В СВЯТУ І ВЕЛИКУ П’ЯТНИЦЮ Утреня

В СВЯТУ І ВЕЛИКУ П’ЯТНИЦЮ

Утреня

Послідування святих і спасительних Страстей

Господа нашого Ісуса Христа

Тропар, глас 8: Коли́ сла́внії Учні при умива́нні на вече́рі просвіща́лися, тоді Юда злочести́вий, сріблолю́бством неду́гуючи, потьма́рювався і беззако́нним су́ддям Тебе́, Пра́ведного Суддю́, видає́. Глянь, нажи́ви люби́телю, на то́го, хто не́ю повішення собі нажи́в! Біжи́ од ненаси́тности душі, що на таке́ про́ти Вчи́теля дерзну́ла! До всіх благи́й Го́споди, сла́ва Тобі!

Перше Євангеліє, завіту Святих Страстей: від Йоана, зачало 46 

Сказав Господь Своїм учням: «Нині прославився Син Чоловічий, і Бог прославився в ньому. І коли Бог прославився в ньому, то Бог і його прославить у собі, – і прославить його незабаром. Дітоньки, ще трохи я з вами. Шукатимете ви мене, та як я юдеям повідав: Куди я іду, ви піти неспроможні, – так само й вам повідаю нині. Нову заповідь даю вам, щоб ви любили один одного! Як я був полюбив вас, так любіте і ви один одного! З того усі спізнають, що мої ви учні, коли любов взаємну будете мати.»

Каже до нього Симон Петро: «Господи, куди ж ідеш?» Відказує йому Ісус: «Куди я йду, неспроможен єси зо мною нині йти. Аж потім підеш за мною.» Петро ж до нього: «Чого бо, Господи, неспроможен я нині йти за тобою? Життя моє за тебе покладу я!» «Життя твоє покладеш за мене? – відрікає Ісус. – Істинно, істинно кажу тобі: Не запіє і півень, а ти вже тричі відречешся мене.»

Хай не тривожиться серце ваше! Віруйте в Бога, віруйте й у мене. В домі Отця мого багато жител. Коли б не так, то я сказав би вам; іду бо напоготовити вам місце. І коли відійду і вам місце споготую, то повернуся і вас до себе візьму, щоб і ви були там, де я. Куди ж я йду – ви знаєте путь.»

«Господи, – каже до нього Тома, – не знаємо, куди ти йдеш. І як нам знати тую путь?» Ісус до нього: «Я – путь, істина і життя! Ніхто не приходить до Отця, як тільки через мене. Якщо б ви мене пізнали, то й Отця мого пізнали б. Відтепер знаєте його і бачили.» А Филип йому: «Господи, покажи нам Отця, і вистачить для нас.» «Скільки часу я з вами, – каже Ісус до нього, – а ти мене не знаєш, Филипе? Хто мене бачив, той бачив Отця. Як же ти говориш: Покажи нам Отця? Невже не віруєш, що я в Отці, а Отець у мені? Слова, які проказую до вас, не від себе проказую. Отець, який перебуває в мені, – він творить діла. Тож вірте мені, що я в Отці, й Отець у мені. А коли ні, то з-за самих діл вірте. Істинно, істинно говорю вам: Хто в мене вірує, той так само діла робитиме, що їх я роблю. А й більші від них робитиме, – бо я вже йду до Отця мого. І все, що попросите в моє ім’я, те вчиню, щоб Отець у Сині прославився. Вчиню, коли будь-що проситимете в моє ім’я.

Якщо любите ви мене, то мої заповіді берегтимете. І проситиму я Отця, і дасть він вам іншого Утішителя, щоб з вами був повіки, Духа істини, якого світ не може сприйняти, бо не бачить його і не знає. Ви ж його знаєте; бо перебуває він з вами, і буде в вас. Не полишу вас сиротами; я прийду до вас. Ще трохи, і світ мене вже не побачить. Ви ж мене побачите, бо я живу, і ви будете жити. Взнаєте того дня, що я в моєму Отці, і що ви в мені, а я в вас. Той, у кого мої заповіді, і хто їх береже, той мене любить. Хто як мене любить, того мій Отець полюбить, і я того полюблю і йому об’явлю себе.»

Юда ж – не Іскаріотський – мовить йому: «Господи, що таке сталося, що не світові, а нам ти себе об’явиш?» Ісус же озвався до нього, кажучи: «Коли хтось мене любить, то й слово моє берегтиме і злюбить його мій Отець, і прийдемо ми до нього, і в ньому закладемо житло. А хто мене не любить, той і слова мої не береже. І слово, яке ви чуєте, не моє, лише Отця, який послав мене. Це мовив я до вас, коли з вами перебував. А Утішитель, Святий Дух, якого Отець в ім’я моє зішле, той навчить вас усього і все вам нагадає, що я сказав вам. Мир залишаю вам, мій мир даю вам; не так, як світ дає, даю вам його. Хай не тривожиться серце ваше, і не страхається! Ви бо чули, що сказав я вам: Відходжу і до вас повернуся. Коли б ви мене любили, то зраділи б, що я до Отця йду: Отець бо більший, ніж я. Нині сказав я вам те, – перед тим, як воно настане, – щоб, коли настане, – увірували ви. Небагато говоритиму вже з вами, надходить бо князь світу цього. Щоправда, у мені не має він нічого. Але щоб світ знав, що я Отця люблю, то так, як Отець мені заповідав, я і чиню. Уставайте ж, ідімо звідси!»

«Я – виноградина правдива, а мій Отець – виноградар. Кожну в мені гілку, яка не приносить плоду, відрізує він. А кожну, яка вроджує плід, він очищує, аби ще більше плоду давала. Уже і ви чисті –, словом, яким промовляв я до вас. У мені перебувайте – а я у вас! Як неспроможна гілка сама з себе плоду принести, якщо не перебуватиме вона на виноградині, ось так і ви, якщо не перебуватимете в мені. Я виноградина, ви – гілки. Хто перебуває в мені, а я в ньому, – той плід приносить щедро. Без мене ж ви нічого чинити не можете. Якщо хтось у мені не перебуває, той, мов гілка, буде викинутий геть і всохне; їх бо збирають, кидають у вогонь, – і вони згоряють! Коли ж ви в мені перебуватимете, і мої слова в вас перебуватимуть, – просіте тоді, чого лиш забажаєте, і воно здійсниться для вас. Тим Отець мій прославляється, коли ви плід щедро приносите, – тож і учнями моїми станете. Як мене Отець полюбив, так я вас полюбив. Перебувайте у моїй любові! А в любові моїй перебуватимете, коли заповіді мої будете зберігати, як і я зберіг заповіді мого Отця і в його любові перебуваю. Я казав вам так для того, щоб була у вас моя радість і щоб ваша радість була повна.

Це моя заповідь, щоб ви любили один одного, як я вас полюбив! Ніхто неспроможен любити більше, ніж тоді, коли він за своїх друзів своє життя віддає. Коли ви робите все, що я вам заповідаю, то ви – друзі мої. Тож слугами вже не називатиму вас: слуга не відає, що його пан робить. Називаю вас друзями, бо все я вам об’явив, що чув від Отця мого. Не ви мене вибрали, а я вас вибрав і призначив, щоб ви йшли і плід принесли, та щоб тривав ваш плід, а й щоб усе, про що б ви тільки попросили в Отця в моє ім’я, дав вам. Ось, що вам заповідаю: щоб ви любили один одного!

Ненавидить вас світ – то знайте: мене він ще перед вами зненавидів. Були б ви від світу, то світ би своє любив. А що ви не від світу, бо я вибрав вас від світу, ось тому й ненавидить вас світ. Згадайте слово, що його був я вам вирік: Слуга не більший від пана свого. Переслідували мене – переслідуватимуть і вас. А слово моє зберігали – зберігатимуть і ваше. Та все те робитимуть вам за моє ім’я, не знають бо того, хто послав мене. Якби я не прийшов і не говорив до них, гріха не мали б вони. Та нині нема їм пробачення за їхній гріх! Хто ненавидить мене, той і Отця мого ненавидить. Був би я не вчинив серед них діл, що їх ніхто інший не вчинив, – гріха не мали б вони. А так – ось бачили, і зненавиділи: і мене, і Отця мого. Але щоб здійснилося слово, яке в законі їхньому записано: Зненавиділи вони мене без причини! Як прийде Утішитель, якого зішлю вам від Отця, Дух істини, який від Отця походить, то він і свідчитиме за мене. Та й ви свідчитимете: ви бо зо мною від початку.»

«Повідав я вам те, щоб ви не зневірилися. Виключать вас із синагог. А й година настане, коли то всяк, хто вас убиватиме, буде гадати, що служить тим Богові. Чинитимуть вам те, бо ані Отця, ані мене вони не спізнали. Сказав же я вам це, щоб ви нагадали те, що я вам говорив, коли прийде ота година. Спочатку не мовив я вам того, бо я був з вами.

Тепер же я іду до того, хто послав мене, – і жоден з вас мене не питає: Куди йдеш? Та що я вам це сказав, то серце ваше смутку сповнилося. Кажу вам, однак, правду: Ліпше для вас, щоб я відійшов. Бо коли не відійду, то Утішитель до вас не зійде. Якщо ж відійду, – пришлю його до вас. І коли прийде він, то переконає світ у грісі, у справедливості, і в засуді: щодо гріха – бо не вірують у мене, щодо справедливости – бо йду до Отця мого, і ви мене вже не побачите; щодо засуду – бо князь цього світу засуджений. Багато ще я маю вам повідати, та не перенесли б ви нині. Тож коли зійде той, Дух істини, він і наведе вас на всю правду, – він бо не промовлятиме від себе, лише буде повідати, що вчує, і звістить те, що настане. І прославить він мене, бо з мого візьме і звістить вам. Усе, що Отець має, – моє. Тим то й сказав я вам, що він з мого візьме і звістить вам. Ще трохи, і ви не побачите мене більше, і знову ще трохи, – і побачите мене: я бо йду до Отця.»

