Сторінки

вівторок, 3 жовтня 2023 р.

Хресна Дорога (+Вартоломей)

 Подарована Патріархом Вартоломеєм для Папи Івана Павла II

Розважання та молитви

Вступне розважання

У Церкві благодаттю Духа ми стаємо співучасниками земного життя Ісуса. Його страсті, Його смерть, Його похорон, Його переможне зшестя в ад — перед нами і в нас довершуються. А гріб, висічений у скелі — ніщо інше, як цей світ, запечатаний смертю.

Великий Піст звершується у Хресній дорозі, дорозі надії, яка веде в ніч Пасхи, яснішої від світла. Розважаючи над найболючішими текстами Євангелія, ми супроводжуємо Ісуса, як супроводжувала Його Мати з «прошитою мечем» душею. Однак лагідний голос Христа шепоче: «Не ридай наді мною, Мати, я третього дня воскресну як переможець».

Уся історія світу віднаходить свій сенс у цих трьох днях, коли Богочоловік іде нас шукати  вже не на горі Преображення, а в безодні та темряві. Він невіддільний від Отця, його єство є сопричастям. Він скеровує всіх до Отця і залишається назавжди між нами і небуттям.

Мовчання

Молитва

Господи, вчини, щоб наші закам'янілі серця сокрушилися, дивлячись на Твої страждання, і стали співчутливими серцями.

Нехай сила Твого хреста розвіє наші упередження. Образом Твоєї боротьби зі смертю, який роздирає серце, знищ нашу байдужість і наш бунт.

Господи, вчини так, щоб ми більше не кидали жереб на Твою одежу, як солдати біля підніжжя хреста. Вчини, щоб ми більше не жили випадковостями, що виникають зі сліпої безглуздої історії, ризикуючи знову роздерти цілотканну одіж Твоєї Церкви.

Нехай Богородиця впровадить нас у Твої таїнства, в містерію любові Пресвятої Тройці, Бо Отець є в Тобі, коли Ти страждаєш; і Дух чуває з Тобою, коли вмираєш.

Тобі, Отче, через Христа у Дусі, належить всяка слава, честь і поклоніння на віки віків. Амінь.

І - Ісус у Гетсиманському саду

Хресту твоєму покланяємся, Владико, і святеє Воскресіння Твоє славимо!

 

Євангеліє: Мр. 14,32-36

Розважання

Сад, де ростуть тисячолітні оливи... Треба розчавити оливки, щоб вогнистий єлей - Дух Святий – витік на рани світу.

Страсті Ісусові... Самотність...   Найближчі друзі поснули... Господи, визволи нас від цього сну, в якому Страсті Христа продовжуються у людських стражданнях.

Страсті Ісуса... Мовчання Отця... Я і Отець — одно, єдина воля, єдина любов. Але людська воля Ісуса волає в скорботі, так ніби Його глибинне боголюдське єство розривається.

Людська воля Ісуса єднається з нашою самотністю, з нашим смутком та бунтом, з нашим вигнанням із саду.

У Христі Бог переживає всі людські страждання, безмежну агонію історії, незмірний крик Йова про нашу долю, кривавий піт.

Та все ж крізь пітьму пробивається довір'я, тремтливий голос, ще непевний: і    «Не що я хочу, а що Ти».

Згода... В Ісусі людство погоджується з волею Отця.

Зробімо ж місце цій волі, ми, що потопаємо в пітьмі, бо оливки вже розчавлено. У кожнім дереві прокидається переможний Хрест, який повертає нам первісний райський Сад: «Сьогодні будеш зі мною в раю».

 

Молитва

Лице скривавлене, і все ж — це Лик Отця, той самий Лик, який в тіні обливається кров'ю, і на якого ми не зважали.

Ти, безмірно близький, у наших серцях скорботу на подяку оберни. Нехай страждання людське стане в Тобі Воскресінням.

Слава і хвала Тобі, Христе, що собою твориш нас більшими за нас самих.

Наповни собою, своєю любов'ю всі людські скорботи і кожну нашу смерть.

