Храм свмч. Климентія Шептицького: СВЯТА І ВЕЛИКА СУБОТА Утреня

СВЯТА І ВЕЛИКА СУБОТА

Утреня Надгробна або ж Єрусалимська

Тропарі, глас 2:

Благоо́бразний Йо́сиф,* з Дре́ва зня́вши пречи́стеє Тіло Твоє́,* плащани́цею чи́стою обви́в,* і арома́тами в гро́бі но́вім, покри́вши, положи́в.

Слава: Коли́ зійшо́в Ти до сме́рти, Життя́ Безсме́ртне,* тоді Ад умертви́в Ти збли́ском Божества́.* Коли́ ж і уме́рлих із глиби́н підзе́мних воскреси́в Ти,* всі Си́ли Небе́сні взива́ли:* «Життєда́вче, Хри́сте Бо́же наш, сла́ва Тобі!»

І нині: Мироно́сицям-жінка́м, при гро́бі ста́вши, Ангел промовля́в:* «Ми́ро для ме́ртвих годи́ться,* Христо́с же яви́вся тлінню непідвла́дним».

СТАТІЯ ПЕРША

Починає правий лик. Глас 5:

Велича́ємо Тебе́, Життєда́вче Хри́сте, що нас ра́ди вчо́ра постражда́в і був похо́ваний, і оживля́єш пресла́вно ме́ртвих.

1 Блаже́нні непоро́чні в путі, що хо́дять у зако́ні Госпо́днім.

Життя́, у гро́бі положи́вся єси́, Хри́сте, і а́нгельські во́їнства вража́лися, низхо́дження сла́влячи Твоє́.

2 Блаже́нні ті, що досліджують свідо́цтва Його́, вони́ всім се́рцем шука́тимуть Його́.

Життя́, як умира́єш? Як і в гро́бі дому́єш? Але́ сме́рти ца́рство Ти руйну́єш і з Аду ме́ртвих воскреша́єш!

3 Бо ті, що не чи́нять беззако́ння, путя́ми Його́ хо́дять.

Велича́ємо Тебе́, Ісу́се Ца́рю, і вшано́вуємо Твої стра́сті й погребе́ння, яки́ми спас Ти нас від тління.

4 Ти повелів єси́ за́повіді Твої зберегти́ тве́рдо.

Ти, що міри землі встанови́в, Всеца́рю, у мало́му гро́бі днесь, Ісу́се, вміща́єшся, з гробів ме́ртвих возставля́ючи.

5 Якби́ ж то прямува́ли путі мої до збере́ження уста́вів Твоїх!

Ісу́се Хри́сте мій, Ца́рю над усім, що́ шука́ючи, до су́щих в Аді прийшо́в єси́? Чи не сме́ртних рід звільни́ти від уз?

6 Тоді не осоро́млюся, коли́ диви́тимуся на всі повеління Твої.

Влади́ка всіх зри́ться ме́ртвим, і у гро́бі ново́му кладе́ться Той, Хто спусто́шив гроби́ ме́ртвих.

7 Ісповім Тебе́ в правоті се́рця, коли́ навчу́ся при́судів пра́вди Твоє́ї.

Життя́, у гро́бі положи́вся єси́, Хри́сте, і Своє́ю сме́ртю смерть погуби́в єси́, і ви́точив світові життя́.

8 Уста́ви Твої збережу́; не поки́нь мене́ до оста́нку.

До злочи́нців Ти, як злочи́нець, Хри́сте, був причи́слений, опра́вдуючи всіх нас від злочи́нства старода́внього Напа́сника.

9 У чо́му ви́править юна́к доро́гу свою́? – в то́му, що зберіга́тиме слова́ Твої.

Кра́сний красо́ю по́над сме́ртних усіх, як безви́дний мрець, явля́ється Той, Хто приро́ду всього́ прикраси́в.

10 Всім се́рцем моїм шука́ю Тебе́, не відки́нь мене́ від повелінь Твоїх.

Як прише́стя Твоє́, Спа́се, сте́рпить Ад? – чи ж не впаде́ ра́дше, поме́рклий і осліплений світлозо́рим Твоїм бли́ском?