Тоді деякі з його учнів заговорили між собою: «Що воно значить те, що він говорить: Ще трохи, і ви мене не побачите, а знову ще трохи, і побачите мене? І оте: Я йду до Отця?» Казали, отже: «Що воно означає, оте «трохи», про яке він говорить? Не знаємо, що він хоче сказати!» Ісус же, відаючи, що вони бажають його спитати, мовив до них: «Розпитуєте один одного, що я хотів сказати словами: Ще трохи, і мене не побачите, і знову ще трохи, і побачите мене? Істинно, істинно говорю вам: Голоситимете, ридатимете, світ же радітиме. Журитиметесь, але журба ваша у радощі обернеться. Журба жінці, коли вона народжує, бо година її вибила. А вродить дитятко – з радощів, що людина на світ народилася, вже й пам’яті про болі нема! Оце й ви нині в журбі. Але я вас знову побачу, і зрадіє ваше серце, і ніхто ваших радощів від вас не відбере. І того дня ви не будете питати мене нічого. Істинно, істинно кажу вам: Чого б ви тільки попросили в Отця, – він дасть вам у моє ім’я. В ім’я моє досі ви не просили нічого. Просіте ж – і ви одержите, щоб радощів ваших було вщерть.

Оповідав я вам про те притчами. Надходить година, коли вже і притчами не промовлятиму до вас, лише – одверто про Отця звістую вам. Ось того дня проситимете ви в моє ім’я, – і я вже не кажу, що за вас Отця буду благати: Отець бо й сам любить вас, бо ви мене полюбили і повірили, що я від Бога вийшов. Я вийшов від Отця і прийшов на світ – і знову полишаю світ і до Отця повертаюсь.» Мовлять до нього учні: «Ось заговорив ти одверто, і ніякої не оповідаєш притчі. І спізнали ми тепер, що ти всевідущий, тож не потрібно тобі, щоб хтось тебе запитував. Ось тим і віруємо, що від Бога єси вийшов.» Відповів їм Ісус: «Віруєте нині? Ось надходить година – і тепер вона, – коли то ви розсієтеся кожен у свій бік, а мене самого полишите. Та я не сам, бо зо мною – Отець. Сказав я вам це, щоб ви мали в мені мир. У світі страждатимете. Та бадьортеся! Я бо подолав світ.»

Отак мовив Ісус, а підвівши очі свої до неба, проказав: «Отче, прийшла година! Прослав свого Сина, щоб Син твій тебе прославив, згідно з владою, що її ти дав йому над усяким тілом: дарувати життя вічне тим, яких ти передав йому. А вічне життя у тому, щоб вони спізнали тебе, єдиного, істинного Бога, і тобою посланого – Ісуса Христа. Я тебе на землі прославив, виконавши те діло, яке ти дав мені до виконання. Тепер же прослав мене, Отче, у себе – славою тією, що її я мав у тебе перед тим, як постав світ! Я об’явив твоє ім’я людям, яких ти від світу передав мені. Вони були твої, ти ж передав мені їх, і зберегли вони слово твоє. Нині збагнули вони, що все, тобою дане мені – від тебе; слова бо, тобою мені дані, я їм дав, і сприйняли вони їх, і справді збагнули, що від тебе я вийшов, і увірували, що ти мене послав. Молю ж за них: не за світ молю, лише за тих, яких ти передав мені, бо вони – твої. І все моє –твоє, твоє ж – моє, і в них я прославився. Я вже більш не у світі, а вони у світі, і я до тебе йду. Отче Святий! Заради імени твого бережи їх, тих, що їх ти мені передав, щоб були одно, як ми! Бувши з ними у світі, я беріг їх у твоє ім’я; тих, яких ти передав мені, я їх стеріг, і ніхто з них не пропав, лише син загибелі, щоб збулося Писання. Тепер же іду до тебе, і кажу те, у світі бувши, щоб вони радощів моїх мали у собі вщерть. Слово твоє я передав їм, тож зненавидів їх світ, – не від світу бо вони, так само, як і я не від світу. Не молю, щоб ти узяв їх від світу, лише – щоб зберіг їх від лихого. Вони не від світу так само, як і я не від світу. Освяти їх у твоїй істині: слово твоє – істина. Як послав єси мене у світ, так послав і я їх у світ. Віддаю себе за них у посвяту, щоб і вони були освячені в істині.

Та не лиш за цих молю, але і за тих, які завдяки їхньому слову увірують в мене, щоб усі були одно, як ти, Отче, в мені, а я в тобі, щоб і вони були в нас об’єднані; щоб світ увірував, що ти мене послав. І славу, що ти дав мені, я дав їм, щоб вони були одно так само, як і ми одно. Я – в них, і ти – в мені, – щоб вони були звершені в єдності, щоб світ збагнув, що послав єси мене, та й ізлюбив їх, як ізлюбив мене. Отче! Хочу, щоб ті, яких ти мені передав, перебували там, де і я, щоби й вони були зо мною та й бачили мою славу, яку ти дав мені, бо полюбив єси мене перед заснуванням світу. Праведний Отче! Світ не спізнав тебе, але я тебе спізнав, а й оті спізнали, що послав єси мене. І об’явив я їм твоє ім’я, і об’являти буду, щоб любов, якою ти полюбив мене, в них перебувала, – а я в них!»

Промовивши це, вийшов Ісус із своїми учнями на той бік Кедрон-потоку, де був сад, куди увійшли він та його учні. (13:31 – 18:1)

Одразу після Євангелія самогласні антифони.

Антифон 1, глас 8:

Князі наро́дів* зібра́лися про́ти Го́спода* і про́ти Христа́ Його́.

Сло́во законопересту́пне* возвели́ на ме́не,* – Го́споди, Го́споди,* не зали́ш мене́!

Почуття́ на́ші чи́стими Христо́ві відда́ймо* і, як дру́зі Його́,* ду́ші на́ші поже́ртвуймо за́для Ньо́го,* і турбо́тами жите́йськими не пригнічуймося, як Юда,* але́ у вну́трішніх поко́ях на́ших закли́чмо:* «Отче наш, су́щий на небеса́х,* од лука́вого ізба́ви нас!»

Слава, і нині: богородичний: Дівою породи́ла Ти, що подру́жжя не зна́ла,* і Дівою зоста́лася, Ма́ти, що невістою не ста́ла,* Богоро́дице Маріє:* Христа́, Бо́га на́шого, моли́, щоб спасли́ся ми.

Антифон 2, глас 6:

Поспіши́в Юда до беззако́нних кни́жників і мо́вив:* «Що хо́чете мені да́ти,* і я вам ви́дам Його́?»* Се́ред тих же, хто зра́ду пого́джував,* Сам стоя́в єси́, неви́димо пого́джуваний;* Серцевідче,* пощади́ ду́ші на́ші!

Єле́єм Бо́га вшану́ймо,* як Марія на вече́рі,* і не впада́ймо у сріблолю́бство, як Юда,* – і завжди́ з Христо́м Бо́гом бу́демо.

Слава, і нині: богородичний: Кого́ зроди́ла єси́, Діво, несказа́нно,* Того́, як Чоловіколю́бця,* не перестава́й завжди́ моли́ти,* щоб спас од бід тих, що до Те́бе прибіга́ють.

Антифон 3, глас 2:

Че́рез Ла́зареве воста́ння, Го́споди,* «Оса́нна!» викли́кували Тобі діти євре́йські, Чоловіколю́бче.* Беззако́нний же Юда не захотів розуміти.

На вече́рі Твоїй, Хри́сте Бо́же,* у́чням Твоїм передріка́в єси́:* «Оди́н із вас ви́дасть мене́».* Беззако́нний же Юда не захотів розуміти.

Коли́ спита́в Йоа́н:* «Го́споди, хто той, що Тебе́ ви́дасть?»* Ти хлібом на ньо́го вказа́в.* Беззако́нний же Юда не захотів розуміти.

Шля́хом тридцяти́ срібників* і поцілу́нку облу́дного* шука́ли старійшини вби́ти Тебе́, Го́споди.* Беззако́нний же Юда не захотів розуміти.

На умива́нні, яке́ зве́ршував Ти, Хри́сте Бо́же,* у́чнів Твоїх увіща́в єси́:* «Так чиніте, як ба́чите».* Беззако́нний же Юда не захотів розуміти.

«Чува́йте і моліться,* щоб не впа́сти у споку́су»,* – у́чням Твоїм говори́в Ти, Бо́же наш.* Беззако́нний же Юда не захотів розуміти.

Слава, і нині: богородичний: Спаси́ од бід рабів Твоїх, Богоро́дице,* бо всі ми по Бо́зі* до Те́бе прибіга́ємо,* як до непору́шної стіни́ і Засту́пниці.

Сідальний, глас 7:

На вече́рі у́чнів жи́влячи* і зра́дницький за́дум відаючи,* Ти Юду на ній ви́крив,* хоча́ знав його́ неви́правність,* але́ хотів, щоб усі пізна́ли,* що власновільно Ти відда́вся,* аби́ світ відня́ти в Не́друга.* Довготерпели́вий, сла́ва Тобі!

Друге Євангеліє: від Йоана, зачало 58 

В той час Ісус вийшов зі своїми учнями на той бік Кедрон-потоку, де був сад, куди увійшли він та його учні. Юда ж, який його зрадив, знав також те місце, Ісус бо та учні його часто там збиралися. Узявши, отже, Юда відділ війська і первосвященицьких та фарисейських слуг, прибув туди з ліхтарями, смолоскипами та зброєю. Ісус же, знаючи все, що мало з ним статися, вийшов і мовив до них: «Кого шукаєте?» «Ісуса Назарянина», відповіли ті. «Це я», каже їм Ісус. Стояв же і Юда з ними, який його зрадив. І коли він їм сказав: «Це я!» – подалися назад і припали до землі. Тож він спитав їх ще раз: «Кого бо шукаєте?» А вони: «Ісуса Назарянина.» «Сказав же вам, – озвавсь Ісус, – що то я. Коли, отже, шукаєте мене, то відпустіть оцих, щоб ішли собі»; – щоб слово те здійснилось, яке був вирік: «З-поміж тих, що їх ти передав мені, не погубив я ні одного.» Тоді Симон Петро, який мав меч при собі, добув його і, вдаривши первосвященикового слугу, відрубав йому праве вухо. Малхом звали того слугу. Але Ісус озвався до Петра: «Сховай меч у піхву! Чашу, яку дав мені Отець, – чи не мав би я її пити?»

