СВЯТИЙ І ВЕЛИКИЙ ЧЕТВЕР

На Малому Повечер’ї

ТРИПІСНЕЦЬ

кир Андрея Критського, глас 6

Пісня 4

Ірмос: Почу́в проро́к про прише́стя Твоє́, Го́споди, і убоя́вся, що хо́чеш Ти од Діви роди́тися і лю́дям яви́тися, і промовля́в: «Почу́в я по́голос Твій – і убоя́вся; сла́ва си́лі Твоїй, Го́споди!»

Приспів: Сла́ва Тобі, Бо́же наш, сла́ва Тобі.

Го́рниця ви́стелена прийняла́ Тебе́, Творця́, і Твоїх таїнників, і там Па́сху зверши́в єси́, і там учини́в та́їнства; бо там двома́ по́сланими ни́ні у́чнями Твоїми була́ Тобі Па́сха пригото́вана.

«Ідіть до тако́го ось», – напере́д мо́вить Всевідець до Апо́столів, – «і блаже́н, хто мо́же з вірою прийня́ти Го́спода: як го́рницю – се́рце приготува́вши, і як вече́рю – благоче́стя!»

По́мисел твій – сріблолю́бства, а но́ров – безу́мства по́вен, безтя́мний Юдо: бо хоч тобі одно́му довірена була́ скарбни́чка, зо́всім не схили́вся ти до співчуття́, але замкну́в осе́рдя затверділого твого́ се́рця, прода́вши Єди́ного Добросерде́чного.

Умисел боговби́вць з поведінкою сріблолю́бця узго́дився: ті бо до згу́би озбро́ювалися, а сей до срібників порива́вся; і от, петлю́, а не каяття́ тоді обра́вши, життя́ своє́ занапасти́в.

Поцілу́нок твій по́вен облу́ди; як меч – твоє́ «Ра́дуйся», лести́вий Юдо; язико́м ти промовля́єш про єдна́ння, а по́мислом спрямо́вуєшся до розділення: бо ви́дати беззако́нникам Доброчи́нця заду́мав єси́ підсту́пно.

Цілу́єш – і продає́ш, Юдо; віта́єшся – і не соро́мишся, підхо́дячи з облу́дою. Хто, нена́видячи, віта́є, три́чі окая́нний? Хто, цілу́ючи, бере́ за се пла́ту? Поцілу́нок виявля́є твій ви́бір – безсоро́мну зловми́сність.

Слава, троїчний: Нероздільне в Істо́ті, незли́тне в Осо́бах – богосло́влю Тебе́, Тро́їчне Єди́не Божество́, як єдиноца́рственне і співпресто́льне. Виголо́шую Тобі пісню вели́ку – трикра́тним сло́вом, співаним во ви́шніх.

І нині, богородичний: Зача́ття – по́над сло́во; наро́дження від Те́бе – над приро́ду, Бо́жа Роди́телько. Бо одне́ – від Ду́ха, не від сімені, а інше – зако́ни приро́ди не́хтує, як нетлінне і ви́ще приро́дою від уся́кого ро́дження: адже́ наро́джуване – Бог.

Сідальний, глас 4. Под. «Явился єси днесь»:

Трапезу́ючи, Влади́ко, з у́чнями Твоїми,* та́йно яви́в єси́ Твоє́ святе́ зако́лення,* яки́м від тління відку́плені* ми, що свяще́нні Твої вшано́вуємо стражда́ння.

Пісня 8

Ірмос: Кого́ во́їнства небе́сні сла́влять і пе́ред Ким тремтя́ть Херуви́ми і Серафи́ми, вся́ке диха́ння і творіння, оспівуйте, благословіте і превозносіте по всі віки!

Спо́внивши припи́сане Зако́ном, Той, Хто скрижа́лі Зако́ну написа́в на Сина́ї, спожи́в Па́сху дре́вню – тінь ново́ї: і Сам став Па́схою таїнстве́нною і живожертве́нною.

В сокрове́нну од віку прему́дрість, Хри́сте, втаємни́чуючи, яви́в єси́ її, Спа́се, поспо́лу всім Апо́столам на вече́рі, вони́ ж її Церква́м переда́ли, богоно́сні.

«Оди́н із вас обма́ном мене́ ви́дасть, прода́вши вби́вцям у сю ніч», – так прорікши, Христо́с збенте́жив дру́зів; тоді вони́, розгу́блені, оди́н на о́дного озира́лися.

Смири́вшись ра́ди нас, Бага́тий, Ти, од вече́рі вста́вши, взя́в рушни́к і ним підпереза́вся і, приклони́вши ши́ю, обми́в єси́ но́ги у́чнів і зра́дника.

Ви́щою від ума́ і невимо́вною висото́ю відання Твого́, Ісу́се, хто не врази́ться? Бо пе́ред гле́єм став єси́, Тво́рче всього́, обмива́ючи но́ги і рушнико́м їх обтира́ючи.