11 У се́рці моє́му схова́в я віща́ння Твої, щоб не згріши́ти супро́ти Те́бе.

Ісу́се, моє́ соло́дке і спасе́нне Світло, як же скри́вся єси́ в те́мнім гро́бі? О терпіння несказа́нне і неми́слиме!

12 Благослове́н єси́, Го́споди, навчи́ мене́ уста́вів Твоїх.

Умозри́ме єство́ й безтіле́сне мно́жество пе́ред та́їнством німіє, Хри́сте, Твого́ погребе́ння, незглиби́мого й неми́слимого.

13 Губа́ми моїми звіща́ю всі при́суди уст Твоїх.

О, неба́чене з див! О, нечу́ване з діл! Мого́ ди́хання Пода́теля – бездиха́нним но́сять і хоро́нять ру́ки Йо́сифові.

14 Шляхо́м свідчень Твоїх насоло́джуюся, немо́в уся́ким бага́тством.

Хоч і в гріб Ти, Хри́сте, мов Світи́ло, зайшо́в, та від Отчих надр нія́к не відлучи́вся, – се преди́вне і неми́слиме нара́з!

15 Про за́повіді Твої мудрува́тиму й урозумію путі Твої.

Істинний Ца́рю небозво́ду й землі, хоч Ти в гро́бі претісно́му затвори́вся, – Тебе́ впізна́ла, Ісу́се, вся твар.

16 В уста́ви Твої вника́тиму, не забу́ду слове́с Твоїх.

Як покла́ли Тебе́, Хри́сте-Тво́рче, у гріб, тоді а́дові осно́ви похитну́лися і розве́рзлися вмиру́щих гроби́.

17 Возда́й рабо́ві Твоє́му: я жи́тиму, і збережу́ слова́ Твої.

Хто де́ржить зе́млю в доло́ні – Той, уме́ртвлений пло́ттю, ни́ні вде́ржується під земле́ю, ме́ртвих визволя́ючи від уде́ржування в Аді.

18 Відкри́й о́чі мої, й урозумію чуде́сні діла́ Твої із зако́ну Твого́.

Ти із тління ви́йшов, Життя́ моє́, Спа́се, коли́ вмер Ти і до ме́ртвих прийшо́в, і злама́в а́дові за́суви.

19 Скита́лець я на землі: не хова́й од ме́не повелінь Твоїх.

Як Світла світи́льник, ни́ні Бо́жа плоть під земле́ю, на́че під посу́диною, кри́ється й розганя́є су́щу в Аді пітьму́.

20 Запра́гнула душа́ моя́, жада́ючи при́судів Твоїх на вся́ку по́ру.

Стіка́ється мно́жество умозри́мих во́їнств Тебе́ з Йо́сифом та Никоди́мом похова́ти: Невмісти́мого – в гробни́ці тісній.

21 Погрози́в єси́ го́рдим; про́кляті ті, що ухиля́ються від повелінь Твоїх.

Во́льно уме́ртвлений і покла́дений під зе́млю, Ти, Живлю́щий мій Ісу́се, оживи́в мене́, омертвілого пере́ступом гірки́м.

22 3німи́ з ме́не ганьбу́ і знева́гу, адже́ свідчень Твоїх шука́в я.

Міни́лося все творіння від стражда́ння Твого́, все бо з Тобо́ю, Сло́ве, співстражда́ло, адже́ зна́ло, що Ти вде́ржуєш усе́.

23 Ось бо сіли князі і на ме́не злорічили, раб же Твій мудрува́в про уста́ви Твої.

Прийня́вши в че́рево Ка́мінь Життя́, Ад всеже́рний ви́вергнув ме́ртвих, із правіку ним погли́нутих.

24 Бо й свідо́цтва Твої – поуче́ння моє́, і дора́дники мої – уста́ви Твої.

У ново́му гро́бі положи́вся єси́, Хри́сте, і приро́ду сме́ртних обнови́в єси́, воскре́снувши із ме́ртвих я́ко Бог.