Тоді військовий відділ, тисяцький та юдейські слуги схопили Ісуса і, зв’язавши його, повели спершу до Анни: цей бо був тесть Каяфи, що був первосвящеником того року. А був же то той самий Каяфа, який дав був пораду юдеям: «Ліпше, щоб за народ помер один чоловік.» За Ісусом же слідував Симон Петро з ще іншим учнем. А що учень той знаний був первосвященикові, то й увійшов він у двір первосвященика з Ісусом. Петро ж стояв надворі біля дверей. Той інший, знаний первосвященикові учень, вийшов, промовив до одвірної слугині та й увів Петра. Слугиня ж одвірна й каже до Петра: «Чи й ти не з учнів отого чоловіка?» – «Ні», відрік той. Слуги і сторожа, що вогонь розклали, стояли там і грілися, було бо холодно. Отож і Петро стояв там з ними та грівся.

І спитав первосвященик Ісуса про його учнів і про його навчання. Ісус же відказав йому: «Говорив я світові одверто. Завжди навчав я у синагозі й у храмі, де сходяться усі юдеї. Нічого не говорив я потайки. Чому мене запитуєш? Спитай он тих, що чули, що я до них промовляв. Вони бо знають, що говорив я.» На ті слова один із сторожі, який стояв там, ударив в обличчя Ісуса, кажучи: «Ось так відказуєш первосвященикові?» Озвався ж Ісус до нього: «Якщо я зле сказав, доведи, що воно погано. А якщо добре, то за віщо б’єш мене?» І відіслав його Анна зв’язаного до первосвященика Каяфи.

А стояв там Симон Петро і грівся. От і мовили до нього: «Чи і ти не з його учнів?» І відрікся той, і відказав: «Ні!» Каже тоді один із первосвященикових слуг, родич того, якому Петро відрубав вухо: «Чи ж не тебе я бачив у саду з ним?» Тоді Петро відрікся ще раз. І зараз же півень запіяв!

Повели тоді Ісуса від Каяфи у Преторію. Був же ранок. Та не ввійшли вони у Преторію, щоб не осквернитись, а й могти їсти пасху. (Ів. 18,1-28)

Антифон 4, глас 5:

Днесь Юда покида́є Учи́теля* і прийма́є дия́вола,* засліплюється при́страстю сріблолю́бства,* відпада́є від світла, поме́рклий,* – бо як же міг ба́чити* зда́тний прода́ти Світи́ло за три́дцять срібників?* Але́ нам возсія́в Стражда́лець за світ,* до Яко́го заголосімо:* «Ти, що стражда́в і з людьми́ співстражда́в,* сла́ва Тобі!»

Днесь Юда вдає́ богобійного* і позбавля́ється да́ру благода́тного;* бу́дучи у́чнем – стає́ зра́дником:* люб’я́зним поцілу́нком віроло́мство прикрива́є* і за́мість Влади́чньої любо́ви* безу́мно вибира́є три́дцять срібників,* ста́вши проводире́м* для синедріо́ну беззако́нного.* Ми ж, ма́ючи спасінням Христа́,* Його́ просла́вмо.

Глас 1: Братолю́бієм багатіймо, як бра́ття у Христі,* а не нечу́лістю до бли́жніх на́ших,* щоб не бу́ти нам засу́дженими через дина́рії,* як раб неми́лостивий,* і не розка́ятися, як Юда, безплідно.

Слава, і нині: богородичний: Пресла́вне мо́вилося про Те́бе всю́ди,* бо породи́ла єси́ пло́ттю всіх Творця́,* Богоро́дице Маріє,* що подру́жжя не зна́ла,* всеоспівана.

Антифон 5, глас 6:

Учень ціну́ Вчи́теля пого́джує* і за три́дцять срібників продає́ Го́спода,* поцілу́нком облу́дним ви́давши Його́* беззако́нникам на смерть.

Днесь мо́вив Зверши́тель не́ба і землі Своїм у́чням:* «Набли́зилася годи́на, і приспів Юда, гото́вий ви́дати мене́;* хай ніхто́ не відрече́ться мене́,* ба́чачи мене́ на хресті посере́д двох розбійників:* бо стражда́ю я, як чоловік,* і спасу́, як Чоловіколю́бець,* тих, хто в ме́не вірує».

Слава, і нині: богородичний: Несказа́нно в оста́нні часи́ зача́вши* і породи́вши Сотвори́теля Свого́,* Діво, спаса́й тих, що Тебе́ велича́ють.

Антифон 6, глас 7:

Днесь чува́є Юда, щоб ви́дати Го́спода* – су́щого пе́ред віка́ми Спа́са світу,* Яки́й п’ятьма́ хліба́ми насити́в ю́рми.* Днесь беззако́нний відріка́ється Вчи́теля;* бу́дучи у́чнем, видає́ Влади́ку* і продає́ за срібло* Того́, Хто ма́нною насити́в люди́ну.

Днесь до хреста́ приби́ли на оча́х юде́їв Го́спода,* Яки́й розсік мо́ре жезло́м* і провів їх крізь пусте́лю.* Днесь копіє́м ре́бра Його́ проколо́ли* – Того́, Хто ка́рами вда́рив за них Єги́пет.* І жо́вчю напоїли* Того́, Хто ма́нну на пожи́ву їм доще́м проли́в.

Го́споди, на во́льну страсть прийшо́вши,* взива́в єси́ до у́чнів Твоїх:* «Якщо́ й одно́ї годи́ни не змогли́ ви чува́ти зо мно́ю* – як же обіця́ли ви поме́рти за ме́не?* Хоча́ б на Юду гля́ньте, як не спить він,* але́ норови́ть ви́дати мене́ беззако́нникам.* Воста́ньте, моліться, щоб хтось із вас мене́ не зрікся,* на хресті мене́ поба́чивши!»* Довготерпели́вий, сла́ва Тобі.

Слава, і нині: богородичний: Ра́дуйся, Богоро́дице, що Невмісти́мого небеса́ми* вмісти́ла в утро́бі Твоїй.* Ра́дуйся, Діво, проро́ків Про́повіде,* Яко́ю нам возсія́в Еммануїл.* Ра́дуйся, Ма́ти Христа́ Бо́га!

Сідальний, глас 7:

Що ж тебе́, Юдо,* зра́дником Спаси́теля вчини́ло?* Хіба́ Він від ли́ку Апо́столів тебе́ відлучи́в?* Хіба́ да́ру зціля́ти позба́вив?* Хіба́, з ни́ми вече́ряючи, тебе́ від тра́пези відки́нув?* Хіба́, іншим но́ги оми́вши, твої омину́в?* О скільки благ забу́в єси́, безпа́м’ятний!* І ось невдя́чний твій увічнюється за́мір* – Його́ ж безмірне возвіща́ється довготерпіння* і вели́ка ми́лість.

Третє Євангеліє: від Матея, зачало 109 

В той час вояки, що схопили Ісуса, повели його до первосвященика Каяфи, де зібралися книжники та старші. Петро ж ішов слідом за ним оподалік, аж до палацу первосвященика й, увійшовши до середини, сів із слугами, щоб побачити, чим воно скінчиться. Первосвященики та ввесь синедріон шукали ложного свідоцтва на Ісуса, щоб його вбити, і не знайшли, дарма, що було з’явилось багато ложних свідків. Нарешті прийшло двоє і кажуть: «Цей сказав: Я можу зруйнувати храм Божий і за три дні його відбудувати.» Тут підвівся первосвященик і сказав до нього: «Нічого не заперечуєш, що вони на тебе свідчать?» Але Ісус мовчав. Первосвященик каже до нього: «Заклинаю тебе живим Богом, щоб ти сказав нам, чи ти Христос, син Божий.» Тоді Ісус сказав до нього: «Ти мовив. Тільки ж кажу вам: Віднині ви побачите Чоловічого Сина, який сидітиме праворуч Всемогутнього й ітиме на небесних хмарах.» Тоді первосвященик роздер свою одежу і заявляє: «Він сказав богохульство! Нащо нам ще свідків? Оце ж ви щойно чули богохульство! Як вам здається?» Ті відповіли; «Він ― винен смерти.»

Тоді вони почали плювати йому в обличчя та бити кулаками; інші ж били його в обличчя і промовляли: «Проречи нам, Христе, хто тебе вдарив?»

Петро ж сидів надворі. Аж тут одна служниця підійшла до нього й каже: «І ти був з Ісусом Галилеєм.» Але той перед усіма відрікся і заявив: «Не знаю, що таке говориш.» Коли ж: він вийшов до воріт, уздріла його інша й каже до тих, що там були: «Цей був з Ісусом з Назарету.» Він знову, клявшися, відрікся: «Не знаю я цього чоловіка.» Десь трохи згодом приступили ті, що там стояли, і заговорили до Петра: «Ти таки справді один з них, бо й твоя вимова тебе виявляє.» Тоді Петро почав клястися та божитися: «Не знаю я цього чоловіка.» І враз заспівав півень. І Петро згадав те слово, що Ісус сказав був: «Раніше, ніж півень заспіває, ти тричі зречешся мене.» І вийшовши звідтіль, заплакав гірко. (Мт. 26,57-75)

Антифон 7, глас 8:

До беззако́нників, що схопи́ли Тебе́,* так промовля́в Ти,* все зно́сячи, Го́споди:* «Хоч і порази́ли ви Па́стиря* і розсіяли двана́дцять ове́ць – у́чнів Моїх,* я міг би ви́ставити більш, ніж двана́дцять леґіо́нів а́нгелів.* Але́ довготерплю́,* щоб спо́внилося те, що яви́в я вам че́рез проро́ків моїх,* незвідане і тає́мне».* Го́споди, сла́ва Тобі!

Втре́тє відрікшись, Петро́,* зразу ж ре́чене йому́ зрозумів,* але́ приніс Тобі сльо́зи покая́ння:* «Бо́же, очи́сти мене́ і спаси́ мене́!»

Слава, і нині: богородичний: Як Врата́ спасе́нні і Рай прекра́сний,* і Світла віковічного о́блак* – су́щу Святу́ю Діву оспіва́ймо всі,* промовля́ючи Їй: «Ра́дуйся!»