Учень, яко́го люби́в Госпо́дь, до груде́й Його́ припа́вши, мо́вив до Ньо́го: «Хто зра́дник Твій?» Христо́с же йому́: «Той, хто вклав у ми́ску ни́ні ру́ку».

Учень, прийня́вши ку́сень, про́ти Хліба повстає́, про́даж замишля́ючи, біжи́ть до первосвяще́ників, гово́рить беззако́нникам: «Що хо́чете мені да́ти, і я вам Його́ ви́дам?»

Благословім Отця́, і Си́на, і Свято́го Ду́ха, Го́спода. Троїчний: Єди́ного Су́щністю Бо́га вшано́вую, три Іпоста́сі оспівую, розрізня́ючи їх: Осо́би, але́ не відосо́блені, тому́ що єди́не в Трьох Божество́ – Оте́ць, і Син, і Боже́ственний Дух.

І нині, богородичний: Ви́зволь нас, Ісу́се, Спа́се наш, від ома́ни, і споку́си, і лука́вого; прийми́ Богоро́дицю як Моли́твеницю неуста́нну: Вона́ бо – Ма́ти і мо́же Тебе́ ублага́ти.

Пісня 9

Ірмос: З безсіменного зача́ття – наро́дження несказа́нне, в Ма́тері безму́жньої – нетлінний Плід: Бо́же бо наро́дження оно́влює приро́ду. Тим-то ми Тебе́, всі ро́ди, як Богоневісну Ма́тір правосла́вно велича́ємо.

Вели́ке та́їнство Твого́ вочоловічення відкри́вши таїнникам, з яки́ми на вече́рі возлежа́в Ти, Чоловіколю́бче, сказа́в єси́: «Їжте Хліб Животво́рний з вірою, пи́йте Кров, проли́ту з зако́лення в ребро́ Боже́ственне».

Ски́нією небе́сною яви́лася го́рниця, де Па́сху Христо́с зверши́в, вече́рю безкро́вну і слове́сну слу́жбу; а тра́пеза там зве́ршених Та́їнств – умозри́мий жерто́вник.

Христо́с єсть Па́сха, вели́ка і свяще́нна, спожи́тий як хліб і зако́лений як овеча́; Він бо був возне́сений за нас як Же́ртва. Його́ Тіла благоговійно і Його́ Кро́ви всі та́йно причаща́ємося.

Хліб благослови́вши, Су́щий Хлібе Небе́сний, Ти благодари́в Отця́ Роди́теля, і взя́вши ча́шу, у́чням дава́в, заклика́ючи: «Прийміте, їжте, се єсть Тіло моє́ і Кров нетлінного Життя́!»

Сказа́ла гілка́м Лоза́, апо́столам – Христо́с-Істина, мо́влячи: «Амінь, відни́ні не бу́ду пи́ти пиття́ з лози́, допо́ки не пи́тиму його́ нови́м у сла́ві Отця́ мого́ з ва́ми, спадкоє́мцями моїми».

Продає́ш за три́дцять срібників Безцінного і не помишля́єш, Юдо беззако́нний, про Вече́рю тайнопосвя́тну або про свяще́нне омиття́! О як ти, оступи́вшись, че́рез падіння до втра́ти світла дійшо́в, повішення обра́вши!

Ру́ки просте́р єси́, в які прийня́в був хліб нетлінности, щоб отри́мати срібники; уста́ для поцілу́нку наближа́в підсту́пно, в які Тіло Христо́ве і Кров прийня́в єси́; та го́ре тобі, як прорік Христо́с.

Христо́с установи́в у́чту для світу – Небе́сний і Боже́ственний Хліб. Прийдіть же, христолю́бці, у́тлими уста́ми, але́ чи́стими серця́ми приймімо з вірою же́ртву Па́схи, що в нас священнодіється.

Слава, троїчний: Отця́ просла́вмо, Си́на превознесімо, Боже́ственному Ду́хові з вірою поклонімся – Тро́йці нероздільній, Одини́ці су́щністю, як Світлові і Світлам, і Життю́ і Життя́м, що животвори́ть і просвіща́є виднокра́ї.

І нині, богородичний: Світли́цею небе́сною і Невістою-Приснодівою Ти одна́ яви́лася єси́, що Бо́га носи́ла і роди́ла незмінно з Те́бе Вопло́ченого. Тим-то ми Тебе́, всі ро́ди, як Богоневісну Ма́тір правосла́вно велича́ємо.

Кондак, глас 2. Под. «Вишніх іщя»:

Хліб узя́вши в ру́ки, зра́дник по́тай їх простяга́є* і бере́ ціну́ То́го, Хто рука́ми Своїми люди́ну створи́в;* і неви́правним зостає́ться Юда, раб і облу́дник.

Переклад майстерні літургійних перекладів «Трипіснець»

Сторінки

вівторок, 14 квітня 2020 р.