Отче наш Богородице  Діво

 

II - Юдина зрада.  Ісуса схоплено

Хресту Твоєму …

 

Євангеліє: Мр. 14, 43-46

 

Одні поснули, а той, що не спить, - зраджує. Оспалість, зрада... Чи в цьому наша історія?

Поцілунок, знак любові, стає знаком ненависті. Страсті Ісусові - тепер це вже зраджене побратимство, любов, перетворена в ненависть.

У пітьмі виблискують мечі, а Бог не захищається. У своїй безмежній повазі до людини Він віддається в руки убивць.

Віддає себе так само, як дасть убити себе, щоб через власну смерть дарувати їм своє життя.

Ті, хто вважали, що володіють Богом, — первосвященики, книжники і старші, — воліли мати суворого володаря, який був би далеко. А коли до них прийшов Бог, що став людиною, -  лагідний та покірний серцем, вони кинули Його до в'язниці.

 

Молитва

Господи, я не дам Тобі поцілунку, як Юда, але, як розбійник, визнаю Тебе: «Пом'яни мене, коли прийдеш, у Царстві Твоїм».

Про Юду нічого не знаємо, окрім його відчаю. Милосердя Боже безмежне. Тому викорени в нас, Господи, Юду, який є в кожному, коли жадоба наживи чи влади запановує над нами.

Пригадай нам, Господи, що мечі, які проколюють, і киї, які розтрощують, можуть скарати на смерть, але не можуть смерть перемогти.

Надто часто наші Церкви були гонителями своїх ворогів. Даруй нині християнам силу покірної любові.

Отче наш Богородице Діво

 

ІІІ - Синедріон засуджує Ісуса

Хресту Твоєму…

Євангеліє: Мр. 14: 55, 60-62,64

 

Ісуса засудив синедріон... З того часу книжники і владарі постійно засуджують Його. Одні кажуть, що Його ніколи не було. Інші кажуть: може, й був, проте ми нічого про Нього не знаємо. А ще інші кажуть: це великий поет, великий пророк, але людина, — і не більше.

А ми? Як же мало думаємо про Нього ми. Живемо, наче Його немає. Однак настає день, коли нас починає тривожити запитання: чи Ти — Хрисгос, в якому Благословенний Бог дарує нам себе?

Тому, зі звуками церковних дзвонів та красою ікон Ісус в глибині нашого серця перестає мовчати, кажучи: «Так, це я», і говорить: «Я є», що означає: «Я є Бог».

І тоді нам залишається або убити Його, або впасти до Його ніг, повторюючи слова, які Він промовив: «Я прославляю Тебе, Отче, Господи неба й землі, що Ти затаїв це від мудрих та розумних і що відкрив це немовлятам... Бо так Тобі було до вподоби».

Молитва

Ісусе невинний, що приходиш здалека, ми так прагнемо невинності, ми, які щодня вбиваємо любов.

Дай нам єднання невинних, юродивих у Христі, тих, котрі нікого не знають — нікого, крім Тебе, — в той час, коли їх кидають до газових камер чи у пекло морозу, в той час, коли їх кидають до катівні, до тієї катівні, якою часто є життя.

Ти прийшов не засуджувати, а спасати, не ув'язнювати, а звільняти. Вклади свою невинність у нашу боротьбу, у великі змагання духу, щоб не було в них насильства й ненависті. Поклади свою невинність у нашу любов, у наші сім'ї. Вклади її у наші погляди, щоб ми споглядали в Тобі лик Отця і відкрили в Тобі пломінь суті, ікону облич.

Отче наш Богородице Діво

 

IV - Петро зрікається Ісуса

Хресту Твоєму…

І тієї ж миті півень заспівав удруге. І згадав Петро слово, що Ісус був пр

 

Євангеліє: Мр. 14, 72

 

Півень віщує день, безконечний день Царства. Однак Петра огорнув страх, бо Царство прийшло не з легіонами ангелів, не з людьми в озброєнні мечів та київ, а через смерть, і найперше через смерть Учителя.