Антифон 8, глас 2:

Скажіте, беззако́нники:* що́ почу́ли ви від Спа́са на́шого?* Чи не Зако́н Він поясни́в і вчення́ Проро́ків?* Як же ви поми́слили Пила́тові переда́ти* Того, Хто від Бо́га – Бо́га-Сло́во* і Відкупи́теля душ на́ших?

«Хай бу́де розп’я́тий!»* – крича́ли ті, що Твоїми дара́ми завжди́ насоло́джувалися,* і злочи́нця за́мість Доброчи́нця проси́ли відпусти́ти вби́вці пра́ведників;* Ти ж мовча́в єси́, Хри́сте, те́рплячи їхнє безчи́нство,* хотів бо постражда́ти і спасти́ нас,* як Чоловіколю́бець.

Слава, і нині: богородичний: Не ма́ємо відва́ги че́рез мно́гі гріхи́ на́ші,* але́ Ти вблага́й Рожде́нного від Те́бе, Богоро́дице Діво;* бо ве́льми могу́тнє Ма́тері моління, щоб здобу́ти Влади́ки благовоління.* Не погорду́й мольба́ми грішників, Всечи́стая,* бо ми́лостивий і спасти́ у си́лі Той,* Хто й стражда́ти за нас ізво́лив.

Антифон 9, глас 3:

Поста́вили три́дцять срібників, ціну́ Оціненого* – так оціни́ли Його́ ре́чники синів Ізра́їля.* Чува́йте і моліться,* щоб не ввійти́ вам у споку́су;* дух бо бадьо́рий,* плоть же не́мічна.* Ти́м-то – чува́йте!

Да́ли в їжу мені жовч* і в спра́зі моїй напоїли мене́ о́цтом:* але́ Ти, Го́споди, возста́в мене́ – і возда́м їм.

Слава, і нині: богородичний: Покли́кані з наро́дів, оспівуємо Тебе́, Богоро́дице Чи́стая,* бо Ти роди́ла Христа́ Бо́га на́шого,* що Тобо́ю лю́дство від прокля́ття ви́зволив.

Сідальний, глас 8:

О, як Юда, коли́сь Твій у́чень* – зра́ду про́ти Те́бе зами́слив!* Вече́рю з Тобо́ю облу́дно розділи́вши,* зловми́сник і непра́ведник,* пішо́в і сказа́в свяще́никам:* «Що мені дасте́, і ви́дам вам Того́,* Хто зако́н злама́в і оскверни́в субо́ту?»* Довготерпели́вий Го́споди, сла́ва Тобі!

Четверте Євангеліє: від Йоана, зачало 59А 

В той час повели Ісуса від Каяфи у Преторію. Був же ранок. Та не ввійшли вони у Преторію, щоб не осквернитись, а й могти їсти пасху. Вийшов тоді до них Пилат і промовив: «Яке оскарження принесли ви на цього чоловіка?» А ті йому кричать у відповідь: «Якби не був з нього злочинець, не передавали б ми його тобі!» Тож каже їм Пилат: «То беріть собі його ви і судіть за вашим законом.» Юдеї ж йому: «Не дозволено нам нікого вбивати!» – Щоб здійснилося слово Ісуса, що сказав, вказуючи, якою смертю має вмерти.

І ввійшов Пилат знов у преторію, закликав Ісуса і каже до нього: «Ти цар юдейський?» Ісус же у відповідь: «Кажеш те від себе, а чи інші про мене так тобі оповіли?» «Хіба ж я юдей? – озвався Пилат. – Народ твій і первосвященики передали тебе мені. Що ти таке зробив?» «Царство моє не від світу цього, – відрік Ісус. – Було б моє царство від цього світу, то сторожа моя була б воювала, щоби мене не видали юдеям. Але не звідсіля моє царство.» «То ти таки цар?» – мовив до нього Пилат. І відповів Ісус: «Ти кажеш, що я цар. Я на те уродився і прийшов у світ на те, щоб свідчити істину. Кожен, хто від істини, слухає голос мій.» «Що таке – істина?» – озвався Пилат до нього. І сказавши те, вийшов знов до юдеїв і каже до них: «Жодної провини не знаходжу я на ньому. Є у вас, однак, звичай, щоб на Пасху відпустив я вам одного. Тож хочете, щоб я вам юдейського царя відпустив?» «Ні, не його!» – знову, закричали ті, – але Варавву!» А був же Варавва розбійник.

Забрав тоді Пилат Ісуса та й звелів його бичувати. А вояки, сплівши вінок із тернини, вклали йому на голову ще й зодягли його у багряницю і, підступаючи до нього, казали: «Радуйся, царю юдейський!» І били його в обличчя.

Знову вийшов Пилат надвір і до них промовляє: «Ото виводжу вам його, щоб ви знали, що я жадної провини на ньому не знаходжу.» І вийшов Ісус у вінку терновім та в багряниці. І сказав їм Пилат: «Ось чоловік!» Та скоро побачили його первосвященики та слуги, закричали: «Розіпни! Розіпни!» Каже Пилат їм: «Беріть його ви і розіпніть, я бо жодної провини не знаходжу на ньому.» А юдеї йому: «У нас є закон, і за законом мусить він умерти, бо він із себе Сина Божого зробив.»

Як почув те слово Пилат, стривожився ще дужче. Повернувся він ще раз у Преторію та й каже Ісусові: «Звідкіля ти?» Не дав же йому Ісус одвіту. «Зо мною не розмовляєш, – каже йому Пилат, – чи не знаєш, що в мене влада відпустити тебе і влада розіп’ясти тебе?» І відрік Ісус: «Не мав би ти надо мною ніякої влади, якби тобі не було дано згори. Через те на отому, хто мене тобі видав, більший гріх.»

Від тієї хвилини шукав Пилат можливости, як би його відпустити. Але юдеї кричали: «Відпустиш його, то не будеш кесаревим другом! Усяк, хто з себе робить царя, кесареві спротивляється!» Тож зачувши ті слова, вивів Пилат Ісуса і сів на судівське сидіння, на місці, яке має назву Літостротон, а по-єврейському – Гаввата. А був то день, коли споготовлювали Пасху, близько шостої години. І каже до юдеїв: «Ось цар ваш.» Ті ж закричали: «Геть! Геть! Розіпни його!» А Пилат їм: «Маю я вашого царя розіп’ясти?» І відповіли первосвященики: «Нема в нас царя, тільки кесар!» І тоді видав він його їм на розп’яття. (Ів. 18, 28-19, 16)

Антифон 10, глас 6:

Хто огорта́ється світлом, на́че ри́зою,* Той наги́м на суді стоя́в,* і уда́ри по щока́х прийма́в* од рук, які створи́в;* люд же беззако́нний* до хреста́ приби́в Го́спода сла́ви.* Тоді завіса хра́мова розде́рлася,* со́нце поме́ркло, не зно́сячи ви́ду кри́вдженого Бо́га,* пе́ред Яки́м тремти́ть усе́.* Йому́ поклонімся!

Учень відрікся,* розбійник візва́в:* «Пом’яни́ мене́, Го́споди,* у Ца́рстві Твоїм!»

Слава, і нині: богородичний: Утихоми́р світ, Го́споди,* що зво́лив од Діви плоть носи́ти за рабів,* щоб ми суголо́сно* славосло́вили Тебе́, Чоловіколю́бче.

Антифон 11, глас 6:

За благодія́ння, які вчини́в єси́, Хри́сте, ро́дові євре́йському,* старійшини його́ на розп’я́ття Тебе́ засуди́ли,* о́цтом і жо́вчю Тебе́ напоївши.* Та за діла́ми їх, Го́споди, не возда́в єси́ їм,* що не збагну́ли Твого́ ми́лостивого схо́дження.

Не вдовольни́лися зра́дою, Хри́сте, старійшини євре́йські,* але́ кива́ли го́ловами своїми,* знуща́ння і глум прино́сячи.* Та за діла́ми їх, Го́споди, не возда́в єси́ їм,* що не збагну́ли Твого́ Про́мислу.

Ні земля́, що затрясла́ся,* ні каміння, що розпа́лося,* старійшин не перекона́ли,* а́ні хра́мова завіса,* а́ні ме́ртвих воста́ння.* Та за діла́ми їх, Го́споди, не возда́в єси́ їм,* що ма́рне про́ти Те́бе уми́слили.

Слава, і нині: богородичний: Бо́га у Вопло́ченому з Те́бе ми пізна́ли, Богоро́дице Діво,* єди́на Чи́стая,* єди́на Благослове́нная;* тому́ безнаста́нно Тебе́ оспівуючи, велича́ємо. 

Антифон 12, глас 8:

Оце́ гово́рить Госпо́дь юде́ям:* «Лю́де мій, що́ я вчини́в тобі,* а́бо чим тобі дошку́лив?* Сліпців твоїх просвіти́в,* прока́жених очи́стив,* чоловіка, прику́того до ліжка, на но́ги поста́вив.* Лю́де мій, що́ я вчини́в тобі,* – і чим ти мені віддя́чив?* За ма́нну – жо́вчю, за во́ду – о́цтом;* за́мість любо́ви до ме́не* – до хреста́ мене́ пригвозди́в.* Вже не терпітиму нада́лі:* призову́ моїх язи́чників,* і ті мене́ просла́влять* із Отце́м і Ду́хом,* і я їм дару́ю життя́ вічне!»

Сього́дні хра́мова завіса* на ганьбу́ беззако́нним роздира́ється,* і со́нце проміння своє́ хова́є,* ба́чачи, як Влади́ку розпина́ють.

Законода́вці Ізра́їля,* кни́жники та фарисе́ї,* лик апо́стольський взива́є до вас:* «Ось Храм, яки́й ви зруйнува́ли,* ось Агнець, яко́го ви розп’яли́* і в гро́бі покла́ли;* а́ле вла́дою Своє́ю Він воскре́с!* Не обма́нюйте себе́, вожді юде́йські,* бо Він – Той, Хто наро́д і в мо́рі спас, і в пусте́лі живи́в;* Він – Життя́, і Світло, і Мир для світу!»

Слава, і нині: богородичний: Ра́дуйся, Бра́мо Царя́ сла́ви,* яко́ю єди́ний Ви́шній пройшо́в* і зно́ву запеча́таною зали́шив* для спасіння душ на́ших.

