ПОСЛАННЯ НА ПІСТ АНДРЕЯ ШЕПТИЦЬКОГО

ПОСЛАННЯ НА ПІСТ

(Заклик до покаяння)

Чотиродесятниця — то час призначений на покаяння. В цьому часі приго­товляє св. Церква вірних до великої хвилі в їх житті, до найбільшої хвилі в ро­ці, себто до хвилі св. пасхального Причастя. Від тої хвилі залежить може ціла вічність многих душ: Або щаслива вічність зі Святими в небі, або бездонне не­щастя відкинення і прокляття в день Страшного Божого Суду.

Тому то і я, Мої Дорогі Браття і Сестри, приходжу до вас, па початку того Великого Посту з покликом до покаяння: Покайтеся, жалуйте за свої гріхи, бо надходить Великий День! Приготовляйтеся на цю хвилю!
Впродовж двох років большевицького панування много грішників поверну­ло до Бога; у всіх церквах у цілому краю приходили до сповіді і побожно при­чащалися навіть такі, що їх цілими літами ніхто не бачив в церкві! До них то в першу чергу звертаюся: Витаю вас цілим серцем! Ви вернули до своїх, до рідних, ви з нами всіми вернули до батьківської хати, до милосерного Батька. З нами всіми, — бо хто ж між нами не є тим блудним сином, що вернув до милосерного Батька. Дехто поміж вами, Дорогі, повернув до Батька після довгих мо­же літ, і тимбільше його щастя, тай тимбільша радість усіх нас. Бо коли, як каже Христос, ціле Небо тішиться з одного наверненого грішника більше, ніж з девятьдесять девяти праведників, то оскільки ж більше всі ми мусимо тішитися, — ми, ваші браття, коли ви ось вернули нам до Батька. Будьте ж тепер вже аж до смер­ти добрими, вірними християнами!

Заховуйте ж уже Божий, закон і, отверто скажу, приступайте часто до св. Таїнств. Бо без Божої благодати, яку находимо передовсім в Пресвятій Евхаристії, трудно нам бути добрими християнами; без неї так легко упадаємо, так легко відступаємо від Батька, так легко можемо й пропасти! І не занедбуйте молитов! Молитва потрібна до християнського життя; без молитви годі жити.

А тепер звертаюсь до вас усіх, яких запрошуємо до пасхального Прича­стя: Якщо совість не закидує вам ні одного тяжкого гріха, то ви могли би і без сповіді приступати до того ангельського пира, в якому Спаситель кормить нас Пресвятим Хлібом Евхаристії і дає нам пити пресвяту Чашу. Але якщо ви не сповіда­лися хоч би тільки через кілька місяців, то до сповіди треба вам піти; треба за­глянути в глибінь своєї душі і поглянути, чи не закрався у нашу хату лютий, мерзенний ворог, тяжкий гріх. А о тяжкий гріх так легко в житті: Не бути на Службі Божій в неділю, чи свято тоді, коли можна це без великої трудности, зло­мити здоровому піст, ворожнечу заховати в серці, хоч би тільки й клясти, про­клинати або божитися за щонебудь.

Рахунок совісти легко робити. Затримайтеся хвильку над Божими запові­дями, — пригадуєте собі їх щодня — правда? Вони ж є частю християнських молитов. А ви привикли, або бодай від посдідної сповіді зачали молитися разом наголос з цілою родиною. Так повинна молитися кожна християнська родина.

Легко вам буде і жаль, себто вияв сердечного відвернення і осудження кож­ного свого гріха, перед сповіддю збудити в собі. Бо вияв совершенного жалю мі­ститься також в щоденних молитвах і кожний християнин повинен привикати ввечір перед спанням збуджувати в собі совершенний акт жалю, себто акт, що по­ходить з любови до Бога, найліпшого Батька в Небі. Хто ж з нас знає, чи не вмре наглою смертю ще цеї ночі? На таку несподівану смерть треба бути гото­вим! А нема ліпшого приготування на смерть, як совершенний жаль.

А далі йде осудження свого власного гріха, як діла противного Богові, най­більшому нашому Добродієві.