«Це хай не станеться з Тобою», сказав Петро Ісусові, коли Господь провістив свої Страсті. Але саме це і сталося.

Ісус передбачив таємну слабкість найсильнішого, поспішний запал, який несподівано охолоне: «Перше ніж півень заспіває двічі, —          тричі мене відречешся».

Юда йде повіситись, втративши надію на спасіння в той день, коли спасіння світу настало. Петро ж розридався. Сльози Петра, в яких гасне його гордість... Сльози Петра... Він буде першим, але як перший прощений грішник, аби провадити не в славі, а в любові.

 

Молитва

Господи, дай нам сльози Петра, коли ми не захочемо визнати, що Страсті — ціна Пасхи, що Ти переміг смерть, але ціною власної смерті. Коли не захочемо визнати, що Хрест — єдине дерево життя.

Господи, дай нам сльози Петра: вони – Твоє незмірне прощення і милосердя, коли ми гордимося своєю вірою, прагнемо сп’яніти на її дорозі, і раптом безсильно падаємо як тільки надходить випробування.

Отче наш Богородице Діво

 

V - Суд над Ісусом у Пилата

Хресту Твоєму …

Євангеліє: Мр 15, 14-15.

 

Коли Ісус входив у Єрусалим натовп вітав Його. Тепер той самий натовп кричить: Розіпни Його! Це вже не люди – вони  стали єдиним колективним хижим звіром, який прагне катувань і крові. Скільки ж зла є в людині, яка ж влада пітьми, щоб жертвою ритуалу жорстокості обрати Невинного?

Ісус - Цар. В Єрусалим Він увійшов як Цар. І ось Він нині - Цар без царства. Таким є наш Бог, якого ми прогнали з Його творіння і який, втілившись у ньому, взяв на себе всяке вигнання.

Жорстока історія, що керується гіпнозом руйнування. Ми вбиваємо, щоб забути, що самі помремо. Жорстока історія і якась іронічна, бо ж ім'я Варавва означав «син Отця».

А правитель, Пилат, що не знає іншої істини, окрім своєї влади, лестить натовпові, щоб опанувати його безумство і зберегти порядок кесаря. Страшна мудрість правителів, які кидають масам «жертовне ягня».

Але все може змінитися, бо слуга, який терпить «принесе своє життя в покуту... побачить світло і насититься своїм знанням». А через Нього усі вигнанці, всі люди «без обличчя» (тоді так невільників називали) побачать світло й наситяться.

 

Молитва

Господи Ісусе, Царю без царства, відчини двері наших сердець, щоб Твоє світло тихе і водночас яскраве, як життя без смерті, сяяло у світі варав та пилатів. Господи Ісусе, нашими гріхами збичований, в Тобі немає навіть тіні зла. Ти безмовно терпиш удари по обличчі. Вирви нас із пітьми, із запаморочення в небутті, щоб ми більше не потребували «жертовного ягняти» і щоб у кожній людині ми розпізнали «вар-авву», сина Отця, вбивцю, несподівано звільненого.

Отче наш Богородице Діво

 

VI - Знущання над засудженим Ісусом

Хресту Твоєму…

Євангеліє: Мр. 15,17-19; Йо. 19,5

 

Коли первісний сад закрився, Бог возвістив, що земля родитиме терня. Землю проклято, людина стала підвладна смерті. Ось терням наших страждань та ненависті кати вінчають Тебе. Отець поклав на Тебе усі наші провини. Мордовано Тебе, та Ти упокорявся і не розтуляв своїх уст, немов ягня, що на заріз ведуть його.

Усе Тіло Твоє святе перенесло за нас ганьбу: голова Твоя – терня, обличчя Твоє — удари і плювки,  спина Твоя — бичування, а рука Твоя — тростину.

АлеТи – Цар. Ти — Цар Життя. Кати вінчають Тебе, зодягають у царствену багряницю Твоєї крові. В руці Твоїй — жезл наруги, та, однак, жезл: вони пророкували, самі того не знаючи.

Але Ти — священик: у спокійній величі Ти несеш страждання світу, щоб спалити його в огні своєї любові. Ти був на весіллі в Кані. А тепер Ти — на весіллі крові.

