СВЯТИЙ І ВЕЛИКИЙ ПОНЕДІЛОК На Утрені

СВЯТИЙ І ВЕЛИКИЙ ПОНЕДІЛОК

На Утрені

Тропар, глас 8: Ось Жени́х гряде́ опівночі, і блаже́н раб, яко́го Він заста́не невсипу́щим; недосто́йний же той, яко́го заста́не недба́лим. Гляди́, о́тже, душе́ моя́: сно́ві не піддава́йся, аби́ сме́рті тебе́ не віддано і не за́мкнено по́за Ца́рством, але́ отя́мся і взива́й: Свят, Свят, Свят єси́, Бо́же, Богоро́диці ра́ди поми́луй нас!

По катизмі зразу сідальний, глас 1. Подібний «Гроб Твой»:

Стражда́ння свяще́нні,* як світи́ла спасе́нні,* в ни́нішній день восхо́дять над світом:* Христо́с бо гряде́ стражда́ти з бла́гости;* Хто все́світ де́ржить у доло́ні* – Той благоволи́ть бу́ти повішеним на Дре́ві,* щоб спасти́ люди́ну.

Інший сідальний, глас 1. Подібний той же:

Неви́димий Судде́* – як став Ти ви́димим у пло́ті?* і як іде́ш, щоб бути вби́тим мужа́ми беззако́нними,* на́ше осу́дження осу́джуючи Своїм стражда́нням?* Тим-то хвалу́, ве́лич і сла́ву возсила́ючи,* вла́ді Твоїй, Сло́ве,* суголо́сно їх прино́симо.

Інший сідальний, глас 8. Подібний «Премудрости»:

Страсте́й Госпо́дніх первопло́дами* ни́нішній день світлоно́сить.* Тож прийдіте, святолю́бці,* зустрінемо його́ пісня́ми:* бо Творе́ць прихо́дить Хрест прийня́ти,* до́пити і ра́ни на Пила́товім суді.* Тим-то й од раба́ уда́р по щоці прийня́вши,* все перено́сить, щоб спасти́ люди́ну.* Тому́ голосімо: «Чоловіколю́бче, Хри́сте Бо́же,* дару́й відпу́щення прогрішень* тим, що з вірою поклоня́ються* пречи́стим страстя́м Твоїм!»

Ієрей читає Євангеліє від Матея, з зачала 84: (Мт 21:18-43).

Во святих отця нашого Йоана Золотоустого

Слово на притчу про смоковницю

Глибинне значення історії про смоковницю не легке для розуміння, адже справжній смисл таїнства сокровенний під поверхнею слів. Для чого треба було словом висушувати смоковницю, а не навпаки – словом учинити її плодоносною? Адже Той, Хто словом її всушив, міг і словом учинити її плідною. І чим завинила смоковниця, запитає хтось, якщо не був час їй плодоносити, як каже євангеліст Марко, адже зима була тієї пори. І якби в цьому випадку зі смоковницею не було якогось таїнства, незбагненного для людей, то Господь виглядав би, з одного боку, достойним похвали, а з іншого – докору; похвали – бо всушив її одним лише словом, а докору – бо несправедливо її прокляв. Тож належить нам, улюблені, розважити пильно, образом чого є ця смоковниця. Адже немає жодного діла Христового, яке не містило б у собі якогось таїнства.

Багато хто говорив, ніби смоковниця представляє юдейську синагогу, до якої, мовляв, прийшов Господь, шукаючи в неї плоду віри, та не знайшов, а лише побачив, що вона обросла, наче листям, словами пророків і Закону. Тому і всушив її, кажучи: Більше не буде з тебе плоду повік (Мт 21:19). Я ж спробую заперечити таке тлумачення, улюблені, бо воно не зовсім слушне. Бо як би міг проклясти Господь, Який каже: Благословляйте, а не проклинайте (Рим 12:14)? І як міг би проклясти і вчинити всохлою синагогу Той, Хто говорить: Син Людський прийшов не погубити, але оживити і спасти те, що загинуло (Лк 9:56 і 19:10)?