Сідальний, глас 8:

Коли́ пе́ред Кая́фою став єси́, Бо́же,* і пере́даний був єси́ Пила́тові, Су́дде,* небе́сні си́ли від стра́ху похитну́лися;* тоді ж і підне́сений був єси́ на Дре́ві* по́серед двох розбійників* і причи́слений до беззако́нників, Безгрішний,* за́для спасіння люди́ни.* Беззло́бний Го́споди, сла́ва Тобі!

П’яте Євангеліє: від Матея, зачало 111 

В той час Юда, що зрадив Ісуса, побачивши, що його засудили, розкаявся і повернув тридцять срібняків назад первосвященикам і старшим. «Згрішив я», ― сказав, ― «видавши кров невинну.» Ті ж відповіли: «Що нам до того? Ти побачиш!» Тоді він кинув гроші у святиню, пішов геть та й повісився. Первосвященики ж взяли ті гроші й кажуть: «Їх не годиться класти до скарбоні, бо це ціна крови.» Порадившись, вони купили за них гончарське поле, щоб ховати там чужинців. Тому це поле й досі зветься Полем Крови. Тоді здійснилося слово пророка Єремії, що каже: «І взяли вони тридцять срібняків, ціну того, що був оцінений синами Ізраїля, і дали їх за гончарське поле, як Господь мені звелів був.»

Поставлено Ісуса перед правителем, а правитель спитав його: «Ти цар юдейський?» Ісус відповів: «Ти кажеш.» Та коли первосвященики й старші його обвинувачували, він не відповідав нічого. Тоді Пилат каже до нього: «Хіба не чуєш усього, скільки то свідкують на тебе?» А він не відповів йому ані на одне слово, так що правитель вельми дивувався.

На свято звик був правитель відпускати народові одного в’язня, якого вони хотіли. Був же тоді визначний в’язень, що звавсь Варавва. А коли вони зібралися, Пилат каже до них: «Кого бажаєте, щоб я вам відпустив: Варавву чи Ісуса, що зветься Христос?» Знав бо він добре, що вони з зависти видали його.

І коли він сидів на судилищі, його жінка прислала йому сказати: «Нічого не роби праведникові тому, бо я цієї ночі вві сні багато витерпіла заради нього.»

Та первосвященики й старші намовили народ, ― просити за Варавву, а Ісуса ― видати на смерть. Заговорив правитель і сказав їм: «Кого з двох бажаєте, щоб я відпустив вам?» Ті відповіли: «Варавву.» Каже до них Пилат: «А що маю робити з Ісусом, що зветься Христос?» Усі відповіли: «Нехай буде розіп’ятий!» Спитав він: «Що злого вчинив він?» Вони ж ще більше заходилися кричати: «Нехай буде розіп’ятий!» Пилат, бачивши, що нічого не вдіє, а заколот дедалі більшає, взяв води й умив перед народом руки та й каже: «Я невинний крови праведника цього; ви побачите.» Увесь же народ відповів, кажучи: «Кров його на нас і на наших дітях!» Тоді він відпустив їм Варавву, а Ісуса, бичувавши, видав на розп’яття.

Тоді вояки правителя, взявши Ісуса у Преторію, зібрали на нього всю чоту і, роздягнувши його, накинули на нього червоний плащ і, сплівши вінець з тернини, поклали йому на голову, а тростину дали в праву руку. Потім, припавши перед ним на коліна, глузували з нього, кажучи: «Радуйся, царю юдейський!» І плювали на нього, брали тростину й били його по голові. А коли насміялися з нього, скинули з нього плащ, надягнули на нього його одіж і повели на розп’яття.

Виходячи ж, вони зустріли одного чоловіка з Киринеї, на ім’я Симон, і примусили його нести хрест його. (Мт. 27,3-32)

Антифон 13, глас 6:

Юрба́ юде́йська вимага́ла від Пила́та розп’я́ти Тебе́, Го́споди.* Вини́ ж у Тобі не знайшо́вши,* Вара́вву ви́нного звільни́ли,* а Тебе́, Пра́ведника, засуди́ли,* вину́ за кровопролиття́ на се́бе взя́вши.* Та воздая́ння їх, Го́споди, не возда́в єси́ їм,* що ма́рне про́ти Те́бе уми́слили.

Пе́ред Ким усе́ жаха́ється і тремти́ть,* і Кого́ вся́кий язи́к оспівує* – Христа́, Бо́жу Си́лу і Бо́жу Прему́дрість,* свяще́ники вдаря́ли по лиці і жовч Йому́ дава́ли.* Та все перетерпіти Він ізво́лив,* спасти́ нас пра́гнучи од беззако́нь на́ших Своє́ю кро́в’ю,* як Чоловіколю́бець.

Слава, і нині: богородичний: Богоро́дице, що че́рез сло́во породи́ла* – над уся́ке сло́во – Творця́ Свого́,* Його́ моли́ спасти́ ду́ші на́ші.

Антифон 14, глас 8:

Го́споди, Ти прийня́в супу́тником розбійника,* що кро́в’ю ру́ки оскверни́в;* і нас із ним причи́сли,* як Благи́й і Чоловіколю́бець.

Мали́й го́лос пода́в на хресті розбійник* – і вели́ку віру ви́явив,* миттє́вим зве́рненням – спа́сся* і, пе́рший врата́ відчини́вши,* – до Ра́ю ввійшо́в;* Ти, що каяття́ його́ прийня́в,* Го́споди, сла́ва Тобі!

Слава, і нині: богородичний: Ра́дуйся, Ти, що че́рез Ангела ра́дість для світу прийняла́;* ра́дуйся, що породи́ла Творця́ Твого́ і Го́спода;* ра́дуйся, що удосто́їлася бу́ти Ма́тір’ю Христа́ Бо́га!

Антифон 15, глас 6:

Днесь виси́ть на Дре́ві Той, Хто на во́дах зе́млю повісив;* вінце́м із те́рня увінчується Ангелів Цар;* в багряни́цю знуща́ння зодяга́ється Той, Хто не́бо зодяга́є хма́рами;* по лиці уда́р прийня́в Той, Хто у Йорда́ні ви́зволив Ада́ма.* Приби́тий цвя́хами – Жени́х Це́ркви.* Копіє́м проко́лений – Син Діви.* Поклоня́ємся Страстя́м Твоїм, Хри́сте.* Поклоня́ємся Страстя́м Твоїм, Хри́сте.* Поклоня́ємся Страстя́м Твоїм, Хри́сте.* Покажи́ нам і сла́вне Твоє́ Воскресіння!

Не як юде́ї святку́ймо,* бо Па́сха на́ша – за нас зако́лений Христо́с Бог;* але́ очи́стьмо себе́ од уся́кої мерзо́ти* і в чистоті помолімся Йому́:* «Воскре́сни, Го́споди, спаси́ нас,* як Чоловіколю́бець!»

Хрест Твій, Го́споди – життя́ і воскресіння для лю́ду Твого́;* і на ньо́го упова́ючи,* Тебе́, розп’я́того Бо́га на́шого, оспівуємо.* Поми́луй нас!

Слава, і нині: богородичний: Ба́чачи Тебе́ повішеним, Хри́сте,* Твоя́ Роди́телька голоси́ла:* «Що за небува́ле та́їнство оце́ я ба́чу, Си́ну мій?* Як Ти вмира́єш, на Дре́ві пло́ттю пови́слий,* життя́ Пода́телю?»

Сідальний, глас 4:

Відкупи́в єси́ нас від прокля́ття Зако́ну* дорогоцінною Твоє́ю Кро́в’ю:* до хреста́ приби́тий і копіє́м проби́тий,* безсме́ртя ви́лляв єси́ лю́дям.* Спа́се наш, сла́ва Тобі!

Шосте Євангеліє: від Марка, зачало 67А 

В той час повели вояки Ісуса в середину двору, тобто у Преторію, та й скликали всю чоту. Вони вдягли його в багряницю і, сплівши вінець із тернини, поклали на нього та й почали його вітати: «Радуйся, царю юдейський!» І били його тростиною по голові, плювали на нього й, падаючи на коліна, поклонялись йому.

Коли над ним наглумилися, зняли з нього багряницю й одягнули його в його одежу. Опісля ж повели його на розп’яття.

Одного ж перехожого, Симона Киринея, батька Олександра та Руфа, що повертався з поля, присилували нести його хрест.

І привели його на місце Голготу, що значить Череп-місце, та й дали йому пити вина, змішаного з міррою, та він не прийняв. Тоді розіп’яли його й поділили його одежу, кинувши на неї жереб, хто що візьме. Була ж: третя година, коли вони розіп’яли його. А був і напис, за що його засуджено, написаний: «Цар Юдейський.»

І розіп’яли з ним двох розбійників, одного праворуч, а другого ліворуч від нього. Тоді збулось Писання, що каже: «І з беззаконними полічено його.»

І прохожі хулили його й, киваючи своїми головами, промовляли: «Гей, ти, що храм руйнуєш і в три дні знов його будуєш – спаси себе з хреста!» А й первосвященики глузували між собою й разом з книжниками приказували: «Інших спасав, а себе – не може спасти! Христос, цар Ізраїля – хай зійде тепер із хреста, щоб ми побачили й увірували.» Та й ті, що були з ним розп’яті, зневажали його. (Мр. 15,16-32)

Блаженні, глас 4:

У Ца́рстві Твоїм пом’яни́ нас, Го́споди, коли́ при́йдеш у Ца́рстві Твоїм. Блаже́нні вбо́гі ду́хом, бо їх є Ца́рство Небе́сне.

Блаже́нні скорбо́тні, бо вони́ утішені бу́дуть.

Блаже́нні ла́гідні, бо вони́ успадку́ють зе́млю.

Че́рез де́рево Ада́м був ви́селений з Ра́ю,* а че́рез Де́рево Хре́сне розбійник у Рай всели́вся;* оди́н бо скуштува́нням за́повідь Творця́ відки́нув;* інший же, спільно розп’я́тий,* Бо́гом ісповів Тебе́ Ута́єним.* Пом’яни́ і нас, Спа́се, у Ца́рстві Твоїм!

Бла́женні голо́дні і спра́глі пра́вди, бо вони наситя́ться.