 

Молитва

Ось Чоловік... Ось Людина... Покажи нам себе в обличчі кожної катованої людини.

Ось Чоловік... Ось Людина... Покажи нам себе в обличчі кожного голодного, що спраглий хліба або людського сенсу.

Ось Чоловік... Ось Людина... Покажи нам Лик Твій серед людської захланності, що провадить до смерті. Покажи нам в людині образ Бога.

Отче наш Богородице Діво

 

VII - На Ісуса накладають хрест

Хресту Твоєму …

Євангеліє: Мр. 15, 20

 

Після багряниці одягнули Його у біле: після царя — священик. І ось жертовник: хрест.

Вивели Його геть, геть зі святого міста, геть зі святості, що ревно охороняється і де немає місця нічому світському. Але ж Він — джерело святості, і немає вже вигнання «геть», немає нічого, що не може бути непосвяченим.

Вивели Його геть, далеко від святині, де кололи ягнят: це Він — Агнець, що несе гріхи світу; немає вже іншої святині, як Тіло Його — Євхаристія, наше спасіння.

Вивели Його геть, далеко від людей і від Бога, від того Бога, якого вони начебто знали, адже повішений на хресті — це прокляття Боже. Але в Ньому об'явився істинний Бог.

Вивели Його геть з хрестом...

 

Молитва

О Ісусе вигнаний, будь завжди у мені. Зціли моє розірване серце, щоб воно стало Твоїм помешканням.

О Ісусе вигнаний, будь завжди у наших Церквах, коли ми Тебе виганяємо, протиставляючи їх одна одній.

О Ісусе, вигнаний, щоб ніхто вже більше не був вигнаний, щоб нікого вже не прогнали зі святкової трапези, яку від віку до віку         Ти жертвуєш для нас.

О Ісусе, вигнаний з цього світу, тепер Ти освячуєш його.

Отче наш Богородице Діво

 

VIII - Симон Киринеянин допомагає Ісусові нести хрест

Хресту Твоєму …

Євангеліє: Мр. 15,21

Симон — єврейське ім'я, але Киринея — місто грецьке, десь в Африці. Повернувшись на землю батьків, він обробляв її. Кремезний селянин, вимазаний болотом масної, родючої землі, і, мабуть, повний радісного відчуття, бо на деревах вже розпустився цвіт.

Проходив біля воріт міста, нічого не знаючи про те, що діється. Римський сотник, побачивши здорового та бідного чоловіка, зажадав, щоб він якийсь час ніс хрест Ісуса.

Не учень він, ані друг, апостоли розбіглися. Однак він не ховався і ніс хрест, що не йому був призначений.

Скільки є людей, яких життя примушує нести хрест, і не знають вони, що це хрест Христа. Вони несуть його щоразу, коли переборюють самі себе, аби нагодувати, одягти, прийняти незнайомого. «Ми не бачили Тебе», — скажуть вони Христові, а Він відповість: «Усе це ви Мені зробили».

Перед очима у Симона було ще дерево в цвіту, але під згустками крові він, мабуть, розгледів променисте лице і, може відчув, що несе не сухе дерево, а нове Дерево Життя.

 

Молитва

Господи, доля примушує нас нести хрест. Відкрий нам, що це Твій хрест, і що насправді це Ти несеш наші хрести.

Господи, ми несемо наші пристрасті, як хрести, вони не позбавлені любові, не позбавлені й брехні. Страстями Твоїми звільни нас від ілюзій та переміни наші пристрасті що непозбавлені любові, на співстраждання.

Господи, ми несемо хрест своєї смерті, смерті тих, кого любимо. Відкрий нам, що в небезпечній ущелині Ти нас чекаєш, Ти, що перетворюєш мій хрест на Твій хрест Воскресіння.

Отче наш Богородице Діво

 

IX - Ісус зустрічає єрусалимських жінок

Хресту Твоєму…

Євангеліє: Лк. 23: 27-28, 31

 

Чоловіки засудили Ісуса, але жінки у голосінні йшли за Ним. Серед ворогів Ісуса не було жінок. На знак зневаженого материнства вони били себе у груди.

