СВЯТА І ВЕЛИКА П’ЯТНИЦЯ На Малому Повечер’ї

СВЯТА І ВЕЛИКА П’ЯТНИЦЯ

На Малому Повечер’ї

ТРИПІСНЕЦЬ

Творіння кир Андрея Критського. Глас 8

Пісня 5

Ірмос: Мо́рок душі моє́ї розжени́, Світлода́вче Хри́сте Бо́же, безо́дні первобу́тню те́мряву прогна́вши, і дару́й мені світло повелінь Твоїх, Сло́ве, щоб од світа́нку сла́вив я Тебе́.

Приспів: Сла́ва Тобі, Бо́же наш, сла́ва Тобі.

Споря́джена була́ вече́ря і пригото́вана Тобі па́сха, як звелів єси́, Хри́сте; але́ Юда ви́дати Тебе́ замишля́в і, дарма́ що перебува́в з Тобо́ю, назо́вні про Твою́ ціну́ змовля́вся че́рез сріблолю́бство.

Встає́ з вече́рі і рушнико́м опоя́сує кри́жі Христо́с по Своїй во́лі, і схиля́є ши́ю; а Петро́ взива́є: «Ніко́ли мої но́ги не обми́єш, Тво́рче мій! – та одна́че обми́й».

Прийня́в хліб у ру́ки з у́мислом Тебе ви́дати Юда, облу́дний у́чень, і ни́ми зра́ду вчини́в; простяга́в до Те́бе свої но́ги, які Сам Ти обми́в і рушнико́м обте́р.

У поцілу́нку облу́дному Юда тоді уста́ простяга́в до Те́бе, і ни́ми Тіло Твоє́, Сло́ве, недосто́йно торка́в, виголо́шуючи Тобі: «Ра́дуйся, Учи́телю!» – цілува́в і видава́в, раб і облу́дник.

Петро́, коли́ ба́чив те, що діялося тоді, був охо́плений жа́хом і нікче́мним пита́нням раби́ні був ви́критий; ось бо, відрікся він від Те́бе, Го́спода, не тільки як прорік єси́, але́ й як відав єси́, Всевіду́чий.

Вдаря́ють по лиці Зверши́теля – і відчува́є уда́ри все творіння від знуща́ння над Ним; б’ють Його́ трости́ною з во́лі Його́ – і ви́шні Си́ли схиля́ються; опльо́вують Суддю́ – і підва́лини землі всі зру́шуються.

Слава: Те́рням увінчується Бог, що зе́млю всю прикраси́в квітами; і ра́ни прийма́є, і те́рпить знуща́ння довготерпели́во; і багряни́цю глу́му но́сить, і все те́рпить Су́щий Бог, і стражда́є Своє́ю пло́ттю.

І нині: Хай виголо́шує Йоа́н, висвітлюючи Боже́ственними вче́ннями вопло́чення Твоє́: «Сло́во, ста́вши пло́ттю од Діви без переміни, зоста́лося і Бо́гом по приро́ді, як і було́, не поли́шивши Отця́ Свого́ надр».

Пісня 8

Ірмос: Ти покрива́єш во́дами го́рниці Свої, Хри́сте, кладе́ш узграни́ччям мо́рю пісо́к і де́ржиш усе́! Тебе́ оспівує со́нце, Тебе́ сла́вить місяць, Тобі прино́сить пісню все творіння, як Будівни́чому і Творце́ві во віки!

Ти зодяга́єш не́бо хма́рами, Ісу́се, що на престо́лі сла́ви царю́єш із нетлінним Отце́м; Ти, взя́вши рушни́к, ним підпереза́вся, щоб обми́ти но́ги тлінні, весь вогне́м бу́дучи, Сло́ве, хоч і воплоти́вся єси́.

Обми́вши всіх, возліг Ісу́с і до Своїх у́чнів гово́рить: «Чи зна́єте ви всі, що́ вчини́в я ни́ні? Адже я взіре́ць смире́ння дав усім вам: щоб той, хто хо́че пе́ршим бу́ти, став се́ред усіх оста́ннім з до́брої во́лі!»

«Чи́сті ви, але́ не всі», – сказа́в Христо́с дру́зям, що возлежа́ли на вече́рі. І ко́жен з них зверта́вся до іншого, не розуміючи сло́ва. Тим-то після сьо́го Він відкри́то назива́є ім’я́ зра́дника.

Коли́ промовля́в се всіх Суддя́, відхо́дячи на го́ру Оли́вну з у́чнями, тоді сказа́в Він: «Уста́ньте і ходімо звідси, бо приспів уже́ зра́дник; хай ніхто́ не відрече́ться від ме́не, бо з вла́сної во́лі стражда́ю!»

О поцілу́нок облу́дний! «Ра́дуйся, Учи́телю!» – Христо́ві гово́рить Юда, і з сим сло́вом видає́ на зако́лення. Таки́й бо знак дав він беззако́нникам: кого́ я поцілу́ю, се і є Той, Кого́ ви́дати вам обіця́в я.

Бу́дучи взя́тий, Бо́же наш, людьми́ беззако́нними, і не пере́чачи нітро́хи, а́ні го́лосу не підно́сячи, Агнче Бо́жий, Ти все перетерпів: до́пит, і суди́лище, і побиття́, зв’яза́ння і ве́дення з меча́ми та кия́ми до Кая́фи.

