СТОЯННЯ ПІД ЧАС МОЛИТВИ

о.Юліан Катрій,

Наша християнська традиція, 219-222

СТОЯННЯ ПІД ЧАС МОЛИТВИ

До практик церковного обряду належать різні символічні чинності, що їх виконуємо в часі богослужень, як стояння, піднесення рук, хиления голови, приклонення колін, доземні поклони, хресне знамено і т. н. Такі символічні чинності оживляють наші богослужби. Без них наші богослужіння були б монотонні, холодні і без життя.

Під час богослужень ми можемо стояти, клячати, робити поклони, а деколи й сидіти. Тут насувається питання: Яка постава нашого тіла найкраще відповідає нам у часі богослужби? Відповідь коротка: СТОЯННЯ! Так було у Старому, так і в Новому Завіті від апостольських часів. Так учать святі Отці. Так приписують Вселенські Собори. А це тому, бо стояння має свою особливу символіку.

Стояння під час молитви у Старому Завіті

Стояння під час приватної молитви чи в храмі було загальною практикою у старозавітніх ізраїльтян. В тій справі знаходимо у Св. Письмі багато прикладів. Ось деякі з них:

1. Молитва Авраама

Про молитву Авраама, коли він благав у Бога помилування Содоми й Гомори, сказано, що він «стояв перед Господом», і далі: «Авраам же, вставши вранці, пішов на місце, де стояв перед Господом». (Бут. 18, 22 і І9, 27).

2. Молитва Анни

Анна, мати пророка Самуїла, будучи неплідна, робить паломництво до храму і молиться про дитинку. Як вона молиться? «Підвелась і стала перед Господом». (І Сам, 1,9).

3. Посвячення храму

При посвяченні храму, що його збудував Соломон у Єрусалимі, читаємо, що священики, левіти і співці «стояли на схід від жертовника... І став Соломон перед жертовником посеред ізраїльської громади і зняв свої руки». (ІІ Хрон. 5,12 і 6, 12).

4. Псалом 134

У 134-ім псальмі співаємо: «Хваліте ім’я Господнє*, хваліте слуги Господні, що стоїте в домі Господнім».

Стояння в Новому Завіті

Про цю практику читаємо найперше у Св.Євангелії, Ісус Христос, поручаючи молитву, каже; «І коли стоїте на молитві, прощайте, як маєте щось проти кого-небудь». (Мат. 11,25). У притчі про митаря і фарисея читаємо: «Фарисей, ставши, молився так у собі... А митар, ставши здалека, не смів і очей звести до неба». (Лк. 18, 11 і 13).

У первісній Церкві була загальна практика стояти під час молитви у всі неділі року і в Пятдссятницю, тобто від свята Пасхи до Зшестя Святого Духа, в честь Христового воскресіння. Про цей звичай говорять Святі Отці, його приписують Вселенські Собори.

1. Св. Мученик Юстин (1 к. 165)

Автор під іменем Св. Мученика Юстина, каже: «В неділю колін не приклонюємо, що є ознакою і символом воскресіння... Блаженний Іриней, мученик і люґдунський єпископ, у своїй книзі про Пасху свідчить, що цей звичай почався ще в апостольських часах».

2. Письменник Тертуліян (бл. 225) пригадує християнам; «В неділю не можна постити ані молитися на колінах. Цей звичай зберігаємо також від дня Пасхи аж до Зшестя Святого Духа».

3. Св. Мученик Кипріян (+258) говорить: «Коли стаємо на молитву, то ми повинні чувати й цілим серцем віддатися молитвам».

4. Св. Петро Олександрійський (311) навчає: «День Госнолній — себто неділю — уважаємо за день радости, тому що в ньому воскрес Господь. В цьому дні колін не згинаємо».

5.    Нікейський Собор І (325)

В часах цього Собору були різні розходження щодо цього звичаю стояння під час молитви, тому Собор, щоб у всіх Церквах завести однозгідність, дає правило: «Тому, що деякі стають на коліна в неділю і в часі Пятдесятииці, тож, щоб у кожній єпархії всі звичаї однаково зберігалися, Святий Собор порішив, щоб у тому часі всі молилися стоячи» (Прав. 20).

6. Апостольські Постанови, твір з кінця 4-го віку, кажуть, що новоохрищений зараз по Св. Хрищенні перший раз проказував Господню молитву стоячи, як символ, що він воскрес з Христом із мертвих. Вони покликаються на апостольські приписи, які наказували, щоб у неділю тричі відбувати молитви стоячи, на спомин воскреслого Христа. Виглядає, що звідси опісля прийшов звичай, про який більше разів згадує Св. Іван Золотоуст, що під час богослуження диякон при деяких чинностях взивав, щоб усі стояли просто й уважно.

7. Св. Епіфан Кипрський (403), заявляє: «Через цілу Пятдесятницю ані не згинаємо колін, ані не постимо».

8. Св. Єронім (420) говорить про цю практику, як про традицію у всіх Церквах, яка має повагу писаного закону, що «в неділю і через цілу П'ятдесятницю нема звичаю молитися на колінах ані постити».

9.    Вселенський Собор у Труллі (692)

Цей Собор у правилі 90-ім пригадує про загальний звичай: «Від Богоносних Отців наших законно передано нам, щоб не ставати на коліна у воскресні дні заради чести Христового воскресіння».

Символіка стояння під час молитви

Стояння під час молитви має свою символіку, а вона така:

1. Стояння це найбільш природна, гідна і достойна постава людини. Визначні особи ми завжди вітаємо стоячи.

2. Стояння є ознакою великої понести й пошани. Тертуліян каже: «Коли непристойно сидіти перед тим, кого треба шанувати, то тимбільше непобожно сидіти перед лицем живого Бога, перед яким стоять Ангели». Тому то при співі національного гимну, а також співаючи многоліття, всі стоять.

3. Стояння — ознака радости і тріюмфу, і тому є символом Христового воскресіння. З цієї причини і до Св. Причастя приступаємо стоячи, бо вітаємо і приймаємо до свого серця воскреслого Христа.

4. Стояння в неділю мало для перших християн ще есхатологічне значення. Це була властива постава тих, що очікували великого Гостя, це є нового приходу Христа. Тому Св. Василій Великий (379) так пояснює стояння в неділю: «Ми в неділю молимося стоячи, але не всі знають причину цього звичаю. Стояння під час молитви в дні воскреснім має пригадувати нам на отримані ласки, бо ми не тільки воскресли з Христом й обовязані шукати небесних речей, але й тому, що неділя у деякій мірі є символом майбутнього віку».

Із-за вищеподаних мотивів панує у Східній Церкві засада, щоб в Божім храмі під час молитви стояти. Тому на Сході не було в церквах лавок для всіх, а тільки кілька лавок під стінами для немічних і старців. І так було в ріднім краю по наших сільських церквах.