СВЯТА ВЕЛИКА НЕДІЛЯ ПАСХИ

На Вечірні з Літургією св. Василія Великого

На «Господи, візвав» стихири, глас 1:

Вечірні на́ші моли́тви* прийми́, Святи́й Го́споди,* і пода́й нам відпу́щення гріхів,* Ти бо єси́ Єди́ний,* Хто яви́в у світі Воскресіння.

Обійдіте, лю́ди, Сіо́н* і обійміте його́,* і відда́йте в ньо́му сла́ву Воскре́слому із ме́ртвих,* Він бо єсть Бог наш,* що відкупи́в нас від беззако́нь на́ших.

Прийдіте, лю́ди, заспіва́ймо* і поклонімся Христо́ві,* сла́влячи Воскресіння Його́ із ме́ртвих,* Він бо єсть Бог наш,* що від облу́ди во́рога світ відкупи́в.

Стра́стю Твоє́ю, Хри́сте,* ми від при́страстей ви́зволені,* і Воскресінням Твоїм* – від тління відку́плені.* Го́споди, сла́ва Тобі.

Інші самогласні, Йоана Дамаскина на Велику Суботу, глас 8:

Днесь Ад, сто́гнучи, голо́сить:* «Ліпше було́ б мені, якби́ я Рожде́нного від Марії не прийня́в;* прийшо́вши бо на ме́не, Він вла́ду мою́ зруйнува́в,* врата́ мідні сокруши́в,* ду́ші, що їх держа́в я до́сі, Він, як Бог, воскреси́в!»* Сла́ва, Го́споди, Хресту́ Твоє́му* і Воскресінню Твоє́му!

Днесь Ад, сто́гнучи, голо́сить:* «Упа́ла моя́ вла́да!* Прийня́в я Сме́ртного, як одно́го з поме́рлих,* але́ держа́ти Його́ зо́всім не мо́жу* і втрача́ю з Ним тих, над ким царюва́в я.* Ме́ртвих мав я споконвіку,* але́ ось, Він усіх підніма́є!»* Сла́ва, Го́споди, Хресту́ Твоє́му* і Воскресінню Твоє́му!

Днесь Ад, сто́гнучи, голо́сить:* «Пропа́ла моя́ могу́тність!* Па́стир розп’я́вся і Ада́ма воскреси́в.* Тих, над ким я царюва́в, – втра́тив я;* а тих, яки́х спромігся я погли́нути, всіх ви́вергнув.* Спусто́шив гро́би Розп’я́тий,* і немощіє вла́да сме́рти!»* Сла́ва, Го́споди, Хресту́ Твоє́му* і Воскресінню Твоє́му!

Слава, глас 6: Дне́шній день та́йно* вели́кий Мойсе́й прообразува́в, сказа́вши:* «І благослови́в Бог день сьо́мий»,* бо се єсть благослове́нна субо́та,* се єсть день спочи́нку,* в яки́й спочи́в од усіх діл Своїх Єдиноро́дний Син Бо́жий.* По Про́мислу на смерть пішо́в* і пло́ттю спочива́в,* і знов поверну́вся до того, чим був, Воскресінням,* і дарува́в нам життя́ вічне,* як єди́ний Благи́й і Чоловіколю́бець.

І нині, богородичний-догмат, глас 1: Всесвітню сла́ву, що од люде́й процвіла́ і Влади́ку породи́ла, Небе́сну Бра́му – оспіва́ймо Марію Діву, Безпло́тних пісню і вірних окра́су. Вона́ бо яви́лась Не́бом і Хра́мом Божества́; Вона́, перегоро́ду ворожне́чі зруйнува́вши, мир ввела́ і Ца́рство відкри́ла. Її, о́тже, трима́ючись, як віри я́коря, Оборо́нцем ма́ємо од Неї зро́дженого Го́спода. Дерза́й же, дерза́й, наро́де Бо́жий, бо Він перемо́же ворогів, як Всемогу́тній.

Прокімена немає.

Книги Буття читання (1:1-13)

В началі сотворив Бог небо і землю.

Земля ж була безвидна і безладна, і темрява [була] пове́рх безодні, і Дух Божий ширяв пове́рх вод.

І сказав Бог: «Хай постане світло!» І постало світло.

І побачив Бог світло, що добре [воно], і розділення поклав Бог поміж світлом і поміж темрявою.

І назвав Бог світло – день, а темряву назвав – ніч. І настав вечір, і настав ранок – день єдин.

І сказав Бог: «Хай постане твердь посеред вод, і буде розділенням між сією водою і водою [тією]». І сталося так.