А якщо хтось і далі сперечатиметься і доводитиме протилежне, то хай скаже мені: як та, всохла на корені, синагога виростила з себе таку плодовиту галузку як всехвальний Павло? Та й багатьох інших знаємо, що навернулися з юдейської синагоги: і Стефан, каменований юдеями, і Акила з Прискиллою, і безліч інших… А те, що Бог не цілковито відкинув юдейський народ, нехай посвідчить за мене Павло, який каже: Говорю бо: невже цілковито відкинув Господь народ Свій? Ніколи! Бо ж і я Ізраїльтянин, із сімені Авраамового, з роду Веніамина. Не відкинув Господь народу Свого (Рим 11:1-2а). Навпаки, він проголошує спасіння для народу того в останні дні, кажучи: Коли ж увійде в Царство Боже повнота народів, тоді весь Ізраїль буде спасенний (пор. Рим 11:25-26).

Тож треба нам, улюблені, ще дослідити розповідь про смоковницю – образом чого вона є?

Якби ж то ти, Адаме, згадав, листя якого дерева взяв ти, аби зшити собі одежу, коли в раю залишився нагим, – тоді б ти побачив, що справедливо воно всохло. Чи ж не листя смоковниці взявши, ти сором свій прикрив? Тож Христос прийшов і смоковницю – покров сорому – котра в тобі все ще буяла, словом Своїм всушив. Він узяв на Себе твою вбогість і дав тобі багатство, взяв твій покров сорому і дав тобі сніжнобілу одежу, зіткану з води і Духа. Він висушив листя смоковниці і повернув тобі те, з чого душа твоя була окрадена змієм у раю: рівноангельне життя, насолоду раю, одежу нетління.

Тому промовив Господь до смоковниці: Досить! більше не буде з тебе плоду повік. Це означає: до мого приходу приносила ти плоди смерти, та ось прийшов я, ось – Воскресіння! І негайно всохла вона. І сповнилося написане: Поглинута смерть перемогою. Де твоє, смерте, жало, де твоя, Аде, перемога? (1 Кор 15:54-55)

Всушив Він смоковницю і насадив віру Хреста, що квітне і життя кожної людини просвітлює. Коріння Хреста в землю вкорінене, а віття його – до небес простягається. Листя його вічно молоде, квіт – нев’янучий, а плід – безсмертний. Про Древо це і Давид згадує словами: І буде він як дерево, посаджене при витоках вод, що плід свій дасть у пору свою, і листя його не опаде (Пс 1:3).

О блаженне Древо Хресне, охоронцю мужів і жінок, і всієї природи людської! Його демони страхаються і диявол від нього тремтить, його ангели оспівують і небеса благословляють. Церкви ж – величають на ньому розп’ятого Христа, Якому слава і влада, нині і повсякчас, і на віки віків. Амінь.

ТРИПІСНЕЦЬ

Творіння кир Косми. Акростих у первотворі Τὴ δευτέρα. Глас 2.

Пісня 1

[Τ] Ірмос: Непрохідне схвильо́ване мо́ре Бо́жим Своїм велінням осуши́в і пішим че́рез ньо́го Ізра́їльський наро́д провів Госпо́дь – Йому́ співа́ймо, сла́вно бо просла́вився!

Приспів: Сла́ва Тобі, Бо́же наш, сла́ва Тобі.

[Η] Неописа́нне Сло́ва Бо́жого низхо́дження: той же Христо́с є Бог і чоловік; Божество́ Своє́ не вважа́ючи здо́биччю, Він, прийня́вши ви́гляд слуги́, явля́є його́ у́чням, сла́вно бо просла́вився.