25 Прини́кла до землі душа́ моя́; оживи́ мене́ за сло́вом Твоїм.

Ти на зе́млю зійшо́в, щоб Ада́ма спасти́, не знайшо́вши ж на землі його́, Влади́ко, аж до Аду, шука́ючи, зійшо́в.

26 Путі мої звісти́в я, і Ти почу́в мене́; навчи́ мене́ уста́вів Твоїх.

Затрясла́ся стра́хом, Сло́ве, вся земля́, й зоряни́ця стри́мала своє́ проміння, коли́ скри́лося Неозо́ре Твоє́ Світло у землі.

27 Путь уста́вів Твоїх врозуми́ мені, і мудрува́тиму про чуде́сні діла́ Твої.

Яко сме́ртний, Спа́се, помира́єш во́льно, та як Бог усіх поме́рлих воскреси́в єси́ із гробів і глибини́ гріхів.

28 Задріма́ла душа́ моя́ від мля́вости: укріпи́ мене́ в слова́х Твоїх.

Слізні голосіння на Те́бе узлива́ючи, о Ісу́се, примовля́ла Чи́стая як Ма́тір: «Як же, Си́ну, похова́ю Тебе́?»

29 Путь непра́вди віддали́ від ме́не і зако́ном Твоїм поми́луй мене́.

Як пшени́чне зерно́, що в на́дра землі лягло́, Ти проріс єси́ коло́ссям многоплідним: від Ада́ма су́щих сме́ртних воскреси́в.

30 Путь істини обра́в я і при́судів Твоїх не забу́в.

Під земле́ю скри́вся Ти, як со́нце, ни́ні і покро́вом но́чі сме́ртної пови́вся, але́, Спа́се, ще світліше возсія́й!

31 Прини́к я до свідчень Твоїх; Го́споди, не посоро́м мене́!

Як місяць круг со́нця, Спа́се, закрива́є, так і гріб ни́ні закри́в Тебе́, що пло́ттю зате́мнення сме́рти зазна́в.

32 Шляхо́м велінь Твоїх побіжу́, коли́ Ти розши́риш се́рце моє́.

Христо́с – Життя́, що зажи́ло сме́рти, від сме́рти сме́ртних звільни́в і всім ни́ні дару́є життя́.

33 Положи́ мені зако́ном, Го́споди, путь уста́вів Твоїх, і шука́тиму її за́вжди.

В давнину́ уме́ртвленого з за́здрости Ада́ма Ти возво́диш, Спа́се, до життя́ Твоїм уме́ртвленням – у пло́ті я́влений нови́й Ада́м.

34 Врозуми́ мене́, і досліджу́ зако́н Твій, і збережу́ його́ всім се́рцем моїм.

Умозри́мі чини́, Тебе́ розпросте́ртим і нас ра́ди ме́ртвим ба́чачи, вража́лися й закрива́лися, Спа́се, крильми́.

35 Напути́ мене́ на сте́жці повелінь Твоїх, бо її я вподо́бав.

Зня́вши Тебе́, Сло́ве, з Дре́ва ме́ртвим, у гро́бі ни́ні Йо́сиф положи́в; та воста́нь як Бог, спаса́ючи всіх!

36 Приклони́ се́рце моє́ до свідчень Твоїх, а не до користолю́бства.

Бу́вши а́нгелів, Спа́се, ра́дістю, ни́ні став Ти і печа́лі їх причи́ною, зри́мий пло́ттю бездиха́нним мерце́м.

37 Відверни́ о́чі мої, щоб не ба́чили марно́ти; на путі Твоїй живи́ мене́.

Вознесе́нний на Дре́во, Ти й люде́й, що живу́ть, совозно́сиш; а потра́пивши під зе́млю, воскреша́єш тих, що під не́ю лежа́ть.

38 Поста́в рабо́ві Твоє́му сло́во Твоє́ на страх пе́ред Тобо́ю.

На́че лев, Спа́се, яки́й пло́ттю засну́в, мов той ю́ний лев, Ти ме́ртвий воскреса́єш, пло́тську ста́рість ски́нувши.