І сотворив Бог твердь, і поклав Бог розділення між водою, що була під твердю, і між водою понад твердю.

І назвав Бог твердь – небо, і побачив Бог, що добре [воно]. І настав вечір, і настав ранок – день другий.

І сказав Бог: «Хай збереться вода, що під небом, у місце одне, і хай покажеться суша». І сталося так. І зібралася вода, що під небом, у місця свої, і з’явилася суша.

І назвав Бог сушу – земля, а зібрання вод – моря; і побачив Бог, що добре [воно].

І сказав Бог: «Хай виростить земля рослину трав’яну, що сіє насіння за родом і видом [її], і дерево плодоносне, що плід родить, у якому його насіння, за родом [його] на землі». І сталося так.

І вивела земля рослину трав’яну, шо сіє насіння за родом і видом [її], і дерево плодоносне, що плід родить, у якому його насіння, за родом [його] на землі. І побачив Бог, що добре [воно].

І настав вечір, і настав ранок – день третій.

Пророцтва Ісаї читання (60:1-16)

Світися, світися, Єрусалиме, прийшло бо твоє світло, і Слава Господня над тобою засяяла! Ось темрява і морок покриють землю над народами, а над тобою з’явиться Господь, і Слава Його над тобою покажеться. І підуть царі на світло твоє і народи – до свяйва твого.

Возведи довкола очі твої і поглянь: зійшлися всі діти твої, ось прийшли всі сини твої зда́лека, і дочок твоїх на плечах принесуть.

Тоді побачиш і збентежишся, і вельми здивуєшся в серці, бо перейде до тебе багатство моря і племен, і народів. І прийдуть до тебе стада верблюдів, і вкриють тебе верблюди Мадіаму і Гайфи, всі з Сави прийдуть, несучи золото і ліван принесуть, і спасіння Господнє благовіститимуть. І всі вівці Кедару будуть зібрані в тебе, і барани Навайоту зберуться до тебе; і вознесуться благоприємні приношення на жертовнику моєму, і дім молитви мій прославиться.

Хто се літає, немов хмари, і немов голу́бки з пташатами? Мене острови чекали і кораблі Тарсісу серед перших, привести дітей твоїх здалека і срібло та золото з ними; задля Імені Господнього святого і задля того, що Святий Ізраїлів – славний!

І збудують інородці стіни твої, і царі їх стануть перед тобою; бо у гніві моєму вдарив я тебе і в милості – полюбив тебе. І відкритими будуть ворота твої повсякчас, день і ніч, не закриватимуться, щоб могли привести до тебе силу народів і царів-бранців.

Народи і царі, які не служитимуть тобі, згинуть, і народи, як пустка, опустіють. І слава Ліванова до тебе прийде у кипарисі, і сосні, і кедрі, разом прославити місце святе моє. І підуть до тебе у страсі сини тих, хто упокорював тебе і озлоблював тебе, і будеш називатися Град Господній, Сіон Святого Ізраїлевого!

Тому що був єси покинутий і знена́виджений, і не було нікого, хто б поміг, то вчиню тебе веселістю вічною, радістю в роди родів!

І ссатимеш молоко народів і багатства царів їстимеш, і знатимеш, що я – Господь, Спаситель твій і Визволитель твій, Бог Ізраїлів.

Книги Виходу читання (12:1-11)

Мовив Господь до Мойсея й Аарона в землі єгипетській, кажучи:

«Місяць сей – для вас начало місяців, він для вас перший з-поміж місяців року. Промов до всієї громади синів Ізраїлевих, кажучи, щоб десятого числа сього місяця взяли кожен агнця в кожному родинному домі, кожен – агнця від родини, а якщо замало їх у домі, так що не досить їх для споживання агнця, то хай візьмуть до себе свого близького сусіда, кожен порахує по кількості душ на агнця.

Агнець той буде у вас бездоганний, чоловічого роду, однорічний, з-поміж ягнят і козенят візьмете його. І буде він у вас пильно́ваний аж до чотирнадцятого дня місяця, коли зако́ле його перед вечором уся громада синів Ізраїлевих.

І візьмуть його крови і помажуть два бокові одвірки і верхній у всіх домах, де їстимуть їх. І їстимуть м’ясо в ту ніч, спечене на вогні, і прісний хліб з гіркими травами їстимуть. Не їстимете його сирим, ані вареним у воді, але печеним на вогні з головою, ногами і нутрощами. Не залишатимете нічого з нього на ранок і костей його не ламатимете, а що залишиться з нього на ранок – те у вогні спалите.