Але Ісус сказав їм: Не плачте. Не ридай наді мною, Мати, Третього дня я воскресну. Не треба плакати над священиком, який приносить себе у жертву всепалення за життя і спасіння світу.

Плакати треба над долею людства, тому що людина сама визначила собі долю. Лазар помер і вже чути, місто вже в облозі ворогів, сили небуття облягають людину і тягнуть в сторону порожньої безодні.

Ісус приймає цю долю, щоб її перемогти. Він воскресив Лазаря і готується до поєдинку з дияволом, який роз'єднує, і який нічого не має у Ньому. Тому одного дня Христос зможе нам сказати: Витру кожну сльозу з очей ваших; і смерті не буде більше, ні скорботи, ні плачу, ні болю не буде більше, бо все попереднє минуло.

 

Молитва

Силоамська вежа все падає і падає, війська безупинно підпалюють міста. Це не Ти нас караєш — це відбувається, тому що деревом всохлим ми стали.

Ти, дерево зелене, даруй нам Твою животворну силу, щоб ми могли витерти сльози єрусалимських жінок.

Вчини, щоб кожен з нас став Веронікою, що втирає піт з Твого Обличчя, щоб Твій Лик на наших іконах, був для нас дверима у вічність, бо кожна людина є Твоєю іконою.

Отче наш Богородице Діво

 

Х - Розп'яття Ісуса

Хресту Твоєму…

Євангеліє: Мр. 15, 24

 

Днесь розіп'яли на дереві Господа, який землю і води створив. Прикутий цвяхами Наречений Церкви. Списом пробитий Син Діви. Поклоняємося Страстям Твоїм, Христе, нехай прийде Твоє Воскресіння.

Днесь Ісус одночасно пізнав муки тіла, простягнутого на хресті, розпач душі та зневагу людей. Від тієї хвилини Він є братом усіх, хто зазнав тортур, відчаю і погорди.

Днесь Єдиний Живий, —   Воскресіння і Життя, — без болю народжений від Діви, пізнав біль, що перевищує всякий людський вимір.  Недоступний Бог і цей Чоловік, покритий кров'ю, —      це один і той самий... той самий...

Розп'ятий Бог, ганьба для тих, хто почитає Закон, глупота для тих, хто почитає мудрість, а для нас Божа могутність і Божа мудрість.

О Ісусе, що навіки розкрив обійми, з Твого пробитого боку б'ють джерелом води хрещення та кров Євхаристії. Кілька крапель крові оновлюють весь світ, світанок Духа піднімається зі змордованого Тіла.

Ми потребували воплочення і смерті Бога, щоб мати сили відродитися. Дерево ганьби стало Деревом Життя, віссю світу, яка збирає всі наші скорботи, щоб віддати їх вогневі Духа.

Це дерево сягає від землі до Небес. Драбина Якова, дорога ангелів, його плід таїть в собі життя, ми споживаємо його, а споживаючи його, не помремо.

 

Молитва

О Хресте Христовий, тільки ти можеш нас засуджувати, тільки ти відкриваєш нам безмірну любов Бога.

О Хресте Христовий, єдина відповідь Йовові й незліченним Йовам історії, бо твій вигляд вгамовує в нас усякий бунт і чинить смішною всяку ненависть.

О Хресте Христовий, дозволь нам у найважчі хвилини не впасти у відчай, а впасти до твого підніжжя, щоб Той, кого на тобі підняли, пригорнув усіх нас до себе у своїй парадоксальній славі.

Отче наш Богородице Діво

 

XI - Ісус обіцяє своє Царство розважливому злочинцеві

Хресту Твоєму …

Євангеліє: Лк. 23,39-43

 

Уся наша доля міститься в долі цих двох злочинців. Не чужі вони нам, вони — це ми. Не маємо іншого вибору, як між тим, що праворуч і тим, що ліворуч.

