понеділок, 13 лютого 2017 р.

Вечірня свята Стрітення ГНІХ

НА ВЕЛИКІЙ ВЕЧІРНІ ЗІ ВСЕНІЧНИМ
На Господи, візвав я стихири свята. Глас 1. Германа Патріарха:
Повідай, Симео́не, * Кого́ ти в обіймах но́сиш у хра́мі і ра́дуєшся? * До Ко́го взива́єш і воскли́куєш: * «Ни́ні я вільний, бо поба́чив Спаси́теля мого́»? * – «Сей є від Діви рожде́нний, * Сей є від Бо́га Бог Сло́во, * що воплоти́вся ра́ди нас і спас люди́ну!» * Йому́ поклонімся!
Прийми́, Симео́не, * Того́, Кого́ під мо́роком Мойсе́й прови́дів на Сина́ї * – Законода́вця, що Младе́нцем став * і Зако́нові підкоря́ється. * Сей є Той, Хто че́рез Зако́н промовля́в, * Сей є проро́ками звісто́ваий, * що воплоти́вся ра́ди нас і спас люди́ну. * Йому́ поклонімся!
Прийдімо і ми, * пісня́ми богонатхне́нними Христа́ зустріньмо * і приймімо Того́, * чиє́ спасіння Симео́н поба́чив. * Сей є Той, Кого́ Дави́д вісту́є, * Сей є Той, Хто че́рез проро́ків говори́в, * Хто воплоти́вся ра́ди нас і че́рез Зако́н промовля́в. * Йому́ поклонімся!
Неописа́нне і понадсу́щне Сло́во, * Небе́сними Престо́лами носи́ме зо сла́вою, * прийма́є в обійми Симео́н, взива́ючи: * «Ни́ні відпусти́ мене́ * за сло́вом Твоїм, Спа́се, * вірних спасіння і насоло́до!»
Младе́нцем ба́чачи Тебе́, * Сло́во, пе́ред віка́ми від Отця́ наро́джене, * взива́в чу́дний Симео́н: * «Страха́юся і бою́ся рука́ми моїми обня́ти Тебе́, Влади́ко, * але́ відпусти́ раба́ Твого́, – я то́го шука́ю, * – ни́ні в ми́рі, як Милосе́рдний!»
Хай відчи́ниться ни́ні бра́ма небе́сна: * від Отця́ по́за ча́сом наро́джений Бог-Сло́во * народи́вся від Діви, плоть прийня́вши, * бажа́ючи, як Благи́й, * сме́ртну приро́ду до Се́бе призва́ти * і посади́ти право́руч Отця́.
Слава, і нині; глас 6. Йоана Дамаскина.
Хай відчи́ниться бра́ма небе́сная днесь, адже́ безнача́льне Сло́во Отчеє, нача́ло прийня́вши в ча́сі, не втра́тивши Свого́ Божества́, Дівою-Ма́тір’ю як Немовля́ сорокаде́нне добровільно прино́ситься у Храм підзако́нний, і Його́ в обійми прийма́є ста́рець, «Відпусти́», – взива́ючи, як раб, Влади́ці, – «бо о́чі мої ви́діли спасіння Твоє́!» Ти, що прийшо́в у світ спасти́ рід лю́дський, Го́споди, сла́ва Тобі!
На Литії стихири, глас 1. Анатолія:
Ве́тхий де́ньми, * Той, Хто в давнину́ дав Зако́н на Сина́ї Мойсе́єві, * днесь ви́диться як Младе́нець; * і Зако́н вико́нуючи, як Творе́ць Зако́ну, * за Зако́ном у храм прино́ситься * і ста́рцеві вруча́ється. * Прийня́вши ж Його́, Симео́н пра́ведний, * і свій ви́хід із уз ба́чачи дове́ршуваним, * ра́дісно взива́в: * «Ви́діли о́чі мої та́їнство, од віку сокрове́нне * і в оста́нні оці дні об’я́влене, * – світло, що розганя́є безпросвітній мо́рок невірних наро́дів, * і сла́ву новоо́браного Ізра́їля. * Тому́ відпусти́ раба́ Твого́ з уз ціє́ї пло́ті * до нестаріючого і чуде́сного нескінче́нного життя́, * Ти, що подає́ш світові вели́ку ми́лість!»