Творця́ Зако́ну купи́ли в у́чня беззако́нники,* і як законопору́шника, поста́вили Його́ пе́ред суди́лищем Пила́та, вола́ючи:* «Розпни́!» – їх Маннода́вця у пусте́лі.* Ми ж, пра́ведного розбійника наслідуючи,* вірою взива́ємо:* «Пом’яни́ і нас, Спа́се, у Ца́рстві Твоїм!»

Блаже́нні ми́лостиві, бо вони́ поми́лувані бу́дуть.

Рій боговби́вць, ворохо́бне пле́м’я беззако́нне,* навіжено вола́ючи, зверта́лось до Пила́та:* «Розпни́ Христа́ безневи́нного,* Вара́вву ж кра́ще нам відпусти́!»* Ми ж промовля́ємо до Ньо́го о́кликом благорозу́много розбійника:* «Пом’яни́ і нас, Спа́се, у Ца́рстві Твоїм!»

Блаже́нні чи́сті се́рцем, бо вони́ Бо́га поба́чать.

Із живоно́сного ребра́ Твого́,* немо́в з Еде́му, джерело́ струму́є* і Це́ркву Твою́, Хри́сте, зро́шує, немо́в слове́сний Рай,* звідси розділя́ючись, мов на річища, на чоти́ри Єва́нгелія,* світ напува́ючи, творіння звеселя́ючи,* і наро́ди вірно навча́ючи поклоня́тися Ца́рству Твоє́му.

Блаже́нні миротво́рці, бо вони́ сина́ми Бо́жими назову́ться.

Розп’я́вся єси́ за́для ме́не, щоб ви́точити мені відпу́щення;* проко́лотий був у ре́бра, щоб стру́мені життя́ мені проли́ти;* цвя́хами був прони́заний,* щоб я глибино́ю стражда́нь Твоїх у висоті могу́тности Твоє́ї увіря́вся* і взива́в до Те́бе, Життєда́вче Хри́сте:* «Сла́ва і Хресту́, Спа́се, і стражда́нню Твоє́му!»

Блаже́нні гна́ні пра́вди ра́ди, бо їх є Ца́рство Небе́сне.

Розпина́ння Твоє́, Хри́сте, ба́чачи,* все творіння тремтіло,* підва́лини землі стряса́лися зі стра́ху пе́ред могу́тністю Твоє́ю;* світи́ла хова́лися, і хра́мова розде́рлася завіса,* го́ри задрижа́ли і каміння розколо́лося;* і розбійник вірний кли́че до Те́бе з на́ми, Спа́се: «Пом’яни́!»

Блаже́нні ви, коли́ зневажа́тимуть вас, і гна́тимуть, і говори́тимуть уся́ке лихе́ сло́во на вас неправди́во Мене́ ра́ди.

Рукописа́ння про́ти нас на Хресті розірва́в єси́, Го́споди,* і, причи́слений до ме́ртвих, тамте́шнього мучи́теля зв’яза́в єси́,* ізбавля́ючи всіх від кайда́нів сме́рти Воскресінням Твоїм,* яки́м ми просвіти́лися, Чоловіколю́бче Го́споди,* і кли́чемо до Те́бе:* «Пом’яни́ і нас, Спа́се, у Ца́рстві Твоїм!»

Ра́дуйтеся і веселітеся, бо нагоро́да ва́ша вели́ка на Небеса́х.

Вознісся єси́ на Хрест* і зни́щив єси́ си́лу сме́рти,* і стер як Бог розпи́ску про́ти нас, Го́споди.* Каяття́ розбійника і нам дару́й, єди́ний Чоловіколю́бче,* що вірою слу́жимо Тобі, Хри́сте Бо́же наш, і взива́ємо:* «Пом’яни́ і нас, Спа́се, у Ца́рстві Твоїм!»

Слава: троїчний: Одноду́мно помолімся, всі вірні,* щоб досто́йно нам славосло́вити Отця́, і Си́на, і Свято́го Ду́ха* – Одини́цю Божества́, в трьох су́щу іпоста́сях,* яка́ незли́тною перебува́є,* проста́, нероздільна і непристу́пна,* і яко́ю ізбавля́ємося від вогне́нної му́ки.

І нині: богородичний: Ма́тір Твою́, Хри́сте,* що в пло́ті безсіменно породи́ла Тебе́,* і Діву воістину, що й по різдві зоста́лася нетлінна,* – Її пе́ред Те́бе приво́димо як Засту́пницю, Влади́ко Многоми́лостивий,* щоб про́щення прогрішень дарува́лося тим, що завжди́ взива́ють:* «Пом’яни́ і нас, Спа́се, у Ца́рстві Твоїм!»

Прокімен, глас 4:

Розділи́ли ри́зи мої між собо́ю і на оде́жу мою́ мета́ли же́реб. (Пс 21:19)

Стих: Бо́же, Бо́же мій, згля́нься на ме́не! Чому́ Ти поки́нув мене́? (Пс 21:2)

Сьоме Євангеліє: від Матея, зачало 113 

В той час вояки, прийшовши на місце, що зветься Голгота, тобто сказати «Череп-місце», дали йому випити вина, змішаного з жовчю, але він, покуштувавши, не хотів пити. Ті ж, що розп’яли його, поділили його одежу, кинувши жереб. А потім сіли, щоб його стерегти там.

Над головою в нього прибито напис за що його засуджено: «Це Ісус ― Цар Юдейський.» Тоді розіп’яли з ним двох розбійників: одного праворуч, а другого ліворуч.

Ті ж, що проходили повз нього, лихословили його й похитували своїми головами, кажучи: «Ти, що руйнуєш храм і за три дні відбудовуєш знову, спаси себе самого; якщо ти Син Божий, зійди но з хреста!» Так само й первосвященики насміхалися з книжниками та старшими, говоривши: «Інших спасав, ― себе спасти не може! Він цар Ізраїля: нехай тепер зійде з хреста, і ми увіруємо в нього. Він покладався на Бога, нехай же Бог визволить його нині, якщо він його любить. Сам бо казав: Я ― Син Божий.» Так теж і розбійники, що були з ним розіп’яті, ображали його.

Від шостої години темрява настала по всім краю аж до дев’ятої години. А близько дев’ятої години Ісус скрикнув міцним голосом, вимовляючи: «Елі Елі, лема савахтані», ― тобто: «Боже мій, Боже мій, чому ти мене покинув?» Деякі з тих, що там стояли, почувши це, казали: «Він Іллю кличе». І негайно один із них підбіг, узяв губку й, намочивши її оцтом, настромив на тростину й дав йому пити. Інші ж казали: «Лиши, побачимо, чи прийде Ілля його рятувати.» А Ісус, скрикнувши сильним голосом, віддав духа.

І роздерлася завіса храму надвоє, відверху аж до низу, і земля затряслася, скелі порозпадались; гроби відкрилися, багато тіл святих померлих устали, і вийшовши з гробів по його воскресінні, ввійшли у святе місто й багатьом з’явились. А сотник і ті, що стерегли з ним Ісуса, бачивши землетрус і те, що сталося, вельми налякалися і мовили: «Це справді був Син Божий!» (Мт. 27,33-54)

Во святих отця нашого Йоана Золотоустого

Слово про Хрест і прощення розбійника

Спо́внили ми вже подвиг посту, але заверши́вся він Хрестом. Як же інакше належало завершитися переможному ділу, як не знаме́нням перемоги? Адже Хрест – знамення перемоги: один раз воздвигнутий, він повік обертає врозтіч демонів. Розп’явся Христос – і ми повік поживу від Нього приймаємо, і насити́вшися, знову шукаємо, і ще більше залишається, бо ж благодать – невичерпна. Нехай славиться сей світлодайний день, задля якого всі інші дні покликані до радости!

Днесь Адам був сотворений у шостий день, днесь він образ божественний отримав, днесь був поставлений посеред світу як малий світ, що всю вселенну у собі обіймає. Днесь людина, як керманич усього творіння, отримує людську природу і владу всім управляти в добрі. Днесь вона прийняла заповіді для добровільного виконання, днесь вона від Раю відпала, днесь же знову в нього була введена. О, багатий великими подіями день, день багатьох скорбот і звільнення від скорботи! День, що зранку засмутив, а ввечорі радістю обдарував! День, що таке чудесне зцілення нам приготував!

Коли поглянув я на Євангелія і роздумував над цим шостим днем, то розвіялася моя печаль і Слово Боже зодягнуло мене в білу одежу радости, і кажу я собі і вам: Втекли біль, печаль і зітхання! Старе проминуло, ось настало все нове (пор. 2 Кор 5:17)! Як лікарі лікують зміїні укуси ліками, отриманими з отрути змій і поборюють недугу її власним призвідником, так і Спаситель обернув на добро всі знаряддя зла: гіркоту перемінив на со́лод, жовч – на лік, жало смерти спрямував проти неї самої, шкоду, що сталася від дерева, деревом у спасіння перемінив, взявши день, що колись наповнив світ страхом, і замінивши його на день радости.

Це день хреста, і всі ми радуємося, постимо від зла і все очищуємо – внутрішнє і зовнішнє. В цьому зміст свята, в цьому його справжня радість!

Днесь Христос перетерпів незліченні знущання. Його увінчали терням – дарами Його народу, як сказав пророк Ісая: Чекав я, що принесе добрі грона, а він приніс терня (Іс 5:2). Він приймав биття по лиці, бичування, але нічого цього не соромився стерпіти. Стань разом з Ісаєю і споглядай Бога його очима: Господи, хто б повірив почутому від нас? Ми бачили Його, і не мав Він виду ні краси, але вид Його зневажений, відкинутий Він синами людськими (Іс 53:1-3). Не мав краси, ані виду всякої краси Упорядник!