Злочинець ліворуч пропонує Ісусові останню спокусу: якщо Ти — Христос, спаси себе самого! Священики й солдати вже говорили Йому: «Нехай спасе себе самого, і ми увіруємо в Нього».

Але коли Ісус мовчав, інший злочинець звернувся до першого й сказав: Ми вбивали людей і нас убивають, смерть записана в глибинах нашого єства. Але в Ісусі, в якому немає жодного зла, немає також і фатальної присутності смерті, лише смерть з любові.

Злочинець, спаралізований болем, зберіг останню, найвищу свободу, свободу віри, і кликав: «Ісусе! Пом'яни мене, коли прийдеш, у Царстві Твоїм». Чи передчував він, що Царство не прийде в майбутньому, бо воно вже тут, воно — це Ісус у своїй жертві любові. Воно ось тут, воно — Ісус як подих, єдиний з Отцем. У Ньому земля смутку раєм стає. Тому, звертаючи погляд до розбійника, Він промовив: «Сьогодні ще будеш зі мною в раю».

 

Молитва

Ісусе, кожен із нас — злочинець, водночас, той, що хулить, і той, що вірує. Вірую, Господи, поможи моєму невірству. Я прикутий цвяхами до смерті, нічого не залишається мені, як благати: Ісусе, пом'яни мене, коли прийдеш, у Царстві Твоїм.

Ісусе, я нічого не знаю, нічого не розумію у цьому світі жаху. Але Ти, Ти прийди до мене, з відкритими обіймами, з відкритим серцем, бо тільки Твоя присутність є моїм раєм. Пом'яни мене, коли прийдеш, у Царстві Твоїм.

Слава і хвала Тобі, Тобі, що прийняв не здорових, а немічних, Тобі, чиїм несподіваним другом є злочинець, відкинутий людським правосуддям.

Ти вже сходиш до аду й звільняєш тих, що засудженими себе вважали, і волають вони до Тебе: Пом'яни нас, Господи, коли прийдеш, у Царстві Твоїм.

Отче наш Богородице Діво

 

XII - Ісус розп'ятий. Мати та учень

Хресту Твоєму…

Євангеліє: Йо. 19,26-27

 

Біля підніжжя хреста Марія та Йоан, Мати та улюблений учень. Марія, Мати Божа, вона сказала ангелові: «Так», Царствено розв'язавши трагедію нашої свободи. Вона народила Дитя у тихій прозорості свого тіла. Тепер меч пронизує їй душу.

Йоан, єдиний учень, вірний до кінця. Під час останньої вечері голова його лежала на серці Учителя, на серці світу. Це він зберіг останні слова, єдність Ісуса з Отцем, обіцянку Святого Духа.

«Жінко», — сказав Ісус. Жінко... В Ній уся жіночність, уся ніжність, уся краса. Жінка сильна та гідна, що все зберігала у серці своїм. Твій Син воскресне і зникне з людських очей, та ось син у Твоєму Сині.

Заступнице усиновлення, Мати всіх людей, радуйся, благодатна, Господь з Тобою.

І прийняв Йоан її до свого дому, у своїй любові, мовчазну присутність у глибокій тиші споглядання. Нехай Вона буде також у наших оселях, Мати усякої вірності та чуйності.

Нехай Вона буде також в оселі світу, землі безмежного врожаю.

Ось початок Церкви, народженої хресним древом. Перша П'ятдесятниця, коли Ісус, схиливши голову, віддав Духа.

 

Молитва

Ісусе, Сину неба через Отця Твого, Сину землі через Матір Твою, зроби нас синами землі і неба, молитвами Пречистої Богородиці.

Ісусе, спис пробив Твій бік, а може, й серце. А Тобі, Маріє, меч прошиває душу. Господи, дозволь також нам увійти в це страшне таїнство, молитвами Пречистої Богородиці.

Ісусе, Сину Діви, вчини нас, як улюбленого Твого учня, свідками світла й життя, — світла життя молитвами Пречистої Богородиці.