Ось так їжте його: стегна ваші підперезані і взуття на ногах ваших, і палиці в руках ваших, і їстимете його з поспіхом – се бо Пасха Господня».

Пророцтва Йони читання (1:1–16; 2:1–11; 3:1–10; 4:1–11)

І було слово Господнє до Йони, сина Аматі: «Встань і йди в Ніневію, місто те велике, і проповідуй у ньому, бо піднявся голос злоби їх до мене».

Та Йона встав, щоб утікати в Тарсіс від лиця Господнього, і зійшов в Яффу, і знайшов корабля, що плив у Тарсіс, дав заплату свою і вступив на нього, щоб відплисти́ з ними у Тарсіс від лиця Господнього.

Та Господь воздвиг вітер великий на море, і зняла́ся страшна буря на морі, і корабель ось-ось мав уже розбитися. Злякалися моряки і візвали кожен до свого бога, а щоб поле́гшити корабель, викинули вантаж, що був на ньому, в море. Йона ж спустився у черево корабля, заснув і почав хропіти. І підійшов до нього керманич та й каже: «Що ти хропиш? Устань і призови Бога твого, щоб спас Бог нас і ми не загинули!».

І говорили один до одного: «Нумо, киньмо жереб і довідаємося, через кого сталося нам се лихо». І кинули вони жереб, і жереб упав на Йону. І сказали вони до нього: «Повідай-но нам, через кого сталося нам се лихо? Яке твоє зайняття? Звідки ти йдеш і з якого краю, і з якого народу ти?». Він відповів їм: «Раб Господній я, і Владику Господа Небес я почитаю, Який сотворив море і сушу». І злякалися мужі ті страхом великим, і промовили до нього: «Що се ти зробив?», бо довідалися мужі ті, що від лиця Господнього він утікав, бо розповів їм.

І промовили до нього: «Що нам тобі зробити, щоб утихло море?», бо воно бушувало і здіймало великі хвилі.

Він відповів їм: «Візьміть і киньте мене в море, і море перестане проти вас бушувати, бо я знаю, що то через мене прийшла на вас велика оця буря». І заходилися люди веслувати до берега, та не могли, бо море дедалі більше піднімалося і проти них бушувало. Тоді вони візвали до Господа і сказали: «О Господи, не дай, благаємо Тебе, щоб ми загинули за життя сього чоловіка, і не допусти, щоб на нас упала кров невинна, бо ти, о Господи, вчинив, як Тобі було вгодно». Взяли вони Йону та й кинули в море, і море перестало бушувати. Люди вельми налякалися Господа й принесли Господеві жертву та обреклися обітом.

І повелів Господь китові великому поглинути Йону, і був Йона у череві кита три дні і три ночі. І молився Йона до Владики Господа свого з черева китового і мовив:

«Заволав я в скорботі моїй до Господа Бога мого – і Він почув мене; із черева аду – зойк мій, і почув єси голос мій.

Ти вве́ргнув мене у глиби́ни, в серце моря, і потоки оточили мене; всі буруни́ Твої і хвилі Твої на́до мною пройшли.

І мовив я: Відкинутий я від очей Твоїх! Чи лучиться ще мені поглянути на храм Твій святий?

Обгорнула вода аж по душу мене, безодня оточила мене остання; поринула голова моя в розко́лини гір, зійшов я в землю, чиї за́суви – зако́ви вічні.

Та хай вийде із зотління життя моє до Тебе, Господи, Боже мій!

Коли покидала мене душа моя, Господа я пом’янув, – і хай прийде до Тебе молитва моя, до храму святого Твого!

Ті, що тримаються су́єтного і ло́жного, – Милість свою покинули.

Я ж із голосом хвали та ісповідання принесу Тобі жертву, все, що обітува́в, воздам Тобі, у спасінні моїм – Го́сподеві!

І Господь повелів рибі, і вона виблювала Йону на сушу.

І надійшло слово Господнє до Йони вдруге: «Вставай, іди в Ніневію, в те велике місто, і проповідуй йому те, що я скажу тобі». І встав Йона, і пішов у Ніневію, як сказав йому Господь. Ніневія ж була надзвичайно велике місто: на три дні ходи́.

