Храм свмч. Климентія Шептицького: В СЕРЕДУ П’ЯТОЇ СЕДМИЦІ УВЕЧОРІ

В СЕРЕДУ П’ЯТОЇ СЕДМИЦІ УВЕЧОРІ

Самогласний дня. Глас 8.

Стих: Впаду́ть у сіть свою́ грішники, * єди́ний я, аж до́ки пройду́.

Моїми по́мислами між розбійників попа́вши, * полони́вся я, окая́нний, умо́м * і, тяжки́х побо́їв зазна́вши, всю мою́ ду́шу пора́нив, * і відтоді лежу́ обде́ртий з чесно́т на життє́вім шляху́. * Свяще́ник же, поба́чивши мене́, * ра́нами боля́щого, незціле́нного, * на́віть не гля́нув на ме́не, презре́нного, * і левіт, не зно́сячи душетлінної бо́лісті, * так са́мо, гля́нувши на ме́не, пройшо́в ми́мо. * Але́ Ти, що благоволи́в не з Самарії, * а з Марії воплоти́тися, Хри́сте Бо́же, * чоловіколю́бством Твоїм пода́й мені зцілення, * вилива́ючи на ме́не вели́ку Твою́ ми́лість.

Стих: Го́лосом моїм до Го́спода візва́в я, * го́лосом моїм до Го́спода помоли́вся.

Моїми помислами між розбійників попавши…

Мученичний.

Стих: Проллю́ пе́ред Ним моління моє́, * печа́ль мою́ пе́ред Ним сповіщу́.

Якщо́ яка́ чесно́та і якщо́ яка́ похвала́ * – нале́жить вона́ святи́м! * Під мечі бо приклони́ли вони́ ши́ї * – ра́ди Те́бе, що приклони́в Небеса́ і зійшо́в; * проли́ли кров свою́ * – ра́ди Те́бе, що Себе́ зубожи́в і вид слуги́ прийня́в; * смири́лися аж до сме́рти * – убо́гість Твою́ наслідуючи. * Їх же моли́твами, по мно́жеству щедро́т Твоїх, * Бо́же, поми́луй нас.

Інші стихири, Кир Йосифа, глас 8 [подібний «Господи, аще і на судищі»].

Стих: Коли́ іщеза́в від ме́не дух мій, * то Ти пізна́в стежки́ мої.

Го́споди, Ти свяще́нних Учнів Твоїх * слове́сними Небеса́ми показа́в єси́; * їх свяще́нним засту́пництвом * од земни́х зол мене́ ізба́в, * стри́маністю ро́зуму підно́сячи за́вжди * до Страсте́й по́мисел мій, * як Ще́дрий і Чоловіколю́бець.

Стих: На сій путі, по якій я ходи́в, * скри́ли сіть на ме́не.

Ма́ючи всі час постува́ння, * що співдіє Боже́ственним добродійствам, * пла́чмо од усьо́го се́рця * і Спа́сові голосімо: * Зара́ди у́чнів Твоїх, Го́споди Многоми́лостивий, * спаси́ тих, що у стра́сі оспівують * премно́ге чоловіколю́біє Твоє́.

Інша стихира, Кир Теодора, глас той же [подібний «Славную і Пречистую»].

Стих: Диви́вся я на пра́во і спогляда́в, * і не було́, хто знав би мене́.

Апо́столи всехва́льнії, за світ молільники, * не́мічних ціли́телі, здоро́в’я охоро́нці, * зоба́біч оберіга́йте нас, що постува́ння час прохо́димо, * у боже́ственному ми́рі по́між собо́ю, * ум незбу́рений при́страстями охороня́ючи, * щоб співа́ли всі ми пісню Христо́ві Воскре́слому, * як Перемо́жцеві.

Інші стихири, Великого Канону, за грецьким алфавітом – 24.

Творіння Кир Андрея Критського.

Глас 4, подібний «Хотіх слезами».

Стих: Пропа́ла вте́ча для ме́не, * і нема́, хто б шука́в душі моє́ї.

ΑВсе життя́ моє́ * з блудни́цями та ми́тарями стра́тилося, * тож чи змо́жу хоча́ б на ста́рість пока́ятися * у всьо́му, що согріши́в я? * Будівни́чий усіх і Лікарю неду́жих, * – Го́споди, пе́рше, ніж до кінця́ заги́ну, спаси́ мене́.