39 Віддали́ ганьбу́ мою́, яка́ ввижа́ється мені; бо при́суди Твої благі.

Ти, що взяв Ада́мове ребро́ і з ньо́го Єву створи́в, був прони́заний у ре́бра і ви́точив очи́щувальні стру́мені.

40 От, запра́гнув я за́повідей Твоїх; у пра́вді Твоїй живи́ мене́.

Та́йно же́ртвується в давнину́ Агнець, Ти ж, Беззло́бний, я́вно в же́ртву прине́сений, все творіння, Спа́се, чи́стим учини́в.

41 І хай при́йде на ме́не ми́лість Твоя́, Го́споди, спасіння Твоє́ за сло́вом Твоїм.

Хто переда́сть о́браз страшни́й, спра́вді нови́й? – бо Владу́щий над творінням сього́дні страсть прийма́є і вмира́є за́для нас.

42 І відповім ганьби́телям моїм сло́во, бо упова́ю на слова́ Твої.

«Життя́ Управи́тель – як зри́ться ме́ртвим?» – вража́ючись, а́нгели взива́ли, – «Як же в гро́бі затворя́ється Бог?»

43 І не відійми́ від уст моїх сло́во істини до оста́нку, бо на при́суди Твої упова́в я.

З проби́того спи́сом, Спа́се, бо́ку Твого́ Ти Єві, що з життя́ мене́ прогна́ла, ллєш життя́ і з не́ю жи́виш мене́.

44 І зберіга́тиму зако́н Твій за́вжди, повік і повік-віку.

Простя́гнений на Дре́ві, зібра́в єси́ сме́ртних, а проко́лений у бік, вито́чуєш, Ісу́се, всім проще́ння, що струму́є життя́м.

45 І ходи́тиму в широті, бо за́повідей Твоїх шука́ю.

Благоо́бразний, Спа́се, тво́рить о́браз страшни́й, бо як ме́ртвого Тебе́ хоро́нить благоо́бразно і жаха́ється страшно́го о́бразу Твого́.

46 І говори́тиму про свідо́цтва Твої пе́ред царя́ми – і не посоро́млюся.

Під зе́млю добровільно зійшо́вши, як сме́ртний, Ти возво́диш од землі до небе́сного звідти па́дших, Ісу́се.

47 І вника́тиму в повеління Твої, які возлюби́в я ве́льми.

Хоч і ме́ртвий на вид, та живи́й я́ко Бог, Ти возво́диш од землі до небе́сного звідти па́дших, Ісу́се.

48а І простягну́ ру́ки мої до повелінь Твоїх, які возлюби́в я.

Хоч і ме́ртвий на вид, та живи́й я́ко Бог, Ти уме́ртвлених сме́ртних оживи́в єси́, умертви́вши Умертви́теля мого́.

48б І мудрува́тиму в уста́вах Твоїх.

О, ця ра́дість! О, го́йна соло́дкість! – ни́ми су́щих в Аді Ти напо́внив, зазорівши в безпросвітних спо́дах Світлом.

49 Згада́й сло́во Твоє́ до раба́ Твого́, яки́м Ти обнадіяв мене́.

Поклоня́юся стражда́нню, оспівую погребе́ння, велича́ю Твою́ вла́ду – ни́ми, Чоловіколю́бче, я звільни́вся від страсте́й, що сіють тлін.

50 Се розра́да мені в упоко́ренні моє́му, що віща́ння Твоє́ оживля́є мене́.

Про́ти Те́бе, Хри́сте, меч вибли́скував, та ось кріпкого меч притупля́ється й одверта́ється Еде́мський меч.

51 Го́рді безчи́нствували до оста́нку, та я не ухили́вся від зако́ну Твого́.

Агниця, Агнця ба́чачи в зако́ленні, мов прони́зувана вістрям, голоси́ла, спонука́вши й мале́ ста́до до плачу́.

52 Згада́в я, Го́споди, при́суди Твої од віку, і втішився.

Хоч і в гро́бі хоро́нишся, хоч і в Ад іде́ш, але́, Спа́се, і гроби́ Ти спусто́шив, й обнажи́в єси́, Хри́сте, Ад.

