Притчі у текстах постової утрені

Третій тиждень посту — Притча про блудного сина

(Лк. 15, 11-32)

Радістю і веселістю нині наповни спрагнену за Тобою мою душу, бо ради мене заколений був Твій Агнець; блудного мене прийми і завмерлого до життя поверни і в божественну одежу спасіння, в нетління мене одягни. (У неділю на каноні 9 пісня)

На собі маю я брудне лахміття моїх прогрішень,* і прогнано мене з весільної світлиці.* Але несказанним милосердям твоїм. Боже, наділи мене щедро* і, як блудного сина, - помилуй мене. (У понеділок на стиховні, глас глас 4)

Блудно згрішивши, ісповідаюсь тобі, Господи:* Не смію звести моїх очей до неба,* бо звідтіля мене, нещасного, скинено.* Я прогрішивсь проти неба і супроти тебе* і дитиною твоєю я вже не можу зватись.* Засуджую себе, не потребуючи обвинувачів, ані свідків.* Засуджує мене блуд і лихе моє життя;* осоромлює мене моя нагота* і виставляє на ганьбу лахміття, що на мені висить.* Отче милосердний, Сину єдинородний, Душе Святий,* прийми: мене, що каюся, і помилуй мене. (У вівторок на стиховні, глас 7)

Хоча й синівська гідність доброго Отця є на мені,* та я, нерозумний, того не збагнув* і сам позбавив себе слави,* грішно розтратив багатство благодаті.* Не маючи достатньо божественної поживи,* я підлещувався бридкому чужинцеві,* а він послав мене на власне поле, згубне для душі;* і в рабстві пристрастей й облуди життя моє минало,* на пасовиську зі скотом, та без насичення.* Однак, вертаюся і кличу до тебе,* милосердного й щедрого Отця:* Згрішив я проти неба і перед тобою, * - благаю, спаси мене. (У середу на стиховні, глас 2)

Відпавши від гідності синівства,* я, блудний, по-рабському разом зі свиньми кормлюся,* і не насичуючись їхньою поживою,* приходжу до Тебе, милосердного Отця, якого зухвало покинув*. Повертаюся і в покаянні кличу згрішив проти неба і перед тобою, Отче,* подай мені у наверненні велику милість. (У четвер на стиховні, глас 6)

Зведений лихими думками,* у сластолюбстві провів за моє життя,* і так розтратилось багатство дару Отця мого.* Втішаючись нечистими жаданнями,* і не дотримуючись спасенних заповідей,* я уподібнився до нерозумної тварини.* Але ти, Христе Боже, що зволив задля нас розіп'ястись на хресті,* не відкинь мене від твого синівства,* бо повертаюсь до тебе, як блудний син,* - тож прийми і спаси мене. (У п’ятницю на стиховні, глас 6)

Четвертий тиждень посту — Притча про митаря і фарисея

(Лк. 18, 9-14)

Господь притчею навчав усіх уникати гордливого розуму злих фарисеїв і наказав усім не заноситися розумом, коли треба розмишляти; прикладом і образом Сам бувши, аж до розп'яття і смерти Сам Себе віддав. Дякуючи, промовмо разом із митарем: Ти, що постраждав за нас і не переможений страстями, визволи нас від страждань, Боже, і спаси душі наші. (У неділю на хвалитних, глас 8)

У приниженні показав ти, Ісусе,* знамениту дорогу до вивищення,* самого себе принизив і вигляд слуги прийняв.* Самохвальної молитви фарисея ти не вислухав,* а сокрушене митареве зітхання у небі прийняв,* немов непорочну жертву.* Тому і я кличу до тебе:* Очисти і спаси мене, Боже, - Спасе мій! (У понеділок на стиховні, глас 6)

Пізнавши, душе моя,* як хвалькуватого фарисея засуджено за гордість,* а смиренномудрого митаря виправдано за визнання прогрішень,* поспішно відкинь уповання на добрі вчинки першого,* а наслідуй другого, визнаючи свої гріхи.* Встань, і приборканням пристрастей намагайся осягнути висоту,* якої не можна понизити,* що її дає тобі Христос, який має велику милість. (У вівторок на стиховні, глас 8)

Наслідуймо, вірні, митареве покаяння,* а не хвалімся по-фарисейському,* але з глибини серця принесімо Доброчинцеві - Богові всього,* щире зітхання, бо він навчав, кажучи:* Кожен, хто себе вивищує, буде принижений,* а той, хто себе принижує - буде вивищений.* Тому однодушне закличмо до нього:* Боже, очисти нас грішних і спаси! (У четвер на стиховні, глас 7)

П’ятий тиждень — Притча про милосердного самарянина

(Лк. 10, 25-37)