Отче наш Богородице Діво

 

XIII - Ісус вмирає на хресті

Хресту Твоєму …

Євангеліє: Мр. 15: 34, 36-37

 

Ісус, Воплочене Слово, віддалився так далеко, як людство віддалилося у своєму упадку.

«Боже мій, Боже мій, нащо Ти мене покинув?» Безконечна відстань... Безмежна прірва... Чудо любові...

Між Богом і Богом, між Отцем і Його воплоченим Сином, покладено наш відчай, з яким Ісус хоче бути до кінця.

Відсутність Бога — це справжній ад. «Спраглий я!», — сказав Ісус, як луна псалма: «Мов черепок, висохла моя сила, язик мій прилип до горлянки, кладеш мене в порох смерті».

Бог прагне людини, а людина Його уникає, зводячи стіну поділу. Прикутий цвяхами на тій стіні, Ісус мовить: «Спраглий я!», —  і приймає оцет.

Вічні обійми Отця і Сина стали відстанню між небом і адом. «Елої, Елої, лама савахтані?». Так, розіп'ятий Бог якусь мить почувається поза Богом.

А отже, все змінюється, в Ісусі людська воля, як у Гетсиманії, згоджується з Отцем. «Отче, у Твої руки віддаю духа мого». Безодня відчаю розсіюється, як мізерна крапля ненависті у безконечній безодні любові. Відстань між Отцем і Сином вже є не місцем аду, а оселею Духа.

 

Молитва

Ісусе, Ти сам себе понизив, прийнявши образ слуги аж до смерті, смерті хресної. Навчи нас у день відчаю чи агонії говорити: «Отче, у Твої руки віддаю духа мого».

Віднині небо, земля і ад наповнені світлом. Ніщо не в змозі відділити нас від Тебе. Куди мені піти від духу Твого? Ліг би я у шеолі — і там Ти.

Пастирю, заколений в жертву, візьми нас на руки Твої і приведи до свого Отця. Нехай найбільш зболений безбожник знайде, нарешті, відповідь у Тобі.

Слава Тобі, Ісусе, Боже наш, бо Ти перетворюєш хрест відчаю на хрест пасхальний.

Отче наш Богородице Діво

 

XІV – Сходження в ад

Хресту Твоєму…

Євангеліє: Мр. 15, 46

 

Один Йосиф піклувався про Тебе, коли Ти був дитям, а інший Йосиф обережно знімає Тебе з хреста. На його руках Ти ще більше беззахисний, ніж тоді, коли був немовлям на руках Матері. Йосиф зложив на лоні скелі святиню Твого непорочного Тіла.

Привалено камінь, і все мовчить. Це таїнство Великої суботи. Усе затихає... Творіння затамовує подих... У цілковиту пустку любові сходить Христос. Сходить у перемозі.

Христос сяє вогнем Духа. У цьому вогні згоряють людські пута. О Життя, як же Ти можеш вмирати? Вмираю, щоб знищити владу смерті й воскресити померлих в аду.

Усе затихає. Велика битва звершена. Сіяча поділу переможено. Під землею, у глибині наших душ зайнялася іскра вогню. Переддень Пасхи. Усе затихає, але в сподіванні. Адам останній простягає руку першому Адамові. Богородиця витирає сльози Єві. Довкола скелі смерті розквітає сад.

 

Молитва

О мій Спасителю, далеко від Тебе я втікав, у смертоносну скелю гріхів. Але Ти розбиваєш усі перепони, Ти виводиш усіх в'язнів, в'язнів себе самих та диявола. Ти їх провадиш до світанку Пасхи, любов бо сильна, як смерть.

Душу свою бережу у мирі та мовчанні, немов дитя, що припало до материнських грудей. Знаю, Ти знайдеш мене.

Ісусе Царю, засяй у пітьмі полум'ям життя. Нехай тиша звучить Твоєю присутністю, нехай світ не буде вже тільки порожнім гробом!

Два Адами зливаються воєдино у променях світла, в гробах уже немає померлих.

Христос воскрес із мертвих, смертю смерть подолав, і тим, що в гробах життя дарував.

Отче наш Богородице Діво

 

Немає коментарів:

Дописати коментар