І почав Йона заходити в місто, один день ходи. Він об’явив, кажучи: «Ще сорок день, і Ніневія буде зруйнована». І повірили ніневітяни Богові: оголосили піст і понадягали веретища, від найбільшого до найменшого. Вістка про се дійшла до ніневійського царя; він устав з престолу свого, скинув одежу з себе, покрився веретищем і сів на попелі. Далі, за наказом царя і його вельмож, було голосно оповіщено в Ніневії: «Ні людина, ні скотина, ні воли, ні вівці нічого не сміють їсти, ні споживати, та й води не сміють пити. Та щоб усі – від людини до скотини –понакривалися веретищами і чимдуж взивали до Бога, і щоб кожен покинув свою нікчемну поведінку і насильство рук своїх. Хто зна, чи Бог іще не повернеться та не роздумає і не відверне від нас палю́чий гнів Свій, і ми не загинемо?»

І побачив Бог діла їх, що відвернулися вони від шляхів своїх лукавих, і розкаявся Бог щодо того лиха, яке казав, що вчинить їм, – і не вчинив його.

І не сподобалося те Йоні вельми; запалав він гнівом, і почав молитися до Господа, і мовив: «О Господи! Хіба ж не се я говорив, бувши ще в моїй країні? Тому ж я й утік був напочатку до Тарсісу; знав бо, що ти – Бог милостивий і милосердний, довготерпеливий і многомилостивий, і вболіваєш над злом. Тож візьми, благаю, Господи, тепер у мене душу мою, бо ліпше мені вмерти, ніж жити». А Господь сказав: «Чи ж слушно ти розсердився?».

Вийшов Йона з міста й сів зі східного боку міста. Зробив він собі там навіс, і сів під ним у затінку, визираючи, що станеться з містом. А Господь Бог виростив тикву, і вона здійнялася над Йоною, щоб була тінь над його головою та щоб позбавити його досади. І радів Йона тикві радістю великою. І звелів Бог черв’якові вранці на зорі, і він підточив тикву, і вона всохла. А як зійшло сонце, послав Бог посушний східний вітер, і сонце вдарило в голову Йоні так, що він зомлів, тож і побажав сам собі смерти, кажучи: «Ліпше мені вмерти, ніж жити».

Бог промовив до Йони: «Чи слушно ти розсердився із-за тикви?». Він відповів: «Я розсердився через тикву так слушно, хоч би й умерти». Тоді Господь сказав: «Тобі жаль тикви, дарма що ти не порався коло неї і не зростив її, – що за одну ніч виросла і за одну ніч пропала. А мені б то не жаль було Ніневії, великого міста, в якому живе більше ста двадцяти тисяч душ, що не вміють відрізняти правицю від лівиці, – і худоби безліч?»

Книги Ісуса Навина читання (5:10-15)

Отаборилися сини Ізраїлеві в Галга́лі; і справили Пасху чотирнадцятого дня місяця ввечорі, на захід від Єрихо́ну, по той бік Йордану на рівнині. І їли вони зі збіжжя землі тієї опрісноки свіжі в день сей. І перестала сходити манна після того, як наситилися вони зі збіжжя землі, і не було більше для синів Ізраїлевих манни, а збирали вони плоди країни Фінікійської того року.

І сталося, як був Ісус у Єрихоні, звів він очі й узрів чоловіка, що стояв навпроти нього, і меч оголений був у руці його. І підійшовши, Ісус сказав йому: «Наш ти, чи один із супротивників?» А той сказав йому: «Я – Воєначальник Сил Господніх, нині прийшов на допомогу!» І впав Ісус обличчям до землі, і сказав йому: «Владико, що накажеш слузі Твоєму?» І говорить Воєначальник Господній до Ісуса: «Розв’яжи сандалі з ніг твоїх, бо місце, на якому стоїш ти, – святе!» І вчинив Ісус так.

Книги Виходу читання (13:20 – 15:1)

Знявшись із Сокхоту, сини Ізарїлеві отаборилися в Отомі, на межі пустелі. І провадив їх Бог удень у стовпі хмарово́му, аби вказувати їм путь, а вночі – у стовпі вогненному. Не зникав стовп хмарови́й удень і стовп вогненний уночі з-перед обличчя всього народу.

І промовляв Господь до Мойсея, кажучи: «Скажи синам Ізраїлевим, хай вони повернуться і розіб’ють табір перед [одним] селом, посередині між Магдо́лом і морем, навпроти Веельсепфо́ну, перед ними розбийте табір при морі. І скаже фараон народові своєму: ті сини Ізраїлеві блукають краєм, бо замкнула їх пустеля. Я ж затверділим учиню серце фараонове, і він поженеться за ними, і прославлюся у фараоні і у всьому воїнстві його, і пізнають усі єгиптяни, що я – Господь і я вчинив так».