[Δ] «Послужи́ти сам прийшо́в я, Творе́ць, бага́тий Божество́м, зубожілому Ада́мові, у чий о́браз власновільно зодягну́вся, і покла́сти хо́чу мою́ ду́шу на ви́куп за ньо́го, хоч безстра́сний я по Божеству́».

Кондак, глас 8. Подібний «Яко начатки»:

Яків був у жало́бі, втра́тивши Йо́сифа,* а той, як вельмо́жа, возсіда́в на колісни́ці, шано́ваний як цар;* бо не ста́вши сво́го ча́су рабо́м насоло́д з єгиптя́нкою,* він здобу́в за се просла́ву від То́го, Хто ба́чить лю́дські серця́* і посила́є віне́ць нетлінний.

Ікос: До жало́би ни́ні дода́ймо жало́бу і проли́ймо сльо́зи з Яковом, опла́куючи Йо́сифа піснесла́вного і цілому́дренного, що, понево́лений бу́вши тілом, ду́шу непонево́леною зберіг і над усім Єги́птом володарюва́в:* адже́ Бог подає́ раба́м Своїм віне́ць нетлінний.

За бажанням, тут можна читати ще це слово

Преподобного отця нашого Єфрема Сирійського

Слово про Йосифа Прекрасного

Святий отрок Йосиф від юности був образом двох пришесть Христових: першого – від Діви Марії, і другого – страшного, яке все приведе у трепет. Я називаю його не тільки Йосифом Прекрасним, але й дивовижним юнаком, джерелом ціломудрія, досконалим переможцем, чудесним звитяжцем над ворогами. Тому він і став особливим образом майбутнього Господнього пришестя.

Як Господь посланий до нас із Отчого лона, щоб спасти всіх нас, так і отрок Йосиф посланий був від лона Якова до своїх братів. І як жорстокі Йосифові брати, узрівши його наближення, замислили проти нього лукавство, хоч і ніс він їм мир від батька, так і твердосерді юдеї, узрівши Спасителя, говорили: Се спадкоємець, убиймо його, і спадщина буде нашою (Мк 12:7). Йосифові брати, споживаючи разом з ним їжу, зрадили брата і віддали його чужинцям; так подібно і юдеї, споживаючи Пасху, видали Спасителя на смерть. А прихід Йосифа в Єгипет знаменує пришестя Спаса на землю.

І як Йосиф у світлиці переміг усю силу гріха і здобув собі світлий вінець за перемогу над господинею своєю єгиптянкою, так і Господь, зійшовши в Ад, десницею Своєю зруйнував усю могутність жорстокого і досі непереможного тирана. Йосиф, перемігши гріх, зазнає́ ув’язнення в темниці, доки не отримує вінця. Так і Господь наш, щоб узяти на Себе ввесь гріх світу, покладається у гробі. Йосиф пробув два роки у темниці, живучи там у великій безпеці, і Господь наш перебував три дні в Аді, як Кріпкий не зазнавши зотління.

Йосиф звільняється з темниці милостивим повелінням фараоновим і, як істинний образ Христовий, без труднощів пояснює значення снів і провіщає майбутній достаток. А Господь наш Ісус Христос, воставши з мертвих власною Своєю силою, руйнує Ад, приносить у дар Отцеві наше ізбавління, звіщає Воскресіння і життя вічне.

Йосиф возсідав на колісниці фараоновій, отримавши владу над Єгиптом, і Господь наш, Цар Предвічний, на світлій хмарі зійшовши на Небеса, зі славою возсідає праворуч Отця як Єдинородний Син.

Коли Йосиф царював над Єгиптом, отримавши владу над ворогами своїми, тоді брати його самі прийшли перед престол засудженого ними на смерть, щоб поклонитися йому і просити в нього милости. І Йосиф упізнав братів своїх, а вони стояли вражені і засоромлені, побачивши, що той, кого вони вважали зотлілим в Аді, царює над ними. Так і в той страшний День, коли Господь прийде на небесних хмарах, сяде Він на престолі Царства Свого і будуть приведені перед Нього всі вороги Його, і Він покаже їм Хрест Свій у сяйві великому, і впізнають вони Хрест Сина Божого і самого Розп’ятого ними.