На кожній із сих стихир творимо доземний поклін

(або, як приписують старі Тріоді, три малі поклони)

Стих: Візва́в я до Те́бе, Го́споди, я сказа́в: Ти єси́ упова́ння моє́, * Ти моя́ часть на землі живи́х.

ΒТяга́р недба́льства держи́ть мене́, * у тва́ні валя́юся, * стріло́ю підстре́лений Велія́ла, * й оскверня́ю те в мені, що за Образом. * Ми недбайли́ві – Ти наверта́єш, ми прогріши́ли – Ти визволя́єш: * Го́споди, пе́рше, ніж до кінця́ заги́ну, спаси́ мене́.

Стих: Зваж на моління моє́, * бо я ду́же упоко́рений.

ΓСтав я спотика́нням для люде́й, * ро́блячи як земни́й – земне́; * подру́жжям зв’яза́вся я за Твоїм велінням * – і переступи́в його, оскверни́вши ло́же моє́. * Ти, що з землі мене́ сотвори́в, – не погорду́й творінням Твоїм; * Го́споди, пе́рше, ніж до кінця́ заги́ну, спаси́ мене́.

Стих: Ізба́в мене́ від гони́телів моїх, * бо вони́ скріпи́лися більше ме́не.

ΔКа́том став я для душі моє́ї, * пло́ті моїй догоджа́ючи, * де́монів посміхо́виськом став я * – насоло́д і неподо́бств нево́льник. * Благоутро́бієм Твоїм пощади́, Прогони́телю де́монів; * Го́споди, пе́рше, ніж до кінця́ заги́ну, спаси́ мене́.

Стих: Ви́веди із темни́ці ду́шу мою́, * щоб сповідуватися Імені Твоє́му.

ΕВласновільно согріши́в я над усіх, * ти́м-то й поли́шено мене́; * ма́ю проти́вника душі моє́ї – пло́тське мудрува́ння, * і затьма́рює мене́. * Просвічення су́щих у те́мряві і Провіднику́ заблу́каних, * – Го́споди, пе́рше, ніж до кінця́ заги́ну, спаси́ мене́.

Стих: Мене́ ждуть пра́ведники, * до́ки нагоро́диш мене́.

ΖЖи́тиме, – говори́в проро́к, – душа́ моя́, Го́споди, і восхва́лить Тебе́, * знайди́ овеча́ заблука́ле – мене́, * і причи́сли мене́ до ста́да Твого́; * дай мені час покая́ння, * щоб, сто́гнучи, вола́в я до Те́бе: * Го́споди, пе́рше, ніж до кінця́ заги́ну, спаси́ мене́.

Стих: Із глибини́ візва́в я до Те́бе, Го́споди; * Го́споди, почу́й го́лос мій.

ΗСогріши́в, согріши́в я, * зне́хтувавши повеління Твої, Хри́сте Бо́же, * ми́лостивий бу́дь мені, Доброчи́нцю, * щоб прозрів я вну́трішніми очи́ма, * і уни́к те́мряви, і зо стра́хом завола́в: * Го́споди, пе́рше, ніж до кінця́ заги́ну, спаси́ мене́.

Стих: Неха́й бу́дуть ву́ха Твої ува́жливі * до го́лосу моління мого́.

ΘЗвірі мене́ хи́жі оточи́ли, * але́ з їхніх пазурів ви́рви мене́, Влади́ко: * Ти бо хо́чеш, щоб спасли́ся * та до пізна́ння істини прийшли́ всі лю́ди, як Творе́ць, * і з усіма́ й мене́ спаси́; * Го́споди, пе́рше, ніж до кінця́ заги́ну, спаси́ мене́.

Стих: Якщо́ на беззако́ння зважа́тимеш, Го́споди, – Го́споди, хто всто́їться, * бо у Те́бе очи́щення є.

ΙЛіком будь мені, Доброчи́нцю, Ізбави́телю, Спа́се мій, * і не відки́нь мене́; * погля́нь – лежу́ я в беззако́ннях, * і піднеси́ мене́ як Усеси́льний, * щоб і я ісповів дія́ння мої і вола́в до Те́бе: * Го́споди, пе́рше, ніж до кінця́ заги́ну, спаси́ мене́.