53 Печа́ль пойняла́ мене́ од грішних, що покида́ють зако́н Твій.

Власновільно, Спа́се, під зе́млю зійшо́вши, Ти уме́ртвлених сме́ртних оживи́в єси́ і возвів єси́ у сла́ву Отця́.

54 Пісня́ми ста́ли мені уста́ви Твої на місці скита́льства мого́.

Оди́н з Тро́йці у пло́ті ра́ди нас гане́бну смерть перетерпів: со́нце вра́жене, і в тре́петі – земля́.

55 Згада́в я вночі Ім’я́ Твоє́, Го́споди, і зберіг зако́н Твій.

Ви́хідці з коліна Юди – джерела́ гірко́го – у ро́ві положи́ли Корми́теля, Маннода́вця Ісу́са.

56 Се ста́лося мені, бо уста́вів Твоїх шука́в я.

Суддя́ – як суди́мий пе́ред Пила́том-судде́ю і предста́в, і був засу́джений непра́ведно на смерть на Дре́ві Хре́сному.

57 До́ля моя́, Го́споди, сказа́в я, – зберегти́ зако́н Твій.

Гордови́тий Ізра́їлю, запля́млений кро́в’ю лю́де! Що ж то ста́лося з тобо́ю, що Вара́вву ти звільни́в, а Спа́са – ви́дав на Хрест?

58 Помоли́вся я лицю́ Твоє́му всім се́рцем моїм; поми́луй мене́ за сло́вом Твоїм.

Ти, що руко́ю Своє́ю створи́в із землі Ада́ма, ра́ди ньо́го по приро́ді став люди́ною і розп’я́тий був по во́лі Своїй.

59 Обду́мав я путі Твої і зверну́в но́ги мої до свідчень Твоїх.

Послу́хавши, Сло́ве, Отця́ Свого́, аж до Аду лю́того зійшо́в єси́ і рід сме́ртних воскреси́в єси́.

60 Приготува́вся я і не розгуби́вся, щоб зберегти́ повеління Твої.

«Ле́ле, Світло світу! Ле́ле, Світоньку мій! Пожада́ний мій Ісу́се!» – голоси́ла Діва гірко у скорбо́тному плачі.

61 Узи грішників обви́ли мене́, – і зако́ну Твого́ не забу́в я.

За́здрісний, уби́вчий і злочи́нний лю́де, хоч хусти́ни само́ї й плащани́ці посоро́мся з воскресінням Христа́!

62 Опівночі встав я ісповідати Тебе́ за при́суди пра́вди Твоє́ї.

Прийди́ ж, оскве́рнений вби́вством у́чню, і з’ясу́й мені хід твого́ злодія́ння: яки́м чи́ном став ти зра́дником Христа́?

63 Спільник я всім, що боя́ться Тебе́ і зберіга́ють за́повіді Твої.

Мо́вби хтось людинолю́бний, лицедієш ти, безу́мний і сліпи́й, всезгу́бний, непримире́нний, що за гро́ші Ми́ро прода́в!

64 Ми́лости Твоє́ї, Го́споди, по́вна земля́: уста́вів Твоїх навчи́ мене́.

За Небе́сне Ми́ро яку́ взяв ти ціну́? За безцінне – що́ прийня́в ти рівноцінне? – в навіже́нство впав, трикля́тий Сатано́!

65 Бла́го вчини́в єси́ з рабо́м Твоїм, Го́споди, за сло́вом Твоїм.

Якщо́ ти вбоголю́бець і вболіва́єш за ми́ро, на очи́щення душі проли́те, – то як же Світлозо́рого за срібло продає́ш?

66 Благо́го зви́чаю і ро́зуму навчи́ мене́, бо велінням Твоїм повірив я.

«О, Бо́же і Сло́ве! О, Ра́досте моя́! Як стерплю́ Твоє́ триде́нне погребе́ння? Ни́ні се́рцем матери́нським терза́юся!»

67 Пе́рше, ніж смири́тися мені, я зблуди́в, тому́ віща́ння Твоє́ зберіг.