Молитвами преподобного отця нашого Єфрема, Господи Ісусе Христе, Боже наш, помилуй нас. Амінь.

Пісня 8

[Ε] Ірмос: Зляка́вся рівноцінного душі, непоро́чного тіла благочести́вих о́троків і відступи́в вого́нь непогамо́вний, жи́влений па́ливом без міри; коли́ ж змарніло всеживу́че по́лум’я, пісня віковічна піднесла́ся: «Всі творіння, Го́спода оспівуйте і превозносіте по всі віки!»

[Υ] «Тоді всі впізна́ють у вас моїх у́чнів, якщо́ мої за́повіді збереже́те», – гово́рить Спаси́тель дру́зям, на стражда́ння йдучи́; – «мир ма́йте між собо́ю та з усіма́, і виви́щуйтеся му́дрістю смире́ння; і, пізна́вши в мені Го́спода – оспівуйте і превозносіте по всі віки!»

[Τ] «Хай протиле́жною до язи́чницького зви́чаю бу́де ва́ша вла́да над співбрата́ми; бо сваво́ля є не моїм же́ребом, а наси́льством. Тож хто між ва́ми хо́че попере́д інших бути ви́браним, хай бу́де з усіх найоста́ннішим; і, пізна́вши в мені Го́спода – оспівуйте і превозносіте по всі віки!»

«Чеснішу» не співаємо:

Пісня 9

[Ε] Ірмос: Возвели́чив єси́, Хри́сте, Богоро́дицю, Яка Тебе́ зроди́ла і від Яко́ї Ти, Зверши́телю наш, зодягну́вся у таке́ саме́, як на́ше, стражде́нне тіло – на відку́плення нас із гріхів невідання; Її ублажа́ючи, ми, всі ро́ди, Тебе́ велича́ємо.

[Ρ] «Вся́ку скве́рну при́страстей відки́нувши, з висоти́ прийміте му́дрий ро́зум, досто́йний Боже́ственного Ца́рства, в яко́му ви просла́витеся, ся́ючи світлопромінніше від со́нця!» – Твоїм Апо́столам прорік Ти, всіх Прему́дросте.

[Α] «Спогляда́ючи мене́», – мо́вив Ти, Го́споди, Твоїм у́чням, – «не мудру́йте про висо́ке, ра́дше керу́йтеся смире́нним; пи́йте ча́шу мою́, яку́ я п’ю, щоб у Ца́рстві Отця́ зо мно́ю і просла́витися».

І співаємо світильний на глас 3 тричі, розлого і мелізматично.

Черто́г Твій, Спа́се мій, ба́чу прикра́шений, та оде́жі не ма́ю, щоб до ньо́го увійти́. Вчини́ світлою о́діж душі моє́ї, Світлода́вче, і спаси́ мене́.

І співаємо повсякденним чином «Хваліте Господа з небес»:

НА ХВАЛИТНИХ стихири самогласні на 4, глас 1.

Гряде́ Госпо́дь на во́льну страсть* і апо́столам гово́рить у путі:* «Оце́ восхо́димо в Єрусали́м,* і ви́даний бу́де Син Чоловічий, як напи́сано про Ньо́го».* Ходімо ж і ми, очи́щеними думка́ми* розділимо Його́ путь, і з Ним розпне́мося,* й умертвимо́ себе́ ра́ди Ньо́го для жите́йських насоло́д,* щоб і ожи́ти з Ним, і почу́ти, як Він виголо́шує:* «Вже не в земни́й Єрусали́м восхо́джу, щоб постражда́ти,* але́ до Отця́ мо́го і Отця́ ва́шого,* і до Бо́га мо́го і Бо́га ва́шого,* і вас із собо́ю вознесу́ в го́рній Єрусали́м,* у Ца́рство Небе́сне».