Днесь Той, Хто в давнину́ Мойсе́єві на Сина́ї Зако́н пода́в, * при́писам Зако́ну підкоря́ється, * за́для нас, як Милосе́рдний, ста́вши, як ми. * Ни́ні чи́стий Бог, як Дитя́ святе́, * що отвори́ло пречи́сту утро́бу, * Само́му Собі, як Бог, прино́ситься, * визволя́ючи від прокля́ття Зако́ну * і просвічуючи ду́ші на́ші.
Глас 2. Андрея Пира:
Кому́ ** го́рні служи́телі з тре́петом мо́ляться, * Того́ до́лі ни́ні Симео́н у земні обійми прийня́вши, * з’єдна́ння Бо́га з людьми́ проголо́шує * і, ба́чачи Небе́сного Бо́га як сме́ртного, * розлуча́ючись із усіма́, що на землі, ра́дісно взива́в: * «Ти, що су́щим у пітьмі невечірнє світло одкрива́єш, * Го́споди, сла́ва Тобі!»
Днесь Симео́н ** в обійми Го́спода сла́ви прийма́є, * Яко́го під мо́роком раніше Мойсе́й спогляда́в, * коли́ Той на горі Сина́йській скрижа́лі вруча́в йому́. * Сей є Той, Хто че́рез проро́ків говори́в і Зако́ну Творе́ць, * Сей є Той, Кого́ Дави́д вісту́є, – всім страшни́й, * але́ по́вний вели́кої і бага́тої ми́лости.
Свяще́нного ** свяще́нна Діва принесла́ у святи́ню свяще́никові, * Симео́н же, просте́рши обійми, * прийня́в Його́, радіючи, і закли́кав: * «Ни́ні відпуска́єш раба́ Твого́, Влади́ко, * за сло́вом Твоїм, у ми́рі, Го́споди!»
Зверши́тель ** не́ба і землі днесь носи́мий був в обіймах * святи́м Симео́ном ста́рцем, * ото́ж той Ду́хом Святи́м прмовля́в: * «Ни́ні я вільний, * бо поба́чив Спаси́теля мого́!»
Днесь ** Симео́н ста́рець до хра́му вхо́дить, * радіючи ду́хом, * щоб Законода́вця Мойсе́євого і Викона́вця Зако́ну в обійми прийня́ти. * Оди́н по́через мо́рок і нея́сний го́лос Богови́дцем удосто́ївся ста́ти * і своїм лице́м покрове́нним невірні серця́ євре́їв ви́крив, * інший же поніс вопло́чене первовічне Сло́во Отчеє * і відкри́в наро́дам Світло: Хрест і Воскресіння. * І Анна проро́чицею яви́лася, * Спа́са Відкупи́теля Ізра́їлеві проголо́шуючи. * Воскли́кнім же Йому́: * «Хри́сте Бо́же наш, * Богоро́диці ра́ди поми́луй нас!»
Глас 4. Андрея Крітського:
Днесь Ма́тір свяще́нна * і від святи́лища ви́ща * у святи́лище прибула́, * явля́ючи світові Світотво́рця і Законода́вця. * І, прийня́вши Його́ в обійми, * ста́рець Симео́н ра́дісно взива́в: * «Ни́ні відпуска́єш раба́ Твого́, * бо поба́чив я Тебе́, Спаси́теля душ на́ших!»
Слава: Глас 5:
Дослідіть Писа́ння, ** як сказа́в у Єва́нгеліях Христо́с Бог наш; * бо в них ми знахо́димо, * що роди́вся Він і пелена́ми спови́тий був, * леліяний і молоко́м годо́ваний, * обрізання прийня́в і Симео́ном був носи́мий, * не спови́дно і не прима́рно, але́ істинно світові яви́вся. * До Ньо́го закли́чмо: * «Предвічний Бо́же, сла́ва Тобі!»