«Хто дасть мені во́ду і джере́ла сліз, щоб опла́кати мого́ соло́дкого Ісу́са?» – Богоневісна Діва скли́кувала.

68 Благи́й Ти, Го́споди, і в бла́гості Твоїй навчи́ мене́ уста́вів Твоїх.

«О, узгір’я й до́ли, і грома́ди люде́й, запла́чте й голосіте всі зо мно́ю, Бо́га ва́шого Ма́тір’ю!»

69 Помно́жилася про́ти ме́не непра́вда го́рдих, я ж усім се́рцем моїм досліджу́ за́повіді Твої.

«Коли́ поба́чу Тебе́, Спа́се, позачасо́ве Світло, ра́досте і насоло́до мого́ се́рця?» – Діва гірко побива́лася.

70 Затверділо, як молоко́ си́ром, се́рце їх, я ж у зако́н Твій загли́бився.

Хоч як ребри́сту ске́лю розтя́то Тебе́ в ре́бра, але́ ви́точив Ти, Спа́се, живи́й стру́мінь, я́ко су́ще Джерело́ життя́.

71 Бла́го мені, що упоко́рив Ти мене́, щоб навчи́вся я уста́вів Твоїх.

Яко зро́шувані подвійною ріко́ю, що з одно́го джерела́ – Твого́ бо́ку узлива́ється, пло́дом ма́ємо безсме́ртне життя́.

72 Благи́й для мене́ зако́н уст Твоїх більше ти́сяч зо́лота і срібла.

Во́лею яви́вся Ти, Сло́ве, в гро́бі ме́ртвим, та живе́ш Ти, Спа́се мій, і сме́ртних, як предрік єси́, пробу́диш Воскресінням Твоїм.

Сла́ва Отцю́, і Си́ну, і Свято́му Ду́хові.

Оспівуємо, Сло́ве, Тебе́, Бо́га всіх, із Отце́м і Святи́м Твоїм Ду́хом, і сла́вимо Боже́ственне погребе́ння Твоє́.

І ни́ні і повсякча́с, і на віки віків. Амінь.

Блажимо́ Тебе́, Богоро́дице Чи́стая, і вшано́вуємо вірно триде́нне погребе́ння Си́на Твого́ й Бо́га на́шого.

І знову перше величання обидва лики разом:

СТАТІЯ ДРУГА

Починає лівий лик. Глас той же:

Досто́йно єсть велича́ти Тебе́, Життєда́вче Хри́сте, що воро́та Аду зруйнува́в і дия́вольське наси́лля розори́в.

Одразу без приспіву правий лик:

Досто́йно єсть велича́ти Тебе́, Життєда́вця, що на Хресті ру́ки простягну́в і сокруши́в вла́ду Во́рога.

73 Ру́ки Твої сотвори́ли мене́ і збудува́ли мене́; врозуми́ мене́, і навчу́ся повелінь Твоїх.

Досто́йно єсть велича́ти Тебе́, Творця́ всіх; че́рез Твої бо Стра́сті ма́ємо безстра́стя, врято́вані від тління.

74 Ті, що боя́ться Тебе́, поба́чать мене́ і звеселя́ться, бо на слова́ Твої упова́в я.

Здригну́лася земля́ і со́нце скри́лося, Спа́се, коли́ Ти, Хри́сте – Світе Невечірній зайшо́в до гро́бу пло́ттю.

75 Пізна́в я, Го́споди, що пра́вда – при́суди Твої, і по істині упоко́рив Ти мене́.

Засну́в єси́, Хри́сте, життєда́йним сном у гро́бі і від тяжко́го сну гріхо́вного воздви́г єси́ рід лю́дський.

76 Хай же бу́де ми́лість Твоя́ на розра́ду мені, за віща́нням Твоїм до раба́ Твого́.

«Єди́на з жіно́к, без бо́лів зроди́ла я Тебе́, Дити́но, ни́ні ж при Твоїм стражда́нні терплю́ бо́лі несте́рпні», – примовля́ла Пречи́стая.