«Хай бу́де розп’я́тий», – крича́в люд єрусали́мський зо свяще́никами й кни́жниками, – «Ісу́с Христо́с!» О лю́де невірний! Бо що вчини́в вам Той, Хто яви́вся, Хто воздви́г Ла́заря із гро́бу і путь відкри́в лю́дям до спасіння?

На Пила́товім су́дищі беззако́нний люд крича́в, вола́ючи: «Розпни́ Його́, нам же відпусти́ Вара́вву-вби́вцю, заку́того в око́ви; а Христа́, спе́ршу бичува́вши, візьми́, візьми́, розпни́ зо злочи́нцями!»

Благословім Отця́, і Си́на, і Свято́го Ду́ха, Го́спода. О несказа́нне умаління! О невимо́вний за́дум! Адже́, вогне́м бу́дучи, обми́в Ти но́ги зра́дникові, Спа́се! А обми́вши і подаючи́ хліб на вече́рі, не обпали́в єси́ і Та́йній Слу́жбі навчи́в єси́.

І нині: О новина́ нечу́вана! Бог – Син жінки, і безсіменне – наро́дження, і безму́жня – Ма́ти, і наро́джене – Бог! О, жа́хом спо́внює узріння! О Діви зача́ття небува́ле! О невимо́вне різдво́! Воістину ви́ще ума́ се все і ви́ще відання!

Пісня 9

Ірмос: Благослове́н Госпо́дь Бог Ізра́їлів, що воздви́г ріг спасіння нам у до́мі Дави́да, о́трока Свого́: так навідав нас Схід з висоти́ і спрямува́в нас на путь ми́ру.

«Зно́ву спите́ ви», – Христо́с до у́чнів мо́вив, – «чува́йте, набли́зилася вже годи́на, встава́йте, ходімо, дру́зі мої: ось, у́чень-зра́дник, цілу чоту́ ма́ючи, гряде́ ви́дати мене́ людиновби́вцям!»

«Поцілу́нок твій облу́дний і гірке́ – віта́ння! Бо до ко́го ти, обма́ннику, взива́єш, мо́влячи “Ра́дуйся, Равві”?» – зверта́вся Христо́с до Юди. – «Дру́же, чи за́для то́го прийшо́в ти?» – сказа́в Він. – «Адже́ якщо́ прийшо́в ти з поцілу́нком, чому́ подає́ш ніж, ме́дом пома́заний?»

Пе́ред Пила́товим су́дищем Ти, непови́нний Суддя́, добровільно прийшо́в єси́ ста́ти, Хри́сте, і тим ізба́вити нас від прови́н на́ших. Тому́ перетерпів єси́, Благи́й, зра́нення пло́ті, щоб усі ми прийняли́ ви́зволення.

Як предстоїть Милосе́рдя Безо́дня – Пила́тові, Вого́нь – сіну, трости́ні і землі досто́ту! Не обпали́в його́ Вого́нь Божества́, але́ все зно́сив терпели́во Христо́с, по приро́ді вільний, я́ко Чоловіколю́бець.

«Візьми́, візьми́, розпни́ на́званого Христо́м!» – вола́ла о́ноді юрба́ Пила́тові; а сей ру́ки вмива́в і трости́ною їм писа́в на Ньо́го вину́, яка́ всім дарува́ла безсме́ртя.

Беззако́нники, вола́ючи Пила́тові ще голосніше: «Візьми́, візьми́, розпни́ Христа́!» – проси́ли вби́ти Його́, як засу́дженого. Та чи ж не Він ме́ртвих воскреси́в, прока́жених очи́стив, кровоточи́ву зціли́в, розсла́блених укріпи́в?

«Яке́ ж то зло вчини́в Він, що ви кричите́ го́лосно: Візьми́, візьми́, розпни́ Його́?» – взива́в о́ноді Пила́т до лю́ду безрозсу́дного, – «вини́ я не знахо́джу в Ньо́му!» Вони́ ж озло́блено вола́ли: «Візьми́, візьми́, розпни́ Спаси́теля всіх!»

О собо́ре беззако́нний! О нерозу́мний лю́де! Чи не згада́ти вам що-не́будь із чуде́с Христо́вих, мно́жество зцілень? Чи не зрозуміти вам і всіє́ї Його́ боже́ственної си́ли? Але́ як пе́рше батьки́ ва́ші, так ни́ні і ви не зрозуміли!

Слава: Бичува́ння прийня́вши, Созда́телю мій, Ти і ви́даний був ра́ди мене́ на розп’я́ття, щоб спасіння моє́ по́серед землі зверши́вши, ви́точити світові життя́ і обезсме́ртити дорогоцінною Твоє́ю кро́в’ю тих, що поклоня́ються Тобі.

І нині: Агниця Твоя́, Влади́ко, стоячи́ при Хресті і рида́ючи над Тобо́ю, Творце́м усього́, спогляда́ла Твоє́ довготерпіння: з вла́сної бо во́лі народи́вся Ти у пло́ті і всі стра́сті в ній перетерпів, щоб спа́сти світ.

Кондак, глас 8:

Нас ра́ди Розп’я́того, прийдіте всі, оспіва́ймо.* Його́ бо ба́чила Марія на Дре́ві і промовля́ла:* «Хоч Ти і хрест те́рпиш – Ти єси́ Син і Бог мій!»

Переклад майстерні літургійних перекладів «Трипіснець»