І нині: Патріарха Германа або Анатолія:
Ве́тхий де́ньми, ** ста́вши Немовля́м по пло́ті, * Ма́тір’ю-Дівою до Святи́ні прино́ситься, * Свого́ Зако́ну вико́нуючи вимо́гу. * Його́ ж прийня́вши, Симео́н промовля́в: * «Ни́ні відпуска́єш у ми́рі, * за сло́вом Твоїм, раба́ Твого́; * ви́діли бо о́чі мої * спасіння Твоє́, Го́споди!»
На стиховні стихири, глас 7. Косми Маюмського:
Прикраси́ свій весільний черто́г, Сіо́не, * і прийми́ Царя́ – Христа́. * Віта́й Марію – Небе́сну Бра́му, * Вона́ бо престо́лом Херуви́мським яви́лася, * Вона́ пригорта́є Царя́ сла́ви. * Хма́рою Світла є Діва, * що но́сить на рука́х Си́на, ранішого від Зірни́ці, * – Його́ ж Симео́н, узя́вши у свої обійми, * проголоси́в наро́дам, * що Він – Влади́ка життя́ і сме́рти * і Спаси́тель світу.
Стих: Нині відпуска́єш раба́ Твого́, Влади́ко, * за сло́вом Твоїм, у ми́рі. (Лк 2:29)
Хто возсія́в від Отця́ пе́ред віка́ми, * в оста́нні ж часи́ – від ло́на Діви́чого, * Хто Зако́н установи́в на горі Сина́йській * і Хто повелінню Зако́ну підкоря́ється, * – Того́ Ма́тір, що не спізна́ла подру́жжя, * несучи́ у Хра́мі, піднесла́ ста́рцеві – свяще́нику і пра́веднику, * яки́й отри́мав одкрове́ння, що поба́чить Хри́ста Го́спода. * Прийня́вши Його́ в свої обійми, * возра́дувався Симео́н, взива́ючи: * «Сей єсть Бог, Отцю́ співвічний * і Відкупи́тель душ на́ших!»
Стих: Світло на одкрове́ння наро́дам * і сла́ву лю́ду Твого́, Ізра́їля. (Лк 2:32)
Носи́мого на колісни́цях Херуви́мів * і оспівуваного в пісня́х Серафи́мів, * Законода́вця й уста́ву Зако́ну Викона́вця * несучи́ в обіймах, Богоро́диця Марія * – без спізна́ння подру́жжя із Не́ї Вопло́ченого * подава́ла на ру́ки ста́рцеві-свяще́нику. * І він, Життя́ но́сячи, * звільнення від життя́ проси́в, мо́влячи: * «Влади́ко, ни́ні відпусти́ мене́ звісти́ти Ада́мові, * що поба́чив я незмінне Немовля́ – Бо́га предвічного * і Спаси́теля світу!»
Слава, і нині; глас 8. Андрея Крітського:
Херуви́мами носи́мий * і оспівуваний Серафи́мами * днесь у Боже́ственну Святи́ню по Зако́ну прине́сений, * сіда́є, мов на престо́л, на старе́чі ру́ки * і від Йо́сифа прийма́є дари́, як подоба́є Бо́гові: * як па́ру го́рлиць – непоро́чну Це́ркву * і від язи́чників новоо́браний наро́д, * двох же пташа́т голуби́них – як Засно́вник Старо́го і Ново́го. * Симео́н же, передвіщення свого́ прийня́вши спо́внення, * благословля́ючи Діву, Богоро́дицю Марію, * о́брази стражда́ння Того́, Хто від Не́ї, передрік * і про́сить у Ньо́го відпу́щення, взива́ючи: * «Ни́ні відпусти́ мене́, Влади́ко, * як пере́дше возвісти́в мені: * бо поба́чив я Тебе́, Предвічне Світло, * Спа́са і Го́спода наро́ду, що Христо́ве Ім’я́ но́сить!»
Тропар, глас 1:
Ра́дуйся, благода́тная Богоро́дице Діво, * бо з Те́бе возсія́ло Со́нце пра́вди, Христо́с Бог наш, * що просвічує су́щих у те́мряві. * Весели́ся і ти, Ста́рче пра́ведний, прийня́вши в обійми Визволи́теля душ на́ших, * що дару́є нам воскресіння. (Тричі.)