Дійшо́вши, вірні,* до спасе́нного стражда́ння Христа́ Бо́га,* невимо́вне Його́ довготерпіння просла́вмо,* щоб Він милосе́рдям Своїм* воздви́г із Собо́ю і нас,* уме́ртвлених гріхо́м,* як благи́й і чоловіколю́бець.

Слава, і нині: глас той же: Го́споди, йдучи́ на стражда́ння* і Своїх утве́рджуючи у́чнів,* говори́в Ти їм, осібно взя́тим:* «Як ви слів моїх не пам’ята́єте,* які я раніше сказа́в вам,* що вся́кому проро́ку* пи́сано не деінде,* тільки в Єрусали́мі бу́ти вби́тим?* Ни́ні ж наста́в час, про яки́й я сказа́в вам:* бо оце́ я видаю́ себе́ в ру́ки грішників на нару́гу;* і вони́, до Хреста́ мене́ пригвозди́вши* і на погребе́ння відда́вши,* за мерзе́нного вважа́тимуть, як ме́ртвого.* Одна́к бу́дьте му́жні,* триде́нним бо воста́ну я на ра́дість вірним* і на життя́ вічне!»

СТИХИРИ НА СТИХОВНІ, самогласні, глас 5:

Го́споди, не осяга́ючи* незбагне́нного та́їнства Твого́ Про́мислу,* ма́ти синів Заведе́євих проси́ла Тебе́,* щоб по́честі доча́сного ца́рства були́ даро́вані дітям її;* але́ за́мість то́го обіця́в Ти,* що ча́шу сме́рти пи́тимуть дру́зі Твої,* ту ча́шу, про яку́ Ти говори́в,* що пе́ред ни́ми Сам пи́тимеш її – очи́щення нас од гріхів.* Тому́ до Те́бе взива́ємо:* Спасіння душ на́ших, сла́ва Тобі.

Го́споди, у найдоскона́лішій му́дрості* наставля́ючи у́чнів Твоїх, Ти говори́в їм,* щоб не уподібнювалися до язи́чників у бажа́нні нача́льствувати над ме́ншими:* «Не так ма́є бу́ти у вас, моїх у́чнів,* бо сам я – вбо́гий по во́лі своїй.* Тож пе́рший се́ред вас хай бу́де всім слуга́;* нача́льник же – як піднача́льний,* а найви́браніший – як найоста́нніший.* Адже́ й сам я прийшо́в зубожілому Ада́му послужи́ти* і да́ти ду́шу мою́* на ви́куп за багатьо́х, вопію́щих мені:* Сла́ва Тобі!»

Глас 8. Пока́ри убоя́вшись, бра́ття,* всо́хлої за безпліддя смоко́вниці,* досто́йні плоди́ покая́ння принесімо Христо́ві,* Яки́й подає́ нам вели́ку ми́лість.

Слава, і нині:  глас той же: Дру́гу Єву в єгиптя́нці знайшо́вши,* стара́вся Змій че́рез її уле́сливі намо́ви* привести́ до падіння Йо́сифа;* та він, зали́шивши оде́жу, втік од гріха́,* і, наги́й, не соро́мився,* як первозда́нний до непо́слуху.* Його́ моли́твами, Хри́сте, поми́луй нас.

Відпуст. Госпо́дь, що гряде́ на во́льну страсть спасіння на́шого ра́ди – Христо́с, істинний Бог наш, моли́твами пречи́стої Своє́ї Ма́тері, святи́х сла́вних і всехва́льних Апо́столів, преподо́бних і богоно́сних отців на́ших, і всіх святи́х, поми́лує і спасе́ нас, як благи́й і чоловіколю́бець.

Переклад майстерні літургійних перекладів «Трипіснець»