І було звіщено цареві єгипетському, що втік народ, і обернулося серце фараона і служителів його проти народу, і сказали вони: «Що ж ми зробили, відпустивши синів Ізраїлевих з неволі нашої!»

І запряг фараон колісницю свою, і весь народ свій повів із собою, взявши шістсот добірних колісниць і всю кінноту єгипетську, і всіх верховодів її. І вчинив Господь затверділим серце фараона, царя єгипетського, і служителів його, і погналися вони за синами Ізраїлевими, а сини Ізраїлеві собі прямували, проваджені рукою високою. І погналися єгиптяни за ними, і знайшли їх, як ті стояли табором при морі, і вся кіннота, і колісниці фараонові, і вершники, і воїнство його [було] перед тим селом навпроти Веельсепфо́ну. І наблизився фараон, і сини Ізраїлеві, звівши очі, побачили, що єгиптяни стали табором за ними, і злякалися вельми, і заголосили сини Ізраїлеві до Господа. І сказали Мойсеєві: «Чи тому, що немає гробниць у Єгипті, вивів ти нас помирати в пустелі? Що ж се ти нам зробив, вивівши нас із Єгипту? Чи ж не казали ми тобі сього в Єгипті: залиш нас, ми служитимемо єгиптянам. Краще бо нам служити єгиптянам, ніж загинути в сій пустелі!» І відрік Мойсей народові: «Бадьоріться! Стійте і споглядайте спасіння, що від Господа, яке Він учинить нам сьогодні. Так, як ви бачили єгиптян сьогодні, вже не побачите їх повіки! Господь воюватиме за вас і матимете спокій».

І сказав Господь до Мойсея: «Чого волаєш до Мене? Промовляй до синів Ізраїлевих, і хай збирають табір. А ти піднеси жезл твій і простягни руку твою на море, і розсічи його, і хай увійдуть сини Ізраїлеві в середину моря по суші. І ось я вчиню затверділим серце фараона і єгиптян усіх, і вони ввійдуть за вами, і прославлюся я в фараоні і в усьому воїнстві його, і в усіх колісницях і вершниках його, і пізнають усі єгиптяни, що я – Господь, коли прославлюся у фараоні і в колісницях та вершниках його».

І знявся Ангел Божий, що йшов перед табором синів Ізраїлевих, і перенісся позад них; знявся і стовп хмарови́й з-перед лиця їх і став позаду них. І перейшов на середину між табором єгиптян і табором Ізраїля, і став там. І настала темрява і морок, і ніч проминула так, що не наближалися одні до одних цілу ніч.

І простягнув Мойсей руку на море, і відводив Господь море могутнім південним вітром цілу ніч, і зробив море сухим, і розступилася вода, і ввійшли сини Ізраїлеві в середину моря по суші, а вода – стіною їм праворуч і стіною ліворуч.

А єгиптяни погналися за ними, і ввійшла вся кіннота фараонова і колісниці і верховоди всередину моря. І під час світанкової сторожі глянув Господь на табір єгиптян у стовпі вогняному і хмаровому, і тривога пойняла́ табір єгиптян. І прив’язували вони мотуззя до осе́й колісниць своїх і насилу тягли їх. І сказали єгиптяни: «Втікаймо від лиця Ізраїля, бо Господь воює за них проти єгиптян!»

І мовив Господь до Мойсея: «Простягни руку твою на море, і хай повернеться вода назад і покриє єгиптян з колісницями їх і наїзниками».

І простягнув Мойсей руку свою на море, і повернулася вода назад на місце своє, поки настав день, а єгиптяни втікали від води. І поверг Господь єгиптян посередині моря. І вода, обернувшись, покрила колісниці і наїзників, і всю силу фараонову, що ввійшла за ними в море, і не залишилося з них жодного.

А сини Ізраїлеві перейшли сушею посередині моря, а вода – стіною їм праворуч і стіною ліворуч. І врятував Господь Ізраїля в день той з руки єгиптян, і бачив Ізраїль мертвих єгиптян по березі моря. І бачив Ізраїль величну руку, те, що вчинив Господь єгиптянам; і почав боятися народ Господа і повірив Богові і Мойсеєві, служителеві Його.

Тоді заспівав Мойсей і сини Ізраїлеві пісню оцю Господеві, і промовили, говорячи:

Пісня Мойсея у Виході, глас 5 (Вх 15:1-19)

Всі встають; читець посеред церкви заспівує стихи,

а лики на кожен з них відповідають приспівом.

Читець: Співа́ймо Го́сподеві.