕСТОПОКЛОННА

свящ. Юліан Катрій, ЧСВВ

НЕДІЛЯ ХРЕСТОПОКЛОННА

"Хресту Твоєму поклоняємось, Владико, і святеє Воскресення Твоє славимо"

(Тропар утрені).

Святий Великий піст — це час особливого внутрішнього й зовнішнього вмертвіння і покути. Оскільки ця духовна боротьба триває довгий час, то звичайно буває так, що перші дні чи тижні посту ми практикуємо його ревно й мужньо, але відтак помалу фізично й душевно вичерпуємося, ослаблюємося і знеохочуємося. Свята Церква, знаючи про немічність і нестійкість людської природи, ставить посеред посту перед нашими очима надзвичайно могутню спонуку до витривалої духовної боротьби, якою є святий хрест.

У третю неділю посту, у середпістя, свята Церква для збадьорення і підкріплення нашого духа наказує по-особливому почитати святий Господній хрест. Звідси й назва цієї неділі — Хрестопоклонна.

Святий хрест має пригадати безконечну Божу любов до нас, Христові страждання задля нас і наш обов'язок мужньо нести свій хрест щоденного життя. До всіх нас звертається Ісус Христос: "Коли хто хоче йти за мною, нехай себе зречеться, візьме щодня на себе хрест свій і йде за мною... Хто не несе хреста свого і не йде слідом за мною — не може бути моїм учнем" (Лк. 9, 23 і 14, 27).

Тайно образующе ...

Ікона у нашій традиції - щось таїнственне і особливе, особливо для галичан. Це можна побачити на вулицях Львова тоді, коли привозять якусь особливу, чудотворну ікону. Довжелезні черги паломників, бажаючих споглянути і, коли можна, торкнутись таємничого "нерукотворного" образа,  який "100 років не покидав Ватикану", відображають жагу наших людей до таємничого, а також потребу чуда, особливо у ці буремні часи. А що насправді ж для нас є образом? Що (хто) у християнській вірі є образ нерукотворний?

Щоб ми з'єдналися з самим Христом Твоїм

Період Великої Чотиридесятниці сповнений особливих богослужінь, якими Церква Христова віками провадить вірних до пережиття свята Воскресіння Христового - Пасхи, визволення нас із гріховного служіння у велич дітей Божих. Усі богослужіння у часі Великого посту мають особливий вигляд, відрізняються від щоденних, вже добре відомих нам служб, та одне із них є особливо знаковим для постового періоду - це Літургія Передшеосвячених Дарів.

Богослужіння є одним з найдавніших у нашій традиції і сягає своїми коренями 5-го століття. Відтоді є перші згадки про нього. Правдоподібно, воно прийшло у Константинополь із Александрії, а відтак поширилось у цілому візантійському світі. З огляду на це Літургія Передшеосвячених Дарів зберегла у своєму чині багато древніх елементів, які в інших богослужіннях з різних причин затратились.