77 Хай при́йдуть до ме́не щедро́ти Твої, і жи́тиму, бо зако́н Твій – поуче́ння моє́.

Спогляда́ючи Тебе́, Спа́се, вгорі з Отце́м су́щого нерозлу́чно, до́лі ж ме́ртвого, на землі просте́ртого, Серафи́ми жаха́ються.

78 Хай осоро́мляться го́рді, бо непра́ведно беззако́нствували про́ти ме́не; я ж мудрува́тиму про за́повіді Твої.

Хра́мова завіса роздира́ється з Твоїм розп’я́ттям, світи́ла, Сло́ве, світло скрива́ють, як під зе́млю, Со́нце, скри́лося єси́.

79 Хай зве́рнуться до ме́не ті, що боя́ться Тебе́ і зна́ють свідо́цтва Твої.

Той, Хто в нача́лі одни́м по́рухом утверди́в землі ко́ло, як сме́ртний зайшо́в під зе́млю бездиха́нним, – вжахни́сь видінням, Не́бо!

80 Хай бу́де се́рце моє́ непоро́чне в уста́вах Твоїх, щоб мені не осоро́митися.

Зайшо́в єси́ під зе́млю, Ти, Хто руко́ю Своє́ю ви́ліпив люди́ну, щоб возвести́ з падіння ла́ви сме́ртних всемогу́тньою вла́дою.

81 Знемага́є за спасінням Твоїм душа́ моя́, і на сло́во Твоє́ упова́в я.

Трен свяще́нний Христу́ поме́рлому прийдіте, заспіва́ймо, як пере́дше жо́ни-мироно́сиці, щоб і «Ра́дуйтеся!» почу́ли ми з ни́ми.

82 Знемага́ють о́чі мої за віща́нням Твоїм, мо́влячи: «Коли́ потішиш мене́?»

Ми́ром воістину єси́ Ти, Сло́ве, невиче́рпним, тому́ й прино́сили Тобі ми́ро жо́ни-мироно́сиці, я́ко ме́ртвому – Живо́му.

83 Адже́ став я, мов міх у диму́, уста́вів Твоїх не забу́в.

Адові пала́ти, погребе́нний Хри́сте, сокруша́єш, смерть же сме́ртю умертвля́єш і від тліну земноро́дних визволя́єш.

84 Скільки тих днів у раба́ Твого́? Коли́ вчи́ниш мені суд над моїми гони́телями?

Стру́мені життя́ пролива́є Бо́жа Прему́дрість і животвори́ть, у гріб зійшо́вши, су́щих в недосту́пних до́лах Адових.

85 Повідали мені законопересту́пники мудрува́ння – але́ не як зако́н Твій, Го́споди.

«Щоб обнови́ти, моя́ Ма́ти, зруйно́вану приро́ду сме́ртних, во́льно сме́ртю я ура́жений по пло́ті, – не терза́йся побива́ннями!»

86 Всі повеління Твої – істина; непра́ведно го́нять мене́, поможи́ мені!

Зайшо́в єси́ під зе́млю, Вра́нішня Зоре́ пра́вди, і ме́ртвих, немо́в від сну, збуди́в єси́, відігна́вши вся́ку су́щу в Аді тьму.

87 Ма́ло не звели́ мене́ із землі, та я не поки́нув за́повідей Твоїх.

Зерно́ двоприро́дне, життєда́йне в земні до́ли сіється днесь зі сльоза́ми, та, прорісши, сотво́рить ра́дість світові.

88 По ми́лості Твоїй оживи́ мене́, і збережу́ свідо́цтва уст Твоїх.

Зі стра́ху схова́вся Ада́м від Бо́га, що ходи́в по Ра́ї, ра́дується ж, коли́ Той зійшо́в до Аду; тоді впав – ни́ні воздви́гнеться.

89 Повік, Го́споди, сло́во Твоє́ перебува́є на небеса́х.

Же́ртви Тобі слізні узлива́є Та, що Тебе́ зроди́ла, Хри́сте, що пло́ттю лежи́ш у гро́бі, і взива́є: «Встань, Дитя́, як провісти́в єси́!»