Поміж усіми вами, до яких це пишу, — поміж усіми присутними в церкві, коли ваш Духовний Отець будуть читати вам це моє письмо, є може такі, що не мають охоти цього року сповідатися; може від року не сповідалися вони. А може й є такі, що не сповідалися тамтого року на Великдень, а може й від кількох літ не сповідалися. До них треба було мені звернутися в першу чергу, їх треба перш за все рятувати. Бо вони найближчі до пропасти, бо їм найбільше грозить небез­пека, що вмруть без покаяння. Яка ж не страшна небезпека! Якеж це страшне нещастя вмерти без покаяння та з тяжкими, мерзенними гріхами ставати перед Божий Суд, щоб почути це страшне слово: «Ідіть від мене прокляті у вічний во­гонь»! А так легко можна було оминути тую небезпеку, — а так легко було піти до сповіді!

Не конче мусите сповідатися у знайомого священика; можна піти й де чужого, можна піти до другого села, чи міста. Тільки до пасхального Причастя треба приступити в своїй парохіяльній церкві, а до сповіді можна піти до чужої. Навіть нераз треба піти до чужого священика, — а то тоді, коли чоловік дуже стидається якогось гріха; тоді міг би він перед знайомим священиком зле спові­датися, а цього ніколи не годиться й не можна робити!

Коли ж сповідаєшся, Брате, то вже все скажи, усі рани душі відслони, усі мерзенні учинки витягни наверх, хоч би вони десь на дні душі були закриті й від пятьдесят літ. А коли найдеш у своїй душі такий гріх, коли найдеш гріх несповіданий, закритий зі страху, чи зі стиду, то вже конечно поправ усі свої спо­віді; скажи всьо, що лишень памятаєш! Бо хто знає, чи ця твоя сповідь не буде послідною в твому житті! Не знати, чи дочекаєшся літа, чи діждеш Успення Бо­городиці. Бо десь в тому часі треба знову приступити до св. сповіді та св. При­частя. Але цим разом уже не під тяжким гріхом.

Св. Церква радить, напоминає і просить причащатися і сповідатися бодай чотири рази в році, а приказує раз у рік. І хто того приказу не послухає, той тяжко грішить непослухом для Церкви і грішною байдужністю про свое спасен­ия; той грішить проти самого себе; шкодить своїй душі; той поступає з душею так, як чоловік, що давав би тілові трутину.

Та може не треба аж так намовляти вас; може між вами дуже мало таких, що опустили минулого року пасхальне Причастя. Але й до тих немногих треба мені відізватись: Коли за большевиків сповідалися і причащалися навіть знані грішники, а чому ж ти, Брате, ти, Сестро, від року, від двох, чи аж п’ятьох так занедбав свою душу?! Чи то може бути, щоб ти був гірший від тих, про яких сам знаєш, що навернулися? Твоє занедбання є хіба забуттям! Але уважай, Брате! Не годиться забувати про таку важну справу, не годиться наражуватися на таку небезпеку тільки через свою байдужність, чи легкодушність! Треба ж дбати про душу свою, — треба ж чистим являтися перед Божим Престолом в неділю чи свято, а не в бруді, не зі стидом, не з ранами, з яких гній тече і від яких з обридженням відвертається твій Ангел-Хоронитель! Якби ти, Брате, впав у калаба­ню, в болото, — тоді ти спішився б щоб якнайшвидше вимитися. І не показував­ся б людям таким бідним.

А чи думаєш, Брате, що душа неочищувана не є брудна? Чи думаєш, що бруд душі, незмиваний цілими літами, не робить її мерзенною клоакою, від якої з обридженням відвертаються всі ті, що тільки відчувають її положення?