Як істинно Благоутробний, Христе Спасе, змилостивившись, спас єси мене, тяжко ушкодженого ранами від розбійників, віддавши Душу й Тіло Своє на викуп мій, як два динарії. (У неділю на каноні пісня 9)

До того, що потрапив у розбійницькі руки уподібнився я, Владико всіх,* бо впав я у свої прогрішення,* і від них жорстоко зранився;* та не зостав мене незціленим, Ти, що не з Самарії, а від Марії вийшов, Ісусе, спасительне ім’я, помилуй мене. (У понеділок на стиховні, глас 8)

Зранену і упокорену душу мою* навідай, Господи,* Лікарю хворих і безнадійних тиха пристане,* Ти бо Спаситель світу, що прийшов піднести удалого з тління;* тож, з великої своєї милости, піднеси і мене,* що до тебе припадаю. (У вівторок на стиховні, глас 7)

Висоту чеснот полишила ти, душе моя,* і, впавши між лукавих розбійників, зійшла в безодню гріха.* Покрита злотлінними ранами,* ти лежиш простерта й безпомічна.* Тож заклич до Христа Бога,* що за тебе розп'явся і рани добровільно прийняв:* Заопікуйся мною, Господи, і спаси мене! (У середу на стиховні, глас 3)

Тяжко поранений розбійницькими думками,* я, окаянний, залишився напівмертвий.* Збір пророків, побачивши мене ледве живого,* невиліковного людською вмілістю, пройшов, злегковажив.* Тому, серед моїх тяжких болів, в покорі серця кличу до тебе:* Христе Боже: Як милосердний, вилий на мене твою велику милість. (У середу на стиховні, глас 8)

З розбійниками на хресті розп'ятий був ти, Христе Боже,* і раною своєю зцілив людську природу.* Не погорди моєю душею, що попала між духовних розбійників,* які обдерли її з чеснот і важко поранили.* Жоден із преподобних не може її зцілити* і я лежу напівмертвий, а кінець життя зближається.* Єдину надію покладаю на тебе,* що подаєш життя померлим, тому й кличу:* Перев'яжи рани душі моєї, єдиний Чоловіколюбче,* і намасти її оливою доброти твоєї. (У п’ятницю на стиховні, глас 8)

Шостий тиждень посту — Притча про багача і Лазаря

(Лк. 16, 19-31)

Царство Боже не в їжі і питті, а в правді, стриманості і побожності, тому не багаті увійдуть до нього, а ті, що скарби свої в руки убогих віддають. Цього і пророк Давид учить, кажучи: праведний муж, що милосердує кожного дня, радується в Господі, в світлі ходить і не спотикнеться. Це все для науки нам написано, щоб, постячи, ми добро творили, а Господь дасть нам, замість земного, небесне. (У неділю на хвалитних, глас 1)

Не засуди мене до пекельного полум'я,* як багача через Лазаря,* але даруй мені, що з плачем благаю,* краплинки твого чоловіколюб'я, Боже,* - і помилуй мене. (У понеділок на стиховні, глас 1)

Впавши у прогрішення і зв'язана мотузками гріхів,* чому нидієш, душе моя?* Чому ж ти отягаєшся?* Постійно тікай від жагучої нечистоти, як Лот із Содому й Гомори!* Не озирайся позад себе, бо станеш соляним стовпом.* Спасайся на горі чеснот!* Завжди тікай від полум'я безсердечности немилосердного багача!* Покорою перейди на лоно Авраама* і покірно, як Лазар, заклич:* Надіє моя і прибіжище моє, Господи, - слава тобі! (У вівторок на стиховні, глас 5)

Ізраїль одягався в кармазин і вісон,* сяючи священичими й церковними одежами.* Багатий Законом і пророками,* він насолоджувався законними богослуженнями.* Але поза брамами міста він розіп'яв тебе, Доброчинцю,* що сам став убогим,* і після розп'яття відкинув тебе,* що вічно перебуваєш у лоні Бога Отця. (У середу на стиховні, глас 1)

Прийдімо всі, браття, перед кінцем посту* приступімо всі з чистим серцем до милосердного Бога!* Відкинувши житейські перешкоди, дбаймо про душу!* Стриманістю відвернувшись від насолоди страв,* подбаймо про гостинність,* бо нею - як написано - дехто, не знаючи, прийняв і гостив ангелів!* Годуючи вбогих, ми годуємо того, хто нас нагодував своїм тілом.* Зодягнімся в Того, хто зодягається у світло, немов у ризу,* щоб, за молитвами Пречистої Богородиці і Діви Марії,* отримавши прощення гріхів,* ми покірно звертались до нього:* Господи, визволи нас від засуду по лівому боці,* і, як милостивий і чоловіколюбець,* сподоби нас стояти по твоїй правиці! (У четвер на стиховні, глас 5)