Ікона у нашій традиції - щось таїнственне і особливе, особливо для галичан. Це можна побачити на вулицях Львова тоді, коли привозять якусь особливу, чудотворну ікону. Довжелезні черги паломників, бажаючих споглянути і, коли можна, торкнутись таємничого "нерукотворного" образа, який "100 років не покидав Ватикану", відображають жагу наших людей до таємничого, а також потребу чуда, особливо у ці буремні часи. А що насправді ж для нас є образом? Що (хто) у християнській вірі є образ нерукотворний?
Образ Отця
Передусім первинним нерукотворним образом для нас, християн, є сам Господь наш Ісус Христос. У посланні до Колосян св.ап.Павло дуже чітко свідчить про іконічність Христа кажучи: "Він (Христос) - образ невидимого Бога" /Кол 1:15/. Так само і св.Іриней Ліонський навчає: "Образ Божий – це Син; на Його образ створена людина. І тому Син з’явився в останні часи, щоб показати подібність людського образу із Самим Собою". І у молитві церкви ми однодушно ісповідуємо, що Христос є "образом благости ..., печать рівнообразна, що в Собі являє ... Отця" /з євхаристійної молитви св.Василія Великого/. Отож першим нерукотворним образом є сам Господь Ісус. Його треба передусім шукати і в Нього вдивлятися. Але ж як можна вдивлятися в образ Христа, який вознісся в тілі на небо, спитаєте ви? Церква завжди це ісповідувала і не перестає нагадувати, що "Христос завжди присутній у своїй Церкві, передусім у літургійних діях. Він присутній у Жертві Божественної Літургії і в особі служителя, коли “через священиче служіння нині жертвує той, Хто колись приніс Себе у жертву на хресті”; а головною мірою Він присутній – під євхаристійними видами. Він присутній своєю силою у святих Таїнствах таким чином, що коли хтось хрестить, – хрестить сам Христос. Він присутній у своєму слові, адже це Він промовляє, коли в Церкві читають Святе Письмо. Нарешті, присутній, коли Церква молиться і співає, адже Він обіцяв: “Де двоє або троє зібрані в моє ім’я, там я серед них” (Мт. 18:20)." Ось справжній і нерукотворний образ Христа. Кращого шукати годі. Він завжди доступний нам. Було б лише бажання і крихта віри.
Людина - нерукотворний образ Бога
Сама людина є нерукотворним образом Бога. Бог сотворив людину на свій образ і подобу. Христос прийшов в цей світ, терпів муки, смерть, погребення і воскрес для того, "щоб нас співобразними створити до образу слави своєї", як про це гарно говорить св.Василій Великий у своїй євхаристійній молитві. В ідеалі, той, хто хоче бачити Бога мав би дивитись на людину і в ній, як в якомусь відбитку, зробленому не людською рукою, а словом Творця, бачити Його. У молитві таїнства хрещення ми молимося: "зобрази Христа Твого в тому (тій), що хоче знову родитися". Тобто, через таїнство Хрещення ми знову носимо у собі нерукотворний образ Христа. Кожна охрещена людина є нерукоткворним образом Христа у якому відображено Його страждання і воскресіння. Більше того, через таїнство Миропомазання кожен хорещений носить у собі печать (відбиток, образ) дару Святого Духа. Кожен християнин має право сказати: "я - образ несказанної Твоєї слави, хоч і ношу язви гріховні". Так, наш образ нищиться через гріх і потребує реставрації покаянням, але ніколи не перестає бути істинним нерукотворним образом Бога.
Людина, як нерукотворний образ Христа - надзвичайно важливий і абсолютно щоденно доступний нам у незліченній багатовекторній перспективі. Інколи цей нерукотворний образ є сяючим, якого хочеться споглядати вічно, вслухатися в слова свідчення про Христа і Господа - це ті, яких ми схильні називати святими. Маю на увазі не лише тих, які вже відійшли і канонізовані церквою, але і тих, які поряд з нами. Ми їх часто навіть не помічаємо. Хтось колись сказав, що святі мали б мати купу друзів, але хто скаже, що твій друг - святий. А є й такі людські образи Христа, які можна порівняти із іконами, понівеченими часом, неналежним поводженням з ними, надміром кіптявого кадіння. Вони набагато більше потребують нашої уваги. Вони ті ікони Христові, які чекають на реставрацію. І що є важливішим за реставрування ікони Христа? Бо саме їм, реставраторам ікон своїх, Христос скаже при славному і другому приході: Прийдіть, благословенні Мого Отця, посядьте Царство, уготоване вам від закладин світу. Бо Я голодував був і ви нагодували Мене, прагнув і ви напоїли Мене, мандрівником Я був і Мене прийняли ви. Був нагий і Мене зодягли ви, слабував і Мене ви відвідали, у в'язниці Я був і прийшли ви до Мене. Тоді відповідять Йому праведні й скажуть: Господи, коли то Тебе ми голодного бачили і нагодували, або спрагненого і напоїли? Коли то Тебе мандрівником ми бачили і прийняли, чи нагим і зодягли? Коли то Тебе ми недужого бачили, чи в в'язниці і до Тебе прийшли? Цар відповість і промовить до них: Поправді кажу вам: що тільки вчинили ви одному з найменших братів Моїх цих, те Мені ви вчинили. /Від Матвія 25:34-40/.
Ікони, написані рукою іконописця
Кожна ікона, написана фарбами відповідно до канонів святої церкви теж до певної міри є нерукотворною. Бо не іконописець пише справжню ікону, але Господь його рукою. Не молитва іконописця дає чудотворній іконі її силу, але Господь, якого вірний намагається побачити і то передусім не фізичними, але духовними очима відкривається до вірного і дарує йому бажання серця його на добро, згідно із Його волею. Ікони нерукотворні чи створені Господом із допомогою рук іконописця не живуть своїм окремим життям. Їх служительна місія в руках Христа і святих, які на них зображені. Завданням ікони на полотні, дереві чи матеріалі є передусім допомогти людині віднайти ікону Христа всередині себе, вказати йому перспективу обожествлення, нагадати про те, що він святий святістю Христа через хрещення і євхаристію. Заохотити їх "приймаючи часть святощів Господніх, з’єднатися зі святим Тілом і Кров’ю Христа твого і, достойно прийнявши їх, мати Христа, який живе в серцях їх, і стати храмом Святого Духа" /за молитвою із літургії св.Василія Великого/. Якщо ікона не виконує цього завдання, вона перетворюється у дохристиянський магічний талісман, який живе своїм особистим життям і не потребує Христа.
Споглядаючи один із образів лику Христа, необхідно сповнятися Його любов'ю до Отця і до людей і так само як Він намагатися звершити всяку правду, зціляти хворих, бути очима для сліпих, слухом для глухих, охоронцями для знедолених і скривджених. Інакше наше іконне благочестя не матиме нічого із тим, що церква Христова ісповідує як богослов'я образу.
Православ’я як спосіб життя
Торжество православ’я, яке ми святкуємо щороку у першу неділю Великого посту не має нічого спільного із конфесійною приналежністю. Православ’я - це іконічність нашого християнського життя, завдяки якій Христос стає видимим і прославленим у світі. У цьому вся суть Його слів: "Отець мій прославляється, коли ви плід щедро приносите" (Ів 15:8). А плодоносити можна лише будучи прищепленим до виноградини, якою є Христос. Православ’я відтак є постійним і плодоносним перебуванням у Христі, явління Його світові через плоди нашого християнського життя.
Важливим при цьому є ісповідування того, що плодоносіння наше є наслідком нашого перебування у Христі (Див. 1 Кор 15:10). Православ’я не просто життя у любові (метафізичній і позбавленій обличчя), а у любові, яка має лик особи Христа. Православ’я не є гуманізмом, альтруїзмом чи філософією, воно завжди особове, воно покликане бути місцем Богоявління.
Православ’я не є правовір’ям, воно є дією правильної віри, дією, якою Бог унаочнюється, конкретизується і тим самим прославляється.
В.Рудейко
Немає коментарів:
Дописати коментар