Вели з Ним на смерть і двох розбійників (Лк 23:32). Приводить нас слово до одинадцятої години дня, щоб ніхто з нас не впадав у відчай через своє життя. І навіть, якби хотів я оминути цю подію мовчанням, то не можу, бо випадок з розбійником спонукає мене до слова. І не диво: бо ж і він, немов преобразивши своє розбійниче ремесло, силою здобув вхід у рай. Був на Хресті Агнець і двоє вовків, один з яких залишився своєю думкою на землі, а інший злетів до неба, промовивши: Пом’яни мене, коли прийдеш у Царстві Твоїм! (Лк 23:42)

О сила Ісусова! Розбійник умить став пророком і з Хреста проповідує! І що ж царського ти бачиш, розбійнику? Удари по лиці, оплювання, цвяхи і хрест, кпини юдеїв і вже оголеного списа вояків? Бачу я, – сказав би він, – не те, що видиме, але Ангелів, що стоять довкола, сонце, що ховається, завісу, що роздирається, землю, що тремтить, мертвих, що вже готові вийти із гробів. Ісус усіх приймає і дає той самий динарій робітникам, що приходять об одинадцятій годині. Амінь, кажу тобі, сьогодні зо мною будеш у раю (Лк 23:43)! Прийми оце «Амінь» і ти, що теж є сьогодні розбійником! Я, Той, Хто прогнав тебе з Раю, сьогодні вводжу в нього назад – Я, що закрив двері Раю і загородив їх вогняни́м мечем; бо якщо Я не введу тебе, то двері залишаться замкненими. Прийди ж, грабіжнику, що пограбував диявола і вінок перемоги над ним здобув. Ти бачив людину, але вшанував у ній Бога, ти стару зброю покинув і зброю віри прийняв!

І коли все це відбувалося і все освячувалося: з небесних тіл – сонце, з дерев – Хрест, із тваринного світу – жовч, із тканин – нерозривний хітон, з моря – пурпурова одежа, із металів і сталі – спис і цвяхи, і коли витекли подвійні потоки – кров і вода, тоді Спас звершує Своє діло: Отче, прости їм гріх (Лк 23:34)! Прости грекам і юдеям, чужинцям і всім народам, прости всім. Один раз Він це сказав, і це звершується постійно. Сказав це не лише про ворогів – Він щорічно і завжди промовляє «Прости!», і той, хто бажає, отримує прощення.

Молитвами святого отця нашого Йоана Золотоустого, архиєпископа Царгородського, Господи Ісусе Христе, Боже наш, помилуй нас. Амінь.

Псалом 50

Восьме Євангеліє: від Луки, зачало 111 

В той час вели з Ісусом також двох інших, злочинців, щоб їх скарати на смерть.

І як прийшли на місце, що зветься Череп, там його розіп’яли і злочинців, одного по правиці, а другого по лівиці. Ісус же сказав: «Отче, відпусти їм, не знають бо, що роблять.» Коли ж ділили його одіж, то кидали жереб. Люди стояли й дивились. Навіть князі їхні насміхалися, кажучи: «Інших спасав, нехай спасе себе самого, коли він – Месія Божий, Вибраний!» Вояки також глузували з нього; підходячи до нього й подаючи йому оцет, примовляли: «Коли ти цар юдейський, спаси себе самого!»

А був над ним і напис грецьким письмом, латинським і єврейським: «Це – Цар Юдейський.»

Один із повішених злочинців зневажав його, кажучи: «Хіба ти не Христос? Спаси себе і нас!» А другий, озвавшися, скартав його й мовив: «Чи не боїшся Бога, ти, що покутуєш ту саму кару? Бо ж ми приймаємо кару, гідну наших учинків, цей же не зробив нічого злого.» І додав: «Ісусе! Згадай про мене, як прийдеш у своє Царство. Сказав (Ісус) до нього: «Істинно кажу тобі: Сьогодні будеш зо мною в раї.»

Було вже близько шостої години, і темрява по всій землі настала аж до дев’ятої години, бо затьмарилось сонце; а й завіса храму роздерлася посередині. Ісус закликав сильним голосом: «Отче, у твої руки віддаю духа мого!» Сказавши це, він віддав духа.

Побачивши, що сталося, сотник почав прославляти Бога, кажучи: «Справді цей чоловік був праведний.» Всі люди, що були збіглися на те видовище, побачивши, що сталось, поверталися (додому), б’ючи себе у груди.

Усі ж його знайомі стояли оподалік, а жінки, що були прийшли слідом за ним з Галилеї, дивилися на це. (Лк. 23,32-49)

ТРИПІСНЕЦЬ

Творіння Косми Монаха. Акростих у первотворі:

Προσαββατόν τε. Глас 6.

Пісня 5

[Π] Ірмос: До Те́бе зі світа́нням ли́ну, що спусто́шив Себе́ Само́го з милосе́рдя без переміни і аж до стражда́нь безстра́сно приклони́вся, Сло́ве Бо́жий; мир дару́й мені, па́дшому, Чоловіколю́бче.

Приспів: Сла́ва Тобі, Бо́же наш, сла́ва Тобі.

[Ρ] Оми́вши но́ги і передочи́стившись ни́ні прича́стям Боже́ственного, Хри́сте, та́їнства Твого́, служи́телі зійшли́ з Тобо́ю з Сіо́ну на Оли́вну го́ру вели́ку, оспівуючи Тебе́, Чоловіколю́бче.

[Ο] «Глядіть, – сказа́в Ти, – дру́зі, не жаха́йтеся; ни́ні бо набли́зилась годи́на, коли́ взя́тий я бу́ду і вби́тий рука́ми беззако́нних; ви ж усі розсієтеся, мене́ поки́нувши, та я зберу́ вас – проповідувати мене́, Чоловіколю́бця».

Кондак, глас 8:

Нас ра́ди Розп’я́того, прийдіте всі, оспіва́ймо.* Його́ бо ба́чила Марія на Дре́ві і промовля́ла:* «Хоч Ти і хрест те́рпиш – Ти єси́ Син і Бог мій!»

Ікос: Ба́чила Агниця – Марія Свого́ Агнця, ве́деного на зако́лення, і, терза́ючись, простува́ла за Ним з іншими жінка́ми, так голо́сячи: «Куди́ йдеш, Дити́но? Ра́ди чо́го ско́ру путь зве́ршуєш? Невже́ інше весілля зно́ву в Ка́ні, і Ти ни́ні туди́ поспіша́єш, аби́ з води́ вино́ їм сотвори́ти? Чи йти мені з Тобо́ю, Ча́до, чи ра́дше Тебе́ почека́ти? Скажи́ мені сло́во, Сло́ве, не мина́й мене́ мо́вчки – ту, яку́ чи́стою зберіг;* Ти бо єси́ Син і Бог мій!»

Пісня 8

[Σ] Ірмос: Стовп з мерзо́тою богопроти́вною Боже́ственні о́троки знева́жили; а завору́шений про́ти Христа́ Синедріо́н беззако́нних замишля́є ма́рне, уби́ти намага́ється Того́, Хто життя́ трима́є в доло́ні, Кого́ благословля́є все творіння, сла́влячи на віки.

[Α] «Сон ни́ні отрусіте з повік ва́ших, – сказа́в єси́, Хри́сте, у́чням, – і в моли́тві чува́йте, щоб не ввійти́ вам у споку́су; а найбільше ти, Си́моне: бо сильнішому й споку́са більша. Пізна́й, Пе́тре, мене́, кого́ благословля́є все творіння, сла́влячи на віки!»

[Β] «Скве́рного сло́ва ніко́ли не ви́речуть уста́ мої, Влади́ко; з Тобо́ю умру́ з до́брої во́лі, хоч би й усі зрекли́ся, – ви́гукнув Петро́. – Ні плоть, ні кров, але́ Оте́ць Твій відкри́в мені Тебе́, Кого́ благословля́є все творіння, сла́влячи на віки!»

[Β] «Всю глибину́ Боже́ственної прему́дрости і знання́ не досліди́в ти, і безо́дню судів моїх не осягну́в ти, чоловіче, – Госпо́дь мо́вить. – Ото́ж, бу́дучи пло́ттю, не хвали́ся; три́чі бо відрече́шся мене́, кого́ благословля́є все творіння, сла́влячи на віки!»

Благословім Отця́, і Си́на, і Свято́го Ду́ха, Го́спода, і ни́ні і повсякча́с, і на віки віків. Амінь.

[Α] «Запере́чуєш, Си́моне Пе́тре, та ско́ро перекона́єшся у ска́заному; підійде до те́бе лиш одна́ служни́ця – і тебе́ застра́шить, – Госпо́дь мо́вить. – Одна́че, гірко запла́кавши, зна́йдеш ми́лостивим мене́, кого́ благословля́є все творіння, сла́влячи на віки!»

Величає душа моя Господа не співаємо, але одразу ірмос:

Пісня 9

[Τ] Ірмос: Чеснішу від Херуви́мів і незрівня́нно славнішу від Серафи́мів, що без зотління Бо́га Сло́во породи́ла, су́щу Богоро́дицю, Тебе́ велича́ємо.

Приспів: Сла́ва Тобі, Бо́же наш, сла́ва Тобі.

[Ο] Згу́бна кого́рта богонена́висників, збо́рище підлих боговби́вць поста́ли, Хри́сте, пе́ред Тобо́ю, і як непра́ведника волокли́ Творця́ всіх, Яко́го ми велича́ємо.

[Ν] Невігласи в Зако́ні нечести́ві, що дарма́ вивча́ли голоси́ Проро́ків, як овеча́, волокли́ Тебе́ на непра́ведне зако́лення – всіх Влади́ку, Яко́го ми велича́ємо.

[Τ] Да́не наро́дам Життя́ свяще́ники з кни́жниками, роз’я́трені вла́сною за́здрісною зло́бою, ви́дали на стра́ту – єство́м Життєда́вця, Яко́го ми велича́ємо.

[Ε] Оточи́ли Тебе́, немо́в пси згра́єю, і вдаря́ли, Ца́рю, по щоці поли́чником, допи́тували Тебе́ і лжесвідчили на Те́бе, і все перетерпівши, всіх спас єси́.

Світильний на глас 3 тричі, розлого і мелізматично: Розбійника благорозу́много в той же день Ра́ю сподо́бив єси́, Го́споди; і мене́ Дре́вом Хре́сним просвіти́ і спаси́ мене́.

Дев’яте Євангеліє: від Йоана, зачало 61А 

В той час при хресті Ісуса стояли його мати, сестра його матері, Марія Клеопова та Марія Магдалина. Бачивши Ісус матір і біля неї учня, що стояв, – а його ж любив він, – мовить до матері: «Жінко, ось син твій.» А тоді й до учня мовить: «Ось матір твоя.» І від тієї хвилі учень узяв її до себе.