Стих: Імени Твого́ ра́ди чека́в я на Те́бе, Го́споди, чека́ла душа́ моя́ на сло́во Твоє́; * упова́ла душа́ моя́ на Го́спода.

ΚСхова́вши тала́нт, да́ний мені, * я, мов нему́дрий слуга́, в зе́млю закопа́в; * і мене́, як негодя́щого, осу́джено, * і не дерза́ю нада́лі проси́ти Тебе́: * як Незлоби́вий, уще́дри мене́, щоб і я візва́в: * Го́споди, пе́рше, ніж до кінця́ заги́ну, спаси́ мене́.

Стих: Від ра́нньої сторо́жі до но́чі, від ра́нньої сторо́жі * неха́й упова́є Ізра́їль на Го́спода.

ΛТи, що ви́сушив джерело́ стражда́нь * кровоточи́вої, коли́ та доторкну́лася до країв оде́жі Твоє́ї, * дай мені відпу́щення прогрішень * – то́му, хто з безсумнівною вірою до Те́бе прибіга́є, * і прийми́ мене́, як і її, і зціли́ мою́ бо́лість; * Го́споди, пе́рше, ніж до кінця́ заги́ну, спаси́ мене́.

Стих: Бо в Го́спода ми́лість і бага́те в Ньо́го ізбавління. І Той ізба́вить Ізра́їля * від усіх беззако́нь його́.

ΜБу́деш сидіти на престо́лі, * Ти, що сотвори́в сло́вом Не́бо і зе́млю; * бу́демо всі предстоя́ти, * ісповідуючи Тобі гріхи́ на́ші; * пе́ред днем оти́м у покая́нні мене́ прийми́, * – Го́споди, пе́рше, ніж до кінця́ заги́ну, спаси́ мене́.

Стих: Хваліть Го́спода, всі наро́ди, * хваліть Його́, всі лю́ди.

ΝЗгля́нься по́глядом добросе́рдим, * і будь до ме́не ми́лостивий, Єди́ний Спа́се, * стру́мені зцілень дару́й * бідній моїй і окая́нній душі, * відми́й від бру́ду діл моїх, щоб заспіва́в я: * Го́споди, пе́рше, ніж до кінця́ заги́ну, спаси́ мене́.

Стих: Бо утверди́лася ми́лість Його́ на нас, * і істина Госпо́дня перебува́є на віки.

ΞМечі приготува́в Велія́л, * уполюва́ти поспіша́ючи смире́нну мою́ ду́шу; * чужи́м учини́в він мене́ просвіченню * від пізнання́, Ще́дрий, Лиця́ Твого́. * Си́льний у кріпості, з тене́т його́ ви́тягни мене́, * – Го́споди, пе́рше, ніж до кінця́ заги́ну, спаси́ мене́.

Стих: До Те́бе, що перебува́єш на Не́бі, звів я о́чі мої. Так як о́чі слуг зверта́ються до рук госпо́дарів своїх, як о́чі служни́ці – до рук господи́ні її: Так о́чі на́ші – до Го́спода, Бо́га на́шого, * по́ки поми́лує нас.

ΟУве́сь став я рабо́м при́страстей, * поки́нувши Зако́н та Боже́ственні Писа́ння, * – всьо́го мене́ зціли́, Доброчи́нцю, * що став таки́м, як я, ра́ди ме́не, Благи́й; * наверни́ мене́, Ще́дрий, при́страстей Очисти́телю: * Го́споди, пе́рше, ніж до кінця́ заги́ну, спаси́ мене́.

Стих: Поми́луй нас, Го́споди, поми́луй нас, бо на́дто спо́внені ми пого́рди. Надміру спо́внена душа́ на́ша ганьби́ від бага́тих * та знева́ги від го́рдих.

ΠБлудни́ця сльоза́ми змо́чує * пречи́сті і чесні но́ги Твої, * всіх заклика́ючи прибіга́ти * і прийма́ти звільнення від гріхів своїх. * Її віру пода́й і мені, Спа́се, щоб голоси́ти до Те́бе: * Го́споди, пе́рше, ніж до кінця́ заги́ну, спаси́ мене́.

До решти стихир приспівуємо: