понеділок, 2 січня 2017 р.

Свято Христового Різдва

"Величаємо Тебе, життєдавче Христе, 

що задля нас сьогодні народився тілом 

із Непорочної і Пречистої Діви Марії"
(Величання свята).

20 грудня 386 або 388 року святий Йоан Золотоустий, виголошуючи проповідь у річницю смерти мученика Філогонія, єпископа антіохійського, заповідав своїм вірним, що цього року Антіохія перший раз святкуватиме свято Христового Різдва 25 грудня окремо від свята Богоявлення. Він сказав, що це свято "можна б без помилки назвати матір'ю усіх свят". А це тому, що "від нього, — каже він далі, — дістали свій початок і основу Богоявлення, священна Пасха, Вознесення і П'ятдесятниця. Якщо б Христос не народився по тілі, то і не христився б, — що дало Богоявлення; і не розп'явся б, — а звідси Пасха; і не зіслав би Святого Духа, — Який творить П'ятдесятницю. Так, отже, від Христового Різдва вийшли всі ті свята, наче різні струмки від одного джерела. І не тільки з цієї причини могло б це свято слушно займати перше місце, але ще й тому, що подія цього дня це най­більш подиву гідна з усіх подій".

Справді, Христове Різдво це найважливіша подія в історії люд­ського роду. Ця подія започаткувала християнську еру. Вона стала вихідною точкою, від якої означуємо події світу. Тож погляньмо на обставини встановлення цього великого свята і на його історію у Західній і Східній Церквах.

ХРИСТОВЕ РІЗДВО В ПЕРШИХ ВІКАХ

Протягом трьох перших сторіч християни не мали окремого свята Христового Різдва. У той час було лише свято Богояв­ління, яке святкували 6 січня (так його і досі святкує Вірменська Апостольська Церква). Це свято поєднувало у собі і Христове Різдво і Хрещення Ісуса в ріці Йордані. Грецьке слово "Епіфанія" чи "Теофанія", що значить "З'явління" чи "Богояв­ління", у перших віках християнства означало не тільки появу Ісуса Христа при його хрещенні, але і його появу на землі, тобто його народження.
Про давню злуку цих двох свят і їхнє святкування в один день свідчить тотожний уклад у нашому богослужінні. Схема богослужби цих свят та сама. Обидва мають навечір'я з постом, Літургію святого Василія Великого з вечірнею у наве­чір'я, царські часи, велике повечер'я зі співом "З нами Бог", на Літургії "Усі ви, що в Христа хрестилися" і т. п. Різниця в їхньому богослуженні полягає тільки у змісті богослужби.
У перші століття деякі Церкви, а передусім Західна, з святом Богоявління пов'язували не тільки Христове Різдво і його Хрещення, але й поклін трьох мудреців, чудо в Кані Галилейській, чудесне розмноження хліба, а подекуди навіть і воскресення Лаза­ря, бо всі ті події це свідки Богоявлення — появи Бога на землі. І якраз святкування більшої кількости подій із життя Ісуса Христа разом з святом Богоявління було одною з головних причин, чому Західна Церква перша відділила Христове Різдво від Богояв­лення і почала святкувати його окремо.

СВЯТО ХРИСТОВОГО РІЗДВА НА ЗАХОДІ

Свято Христового Різдва відділили від Богоявління спочатку в римській Церкві, яка за папи Юлія І (337-352) почала святкувати Христове Різдво 25 грудня. У календарно-хронографічному збір­нику, доведеному до 354 року, який має різні назви, але передусім знаний як Календар Фурія Філокала, у розділі про дні смерти мучеників під 25 грудня написано: "День Христового Різдва у Вифлеємі". А в іншому розділі записано таку заввагу: "За консулів Цезаря Августа й Емілія Павла народився Христос 25 грудня у п'ятницю, у 15-ий день новомісяця".
Незважаючи на те, що Римська Церква святкувала Христове Різдво 25 грудня, то інші Церкви на Заході все ще якийсь час святкували його 6 січня разом з Богоявленням. Свято Христового Різдва з Риму перейшло ще за життя святого Амвросія († 397) до Мілану, відтак десь перед 384 роком до Іспанії і північної Африки, а потім за єпископа Перпетія Турського († 491) до Галлії, нинішньої Фран­ції, і до інших країн Європи.
Усталення дати Христового Різдва вплинуло на усталення дат інших свят, залежних від нього, як Обрізання, Стрітення, Бла­говіщення і Різдво Йоана Хрестителя. Найдавнішу проповідь на Хрис­тове Різдво в Західній Церкві знаходимо в Зенона Веронського († 380).

СВЯТО ХРИСТОВОГО РІЗДВА НА СХОДІ

За прикладом Західної Церкви згодом і Східні Церкви почи­нають святкувати Христове Різдво 25 грудня. Вирішальну роль у цій справі мали три великі Отці Східної Церкви: святий Василій Великий, святий Григорій Богослов і святий Йоан Золотоустий. Святий Василій Великий († 379) був першим, хто почав святкувати Христове Різдво 25 грудня в Кападокії між 371 і 374 роками. Йому приписують одну проповідь на Христове Різдво. Під його впливом святий Григорій Богослов († 390) запроваджує це свято у Константинополі. 25 грудня 379 року він починає свою проповідь словами: "Христос родиться — славте! Христос з небес — зустрі­чайте: Христос на землі — величайте!" А відтак далі говорить: "Днесь свято Богоявління або Різдва, бо так і інакше зветься цей день і дві назви даються одному святові тому, що Бог з'явився людям через народження... Від з'явлення — назва Богояв­лення, а від народження — Різдво. Ось яку урочистість святкуємо нині — прихід Бога до людей... "
Святий Йоан Золотоустий († 407) з великою ревністю започат­ковує свято Христового Різдва в Антіохії 386 або 388 року. У своїй проповіді на 25 грудня, звеличуючи Христове Різдво, висловлює свою радість з нагоди його святкування: "Давно бажав я, — каже він, — побачити цей день, і не тільки побачити, але й святкувати з таким множеством народу. Я безнастанно молився, щоб наше зібрання було таке численне, як численним бачимо його тепер, що і сталося і сповнилося. Хоча нема ще десять літ, як цей день став нам відомий і знайомий, але наче б здавна й за багато літ нам переданий, так він прославився вашою старанністю. Тому не помилився б той, хто назвав би це свято і новим і притомо давнім, — новим тому, що воно недавно стало нам знаним, а давнім тому, що воно скоро зрівнялося із найдав­нішими і виросло до однакового з ними ступеня".
Дещо пізніше нове свято увійде в практику у двох інших осередках тодішнього християнського світу: в Олександрії і Єруса­лимі. Та ще тривалий час деякі Церкви на Сході святкували Хрис­тове Різдво разом з Богоявленням 6 січня. Вірменська православна Церква до сьогодні святкує Христове Різдво і Богоявлення 6 січня. Вірмени-уніяти під натиском Риму від XVI ст. святкують Христове Різдво 25 грудня.
Пізніше, коли Христове Різдво на Сході стало окремим святом, то за Богоявленням 6 січня залишилася тільки подія Хрис­тового Хрещення.
Службу на свято Христового Різдва уклали Роман Сладкопівець, патріярх Герман, Андрій Критський, Йоан Дамаскин, Косма Маюмський і патріярх Анатолій.
У VI ст. свята Єлена, мати цісаря Костянтина Великого, побу­дувала у Вифлеємі храм у честь Христового Різдва. У кодексах цісаря Теодосія з 438 року і цісаря Юстиніяна з 535 року знахо­димо закон про загальне святкування свята Христового Різдва.

ХРИСТОВЕ РІЗДВО — НЕЗГЛИБИМЕ ТАЇНСТВО
"Дивне і преславне таїнство бачу: вертеп — небом, Діва — херувимським престолом, ясла — місцем, де народився незмістимий Христос Бог, — Його оспівуючи, величаємо"
(Канон утрені свята).
Найбільше і найглибше таїнство християнської віри — це таїнство воплочення Божого Сина. Предвічний Бог стає малою дитиною і не перестає бути Богом. "І Слово стало тілом і оселилося між нами", — каже євангелист Йоан (1, 14). "Бог Предвічний народився", — співаємо в нашій колядці. Христове Різдво це колис­ка нашої віри. І тільки віра в силі це незглибиме таїнство в покорі прийняти, зрозуміти й почитати.
Святі Отці Східної Церкви перших віків сприймали таїнство воплочення Божого Слова з глибокою вірою і великим благоговінням. Захоплені цим таїнством, вони мають лише слова подиву для предивної Божої любови, для жертви, смирення й убозтва ново­народженого Месії і Спасителя. З їхніх уст лунають оклики неви­мовної небесної радости, що час спасіння вже настав.
Як святі Отці, так і наша свята Церква у своїх різдвяних богослужіннях радісно оспівує і величає таїнство народження Божої Дитини. Для скріплення нашої віри і кращого розуміння цього таїнства хочемо навести уривки з різдвяних проповідей святих Отців та з наших різдвяних богослужб. Три речі заслуговують на особливу увагу: велич і значення Христового Різдва, спосіб воплочення та радість з появи Спасителя.

ВЕЛИЧ І ЗНАЧЕННЯ ХРИСТОВОГО РІЗДВА

Перше, на що святі Отці звертають особливу увагу і чим захоплюються у Христовому Різдві, це велич таїнства воплочення і його значення для цілого людського роду й нашого спасення.
Святий Василій Великий († 379) у своїй різдвяній проповіді вчить нас, як сприймати таїнство воплочення: "Христове Різдво, — каже він, — властиве і перше, себто в лоні Отця від віків, треба в мовчанні почитати. Навіть нашому умові не повинні ми дозво­лити, щоб досліджував це таїнство. Бо коли ще не було ані часу, ані часового простору, коли ще не було форми вислову, ані свідка-очсвидця, ані того, хто б про це оповів, то як може розум утворити собі якесь поняття? Як може тут язик дати вислів для думки? Отець був і Син народився! Не кажи: коли? — а радше остав це питання! Не питай: як? На це нема відповіді! Бо "коли" це поняття часу, а "як" веде нас до тілесного родження... Бог на землі. Бог між людьми, не у вогні і серед голосу труб; не на горі, що димить­ся, або в темноті, ані в лячній і ревучій бурі даючи закони, але в тілесній появі, лагідний і добрий перебуває з рівними собі. Бог у тілі, не діючий здалека, як у пророків, але злучений з природою, рівною людській природі, щоб у той спосіб через своє тіло, спорід­нене з нами, привести назад до себе ціле людство".
Святий Григорій Богослов († 390) у своєму слові на Христове Різдво так подивляє таїнство воплочення: "Саме Боже Слово, предвічне, невидиме, незбагненне, безтілесне, начало від начала, світло від світла, джерело життя і безсмертя, відбитка первісної краси, печать непереносна, образ незмінний, рішення і Слово Отця, приймає свій вид, носить тіло задля тіла, лучиться з розумною душею задля моєї душі, очищуючи буття, Несотворений твориться, Необнятний обмежується через розумну душу, що є посередником між Богом і земним тілом".
Святий Йоан Золотоустий († 407) в одній зі своїх різдвяних проповідей звеличує таїнство Христового Різдва такими словами: "Бачу незвичайне й дивне таїнство: Пастухи наповняють звуками мій слух, голосячи не пустинну пісню, але співаючи небесний гимн. Ангели співають, архангели оспівують, херувими взивають, сера­фими величають, всі торжествують, бачачи Бога на землі і чоловіка на небесах; Високого — вдолі, за Його планами, а низького — вгорі по Божій любові до людей. Сьогодні Вифлеєм став небом, замість звізд приняв співаючих ангелів, а місто сонця незбагненне вмістив Сонце правди. Не питай, як це сталося, бо де Бог хоче, там уступає порядок природи...
Що сьогодні зродила його Діва, це знаю, і що Бог зродив Його без часу, в те вірю, але спосіб зродження я навчився почитати мовчанкою... " (Твори, Т. 6, с. 692).
А в іншій різдвяній проповіді він каже: "Чи може щось рівня­тися з цим святом? Бог на землі, а людина на небі, ангели служать людям, люди спілкуються з ангелами і прочими небесними силами; демони втікають, смерть побита, рай отворений, клятва знята, гріх зник, провини прогнані, істина зійшла на землю. Приро­да, перед котрою херувими берегли рай, сьогодні злучилася з Богом" (Твори, Т. 12, с. 787).
Святий Атанасій Великий († 373) у своїй науці на Христове Різдво говорить: "І хатина, в якій народила Діва, приймає вид церкви, де жертовником — ясла, служителем — Йосиф, диякона­ми — пастирі, священиками — ангели, архиєреєм — Господь, престолом — Діва, чашами — матірні груди, одіжжю — вочолові­чення, віялами — херувими, дискосом — Святий Дух, а Отець — дископокровець".
Святий Єфрем Сирин († 373) оспівав таїнство воплочення у гарних, глибоко догматичних різдвяних гимнах. "Це є чиста ніч, — каже він, — що в ній з'явився Чистий, котрий прийшов, щоб нас очистити. Хай ніщо не домішується до наших почувань, що могло б їх заколотити" (Гимн І, 82). "День Твого Різдва поєднав небо й землю, бо в ньому Найвищий зійшов до землян" (Гимн IV, 14). "Всевишній став Дитиною, а в Нім був укритий скарб мудрости" (Гимн IV, 148). "Найвищий кормився молоком Марії тоді коли всі створіння кормилися Його багатством" (Гимн IV, 149). 
На литійних стихирах вечірні свята співаємо: "Небо й земля нині з'єдналися, бо Христос народився. Нині Бог прийшов на землю і чоловік зійшов на небо. Нині задля людини став видимий тілом зі своєї природи невидимий, тому й ми величаючи, взиваймо до Нього: Слава во вишніх Богу і на землі мир... " Стихира стиховні вечірні каже: "Велике і преславне чудо збулося нині: Діва родить і лоно не зотліває. Слово воплочується і від Отця не відокремлюється, ангели з пастухами славлять, і ми з ними заспіваймо: Слава во вишніх Богу і на землі мир".

ЗНАМЕННІ РИСИ ВОПЛОЧЕННЯ

Друге, чим святі Отці захоплюються у воплоченні Божого Сина, це жертва, смирення й убозтво. "І ось вам знак: — каже ангел до пастухів, — ви знайдете дитя сповите, що лежить у яслах" (Лк. 2, 12). Ті чесноти блистітимуть у цілому його житті, вони підуть з Ним на хрест і до гробу.
Святий Атанасій Великий у своїй різдвяній науці кличе: "Хто не заговорить, хто не подивлятиме Господній прихід? Вгорі свобід­ний, а вдолі записаний. Вгорі Син, а вдолі слуга. Вгорі Цар, а вдолі наймит. Вгорі багатий, а вдолі вбогий. Вгорі відбирає поклони, а вдолі платить данину. Вгорі божественний престол, а вдолі польо­вий вертеп. Вгорі вітцівське незглибиме лоно, а вдолі бездушна мала криївка і ясла. Хто не подивлятиме величі речі вгорі, а малі пелени вдолі. Той, що розв'язує, в'яжеться. Той, що кормить, кормиться. Незбагнутий являється Дитиною. Той, що відчиняє джерела, потребує грудей. Той, що все носить, несказанно но­ситься. Всюдиприсутній, невимовно обмежується. О диво, що за преславні речі!" (Пролог).
Святий Йоан Золотоустий, вдумуючись у спосіб воплочення Божого Сина, каже: "Я бачу теслю і ясла. Дитину й пелени, наро­дження з Діви позбавлене всього, що конечне, все в убозтві, все в бідноті. Чи не бачиш ти багатства в цім великім убозтві? Як Він багатий став убогим задля нас? Як Він не мав ні ложа, ні постелі, але був положений у голих яслах? О вбогосте, що служиш за джерело багатства! О безмірне багатство, що має вид убогости!" (Твори, Т. 6, с. 698).
Святий Єфрем Сирин закликає нас до наслідування Христової покори й любови: "Нині, коли Бог прийшов до грішників, то хай праведник у своїх думках не виноситься понад грішників. Сьогодні, коли Господь усесвіту прийшов до своїх слуг, то хай і пани знижаться до своїх слуг у любові. Сьогодні, коли Багатий задля нас став убогим, то хай і багатий при своїм столі гостить убогих" (Гимн І, 92-94).

ТАЇНСТВО ВОПЛОЧЕННЯ — ДЖЕРЕЛО НЕБЕСНОЇ РАДОСТИ
Радість превелика, небесна й ангельська це третя особливість, що випромінює з різдвяних проповідей святих Отців та з наших різдвяних богослужень.
Святий Йоан Золотоустий свою першу різдвяну проповідь по­чинає словами невимовної радости й захоплення: "За чим колись тужили праотці, що предсказували пророки і що бажали бачити праведники, те сьогодні сповнилося і стало дійсністю. Бог з'явився на землі в тілі й оселився між людьми. Тому, мої дорогі, радуймося і веселімося". А в іншій різдвяній проповіді він так висловлює свою радість: "І так, коли всі радуються, то і я хочу радуватися, хочу ликувати, хочу торжествувати. Та я ликую, не граючи на цитрі, ані не рухаю смичком, ані не маю сопілки в руках, ані не запалюю смолоскипа, але замість музичних інструментів приймаю Христові пелени. Вони для мене — надія, вони для мене — життя, вони для мене — спасення, вони для мене — сопілка, вони для мене — цитра" (Твори, Т. 6, с. 698).
Святий Григорій Богослов, закликаючи до радости, каже: "Христос у тілі, з трепетом і радістю веселіться, — з трепетом задля гріха, а з радістю задля надії. Хто не поклониться Пред­вічному? Хто не прославить Останнього? Знову розходиться тем­рява, знову з'являється світло... Бо я певний, що небесні сили радуються і торжествують сьогодні з нами тому, що вони чолові­колюбиві й боголюбиві".
Наші різдвяні богослужіння повні радісних і веселих тонів. На вечірні в часі литії співаємо: "Нині веселяться ангели на небі і радіють люди на землі, грає все створіння, бо народився у Виф­леємі Спаситель Господь, і вся злоба ідольська зникла, і царствує Христос на віки". На стихирах хвалитних утрені: "Веселіться праведні, — закликає Церква, — небеса радуйтеся, грайте гори, бо народився Христос. Діва наче херувими творить трон, держачи при грудях воплочене Слово-Бога. Пастирі Народженого славлять, мудреці Владиці дари приносять, ангели, співаючи, кличуть: Недо­слідимий Господи, слава Тобі".
Святі Отці й наші різдвяні богослужби не тільки подивляють і величають таїнство воплочення, але й нас закликають, щоб ми разом з Пречистою Дівою Марією, святим Йосифом, з ангелами, пастухами й мудрецями прийшли і віддали Христові поклін, принес­ли йому в дар нашу віру й любов.
Святий Григорій Богослов у вищезгаданій різдвяній проповіді звертається до нас: "Поклонися Різдву, через котре ти висвобо­дився від вузлів родження. Віддай честь малому Вифлеємові, що тебе знову привів до раю. Стань на коліна перед яслами, через котрі, бувши нерозумним, ти оживився Словом... іди із звіздою, принеси з мудрецями дари: золото, кадило й миро, як Цареві і як Богові, і як умерлому задля тебе. Прославляй з пастухами, ликуй з ангелами, оспівуй з архангелами, щоб утворилось спільне тор­жество небесних і земних сил".
На вечірні свята, величаючи Божу Дитину, співаємо: "Що Тобі принесемо, Христе, який задля нас як чоловік з'явився на землі? Бо кожне Твоє створіння приносить Тобі благодарення: ангели — спів, небо — звізду, мудреці — дари, пастухи — чудо, земля — вертеп, пустиня — ясла, а ми — Матір Діву. Предвічний Боже, помилуй нас".

Із книги свящ.Юліана Катрія "Пізнай свій обряд"

Немає коментарів:

Дописати коментар