А по тому Ісус, знавши, що все вже довершилося, щоб здійснилось Писання, промовив: «Спраглий я!» Стояла ж посудина, сповнена оцтом. От і подали йому до уст настромлену на тростину губку, просяклу оцтом. І, скоштувавши оцту, вимовив Ісус: «Звершилось»; і схиливши голову, віддав духа.

Через те, що це була п’ятниця, отже, щоб не залишилися в суботу тіла на хресті, – бо був Великдень тієї суботи, – то юдеї попросили Пилата, щоби переламали їм голінки й познімали з хреста. Отож вояки прийшли і переламали першому голінки і другому, який був з ним розіп’ятий. Та коли підступили до Ісуса й побачили, що він уже мертвий, то голінок не перебивали йому, лиш один з вояків проколов йому списом бік. І потекла негайно ж кров – і вода.

І той, який бачив, свідчить те, і правдиве свідчення його; і він знає, що говорить правду – щоб ви теж увірували. Бо сталося те, щоб Писання здійснилось: «Кістка його не буде поламана.» А й інше Писання каже: «Споглядатимуть на того, кого прокололи.» (Ів. 19,25-37)

На Хвалитних стихири самогласні, глас 3:

Візантієве: Два злодія́ння* вчини́в перворо́дний син Мій, Ізра́їль:* поки́нув Мене́, Джерело́ води́ живо́ї,* і ви́копав собі коло́дязь розби́тий;* Мене́ на Де́реві розп’я́в,* Вара́вву ж ви́просив і відпусти́в.* Вжахну́лося Не́бо цим* і со́нце проміння схова́ло.* Ти ж, Ізра́їлю, не засоро́мився,* але́ ви́дав Мене́ на смерть.* Прости́ їм, Отче Святи́й,* бо не відають вони́, що́ вчини́ли.

Студитове: Ко́жен член свято́ї Твоє́ї пло́ті* безче́стя ра́ди нас перетерпів:* терни́ну – голова́, обли́ччя – оплюва́ння,* що́ки – уда́ри,* уста – жовч, розчи́нену о́цтом для куштува́ння,* ву́ха – злочести́ві паплю́ження,* спина́ – бичува́ння, рука́ – трости́ну;* все тіло – розтя́гнення на хресті,* кінцівки – цвя́хи і ре́бра – копіє́.* Ти, що стра́сті за нас прийня́в* і від при́страстей нас ви́зволив,* зійшо́в до нас із чоловіколю́бія і возніс нас,* всеси́льний Спа́се, поми́луй нас!

Візантієве: Розп’я́ття Твоє́, Хри́сте,* все творіння ба́чачи – затрепета́ло,* осно́ви землі затруси́лися* зі стра́ху пе́ред могу́тністю Твоє́ю.* Бо коли́ був Ти днесь підне́сений,* погуби́ло себе́ зако́нництво,* хра́мова завіса розде́рлася надво́є,* гро́би відкри́лися,* і ме́ртві з моги́л воскре́сли;* со́тник, узрівши чу́до, убоя́вся.* Предстоя́ла ж і Ма́ти Твоя́,* взива́ючи матери́нським голосінням:* «Як мені не голоси́ти* і в гру́ди себе́ не би́ти,* ба́чачи Тебе́, як засу́дженого,* ого́леним, повішеним на дре́ві?»* Розп’я́тий і погребе́нний і воскре́слий з ме́ртвих,* Го́споди, сла́ва Тобі!

Слава, глас 6: Ски́нули з ме́не оде́жі мої* і наки́нули на ме́не хлами́ду багря́ну,* покла́ли на го́лову мою́ віне́ць з терни́ни* і в пра́ву мою́ ру́ку да́ли трости́ну,* щоб я потрощи́в їх, мов по́суд гонча́рський.

І нині, глас той же. Андрея Критського: Спи́ну мою́ відда́в я на бичува́ння* і лиця́ свого́ не відверну́в від оплюва́нь,* став пе́ред суди́лищем Пила́та* і Хрест перетерпів за́для спасіння світу.

Десяте Євангеліє: від Марка, зачало 69А 

В той час Йосиф з Ариматеї, поважний радник, що й сам очікував Божого Царства, прибув і, сміливо ввійшовши до Пилата, попросив тіло Ісуса. Пилат же здивувався, що вже вмер; і прикликавши сотника, спитав його, чи давно помер. Довідавшись від сотника, він видав Йосифові тіло; а Йосиф, купивши полотно, зняв його, обгорнув полотном і поклав його у гробі, що був висічений у скелі; потім прикотив камінь до входу гробу; Марія ж Магдалина й Марія, мати Йосифа, дивились, де його покладено. (Мр. 15,43-47)

Мале Славослов’я

Одинадцяте Євангеліє: від Йоана, зачало 62 

В той час Йосиф з Ариматеї, що був учнем Ісуса, – але потайки, страхався бо юдеїв, – удався до Пилата з проханням, щоби забрати тіло Ісуса. І дозволив Пилат. Прийшов він, отже, і забрав Ісусове тіло. А надійшов і Нікодим, який раніше приходив уночі до нього, та й приніс мішанину з смирни та алое, мірок зо сто. І взяли вони тіло Ісуса та обв’язали його запашним полотном, як то ховають за юдейським звичаєм. А був на тому місці, де розіп’яли його, сад, а в саду тому – нова гробниця, в якій нікого ще не клали. Ось там, з огляду на юдейське споготування і що гробниця була поблизу, – покладено Ісуса. (Ів. 19,38-42)

Й обидва лики разом співають самогласні

Стихири на стиховні, глас 1:

Все творіння міни́лося від стра́ху,* ба́чачи, як на хресті виси́ш Ти, Хри́сте:* со́нце затьма́рювалося* і землі осно́ви стряса́лися,* все співстражда́ло з Тим, Хто сотвори́в усе́;* Хто з во́лі вла́сної перетерпів зара́ди нас* – Го́споди, сла́ва Тобі!

Глас 2. Стих: Розділи́ли ри́зи мої між собо́ю і на оде́жу мою́ мета́ли же́реб. (Пс 21:19)

Люд злочести́вий і беззако́нний* на́що замишля́є даре́мне?* На́що всіх Життя́ на смерть засуди́в він?* Вели́ке ди́во!* – бо Творе́ць світу в ру́ки беззако́нних віддає́ться* і на Дре́во підно́ситься Чоловіколю́бець,* щоб су́щих в Аді ви́зволити в’я́знів, що взива́ють:* «Довготерпели́вий Го́споди, сла́ва Тобі!»

Стих: Да́ли в їжу мені жовч і в спра́зі моїй напоїли мене́ о́цтом. (Пс 68:22)

Днесь ба́чила Тебе́ Непоро́чная Діва* на хресті, Сло́ве, підвішеним* і, боліючи матери́нською утро́бою,* зра́нювалася се́рцем гірко* і, сто́гнучи бо́лісно з глибини́ душі,* лице́ і воло́сся терза́ючи, побива́лася.* Тому́, і в гру́ди Себе́ б’ючи́,* голоси́ла жа́лібно:* «Ле́ле, Боже́ственна Дити́но!* Ле́ле, Світло світу!* Чому́ поме́рк єси́ в оча́х моїх, Агнче Бо́жий?»* Ти́м-то і во́їнства Безпло́тних,* охо́плені тре́петом, промовля́ли:* «Неосягне́нний Го́споди, сла́ва Тобі!»

Стих: Бог же, Цар наш спередвіку, зверши́в спасіння по́серед землі. (Пс 73:12)

На дре́ві ба́чачи, Хри́сте, повішеним* Тебе́, всіх Созда́теля і Бо́га,* взива́ла гірко Та, що без сімені Тебе́ зроди́ла:* «Си́ну мій, де скри́лася краса́ о́бразу Твого́?* Не перено́шу я ви́ду, як Тебе́ розпина́ють непра́ведно;* поспіши́ ж, уста́нь,* щоб і я поба́чила Твоє́ із ме́ртвих* триде́нне воскресіння!»

Слава, глас 8: Го́споди, з восхо́дженням Твоїм на хрест* страх і тре́пет напа́в на творіння.* І землі забороня́єш Ти погли́нути розпина́телів Твоїх,* але́ Адові повеліва́єш ви́пустити в’я́знів,* для відро́дження сме́ртних.* Су́дде живи́х і ме́ртвих,* життя́ прийшо́в Ти дарува́ти, а не смерть.* Чоловіколю́бче, сла́ва Тобі!

І нині, глас 6: Вже вмо́чується перо́ трости́нове,* ви́рок підпи́сують су́дді непра́ведні,* Ісу́са су́дять і засу́джують на хрест.* І стражда́є творіння,* ба́чачи на хресті Го́спода.* Але́ ра́ди мене́ стражда́єш Ти тіле́сною приро́дою* – Благи́й Го́споди, сла́ва Тобі!

Дванадцяте Євангеліє: від Матея, зачало 114 

На другий день, що після п’ятниці, зібралися первосвященики й фарисеї до Пилата й кажуть: «Ми пригадали собі, пане, що той обманник ще за життя був сказав: Я по трьох днях воскресну. Звели, отже, щоб гробниця була добре забезпечена аж по третій день, щоб часом не прийшли його учні та не вкрали його й не сказали людям: Він воскрес із мертвих! І буде ця остання омана гірша за першу.» Пилат каже до них: «Маєте сторожу, ідіть і забезпечте, як знаєте.» Вони пішли й забезпечили гробницю, запечатавши камінь, і поставили сторожу. (Мт. 27,62-66)

Тропар, глас 4:

Відкупи́в єси́ нас від прокля́ття Зако́ну* дорогоцінною Твоє́ю Кро́в’ю:* до хреста́ приби́тий і копіє́м проби́тий,* безсме́ртя ви́лляв єси́ лю́дям.* Спа́се наш, сла́ва Тобі!

Відпуст: Христо́с, істинний Бог наш, що оплюва́ння, і бичува́ння, і по лиці уда́ри, і хрест, і смерть перетерпів за спасіння світу, моли́твами пречи́стої Своє́ї Ма́тері, святи́х сла́вних і всехва́льних Апо́столів, преподо́бних і богоно́сних отців на́ших, і всіх святи́х, поми́лує і спасе́ нас, як благи́й і чоловіколю́бець.