Чи не знаєш, що очищенням душі є покаяння? І що того покаяння потребує конечно душа, бо без нього стається мерзенною тай обридливою? Чи не знаєш, що нерозкаяністю серця готовиш собі осудження в день Божого гніву, — обявлення справедливого суду Бога, що заплатить кожному по його ділам, добрим — вічним життям, а грішникам — гнівом і ярістю? Чи не знаєш, що то за страшна річ впасти в руки живого і затіваного Бога? Чому ж не користаєш з часу, як довго Боже милосердя кличе і запрошує тебе до покаяння? Чому ж не присту­паєш до Престола благодати, щоб одержати те милосердя? Може ти цього і ба­жав би, може й здаєш собі справу з того, якою цінністю є щастя супокійної та чистої совісти, а тільки боїшся, тільки не маєш відваги й не можеш рішитися. То чому ж не попросиш о потрібну для доброї сповіді покору і відвагу? Чи не знаєш, що «всяке даяніє благо і всяк дар совершен свише єсть», — з неба? По­проси Господа Бога о дар покаяння, о дар доброї сповіді, о рішучу по­праву життя і не переставай просити, аж випросиш собі те, чого тобі треба. Господь Бог тільки тому не відразу вислухує тебе, щоби скріпити твої бажання, щоб тоді, коли одержиш цінну ласку з неба, ти її тим. більше цінив і не вертав так легко до гріхів, як досі, щоби покаяння і великодня сповідь була дійсною по­правою цілого життя та початком нового, святого, християнського, чистого життя.

А може ти, Брате, хворий на дуже тяжку недугу душі, — може ти цілком стратив віру? Коли так, то ти пропав для Христа; тоді ти далеко відбіг, тоді ти і в Церкві чужим, і серед українського народу також чужим! Бо цілий наш народ є християнським народом і свята вселенська віра є його найбільшим, найціннішим добром. І моя бесіда для тебе тоді чужа; ти її не зрозумієш, і, очевидно, не по­слухаєш моєї ради.

А однак не перестану я за тебе молитися і буду молитися тим ухильніше, чим менше схочеш моєї ради послухати. І не візьмеш мені за зле, що тебе нази­ваю, ще «братом во Христі», що за тебе молюся і, що до тебе у цьому письмі про­мовляю. Може ти від віри відступив, може до якоїсь секти пристав, може до цер­кви не ходиш, може ти сьогодні тільки припадково прийшов. То Боже Провидіння так зарядило, саме, щоб ти послухав мого завізвання до покаяння. А на дні твоєї душі дрімає ще християнин, Божа дитина, покликана до Божого Царства в небі. І на твоїй душі незатерта ще печать святого Таїнства Хрещення і друга пресвята печать дару св. Духа. Ти назначений цими святими знаками перед Христом і Його святими Ангелами; тії святі знаки не тільки відріжняють тебе від тих не­віруючих, що їх ніколи не мали; вони дають тобі дуже цінне і високе право до тої Божої помочі, що веде, після християнського життя до вічного спасення.

На дні твоєї душі дрімає може й віра; вона наче мертва. Бо віра без діл мертва. Та вистарчить майже одно слово, щоб її назад збудити до життя, але ти сам мусиш сказати це слово. В глибині душі скажи тільки: «Боже прийди мені в поміч»! а я майже певний, що відчуєш в душі щось з тієї помочі. Бачиш, Бра­те: Те слово «прийди мені в поміч» ми, християни, безнастанно повторяємо і тим словом просимо про Божу благодать з неба. А ця благодать така могутня, що часом, як грім з неба, поражає чоловіка і в одній хвилині робить грішника пра­ведним християнином.

Так, як грім з неба сплинула колись Божа благодать на душу грішника Савла і зробила з нього великого і святого Апостола Павла. І ти, мій Брате, по­кликаний, Богом до святости християнського життя, і ти з християнського роду Божих синів; через Хрещення ти дитина світла, а тільки припадково попався у тую темряву, в якій жиєш.

На дні твоєї душі дрімає совість; проси з неба про один промінчик, а про­будиться твоя душа. Тоді покинеш гріхи й доброю сповіддю навернешся до но­вого життя, а Бог, милосерний Батько, прийме тебе у св. Причастю Христового Тіла і Христової Крови; обійме, пригорне до серця, піднесе, очистить, освятить, потішить і скріпить. І пасхальне Причастя цього року буде для тебе тим, чим воно є для нас усіх християн: великою хвилею в житті, і великою радістю, і за­датком безконечної радости колись в небі.

Нехай же Всевишній Бог дасть усім вам добре, повне, правдиво святе При­частя. Нехай це Причастя буде повним відпущенням усіх гріхів і таким очи­щенням душі; щоб ви вже ніколи не вертали до давних великих гріхів, а зачали таке християнське життя, в якому у всім прославляється Бог через Ісуса Христа, що Йому слава і сила во віки вічні. Амінь.