90 З ро́ду в рід істина Твоя́: заснува́в єси́ зе́млю, і вона́ перебува́є.

В гро́бі ново́му хоро́нячи Тебе́ благоговійно, Йо́сиф пісні ісхо́дні, богодосто́йні співа́є Тобі, Спа́се, з голосіннями їх змішуючи.

91 Розпоря́дженням Твоїм перебува́є день, бо все слу́жить Тобі.

Цвя́хами приби́тим до Хреста́ ба́чачи Тебе́, Ма́ти Твоя́. Сло́ве, цвя́хами печа́лі гірко́ї прошива́є і стрілами ду́шу.

92 Бо якби́ зако́н Твій не був моїм поуче́нням, тоді заги́нув би я в упоко́ренні моїм.

Ба́чачи Ма́ти, як Тебе́, всіх Осоло́ду, пиття́м гірки́м напо́юють, зволо́жує зір сльоза́ми прегірко.

93 Повік не забу́ду уста́вів Твоїх, бо в них оживи́в Ти мене́.

«Ра́нюся жорсто́ко і терза́юся утро́бою, Сло́ве, ба́чачи непра́ведне Твоє́ зако́лення», – промовля́ла Всечи́стая з плаче́м.

94 Твій я, спаси́ мене́, бо уста́вів Твоїх шука́в я.

«По́гляд Твій соло́дкий і гу́би як закри́ю, Сло́ве? Як же погребу́ Тебе́ по чи́ну ме́ртвих?» – взива́в із жа́хом Йо́сиф.

95 Чига́ли на ме́не грішники, щоб мене́ погуби́ти; свідо́цтва Твої збагну́в я.

Йо́сиф і Никоди́м піснеспіви надгро́бні співа́ють Христу́ поме́рлому ни́ні, й Серафи́ми їм приспівують.

96 Вся́кої доскона́лости ба́чив я межу́, – широ́ка за́повідь Твоя́ ве́льми!

Захо́диш під зе́млю, Спа́се, Со́нце пра́вди, тим-то й Місяць – Роди́телька Твоя́ печа́лями тьма́риться, Твого́ ви́ду позба́влювана.

97 Як возлюби́в я зако́н Твій, Го́споди! цілий день він – повча́ння моє́.

Вжахну́вся Ад, Спа́се, ба́чачи Тебе́, Життєда́вця, що його́ бага́тство викрада́єш, возставля́ючи з первовіку су́щих ме́ртвих.

98 По́над ворогів моїх умудри́в Ти мене́ повелінням Твоїм, воно́ бо повік моє́.

Со́нце по но́чі променіє світлом ра́дісним, Сло́ве, і Ти, Воскре́слий, променітимеш по сме́рті світлом ра́дости, мов з весільної світли́ці.

99 По́над усіх учителів моїх став я розумніший, бо свідо́цтва Твої то повча́ння моє́.

Земля́ Тебе́, Землетво́рче, в на́дра прийня́вши, тре́петом про́йнята, Спа́се, трясе́ться й бу́дить ме́ртвих потрясінням.

100 По́над ста́рців став я розумніший, бо за́повідей Твоїх шука́в.

З па́хощами Тебе́, Хри́сте, Никоди́м і Благоо́бразний ни́ні по-ново́му обряджа́ючи, взива́ли: «Вжахни́ся, вся зе́мле!»

101 Од уся́кого шля́ху лука́вого стри́мав я но́ги мої, щоб зберегти́ слова́ Твої.

Зайшо́в єси́, Світлотво́рче, і зайшло́ з Тобо́ю світло со́нця, а творіння тре́петом пройма́ється, голо́сячи Тебе́ всіх Творце́м.

102 Од при́судів Твоїх не ухили́вся, бо се Ти дав зако́н мені.

Ка́менем рукосічним покрива́ється Наріжний Ка́мінь, а сме́ртний чоловік, як сме́ртного – Бо́га скрива́є ни́ні в гро́бі: вжахни́сь, зе́мле!

103 Які соло́дкі для горта́ні моє́ї віща́ння Твої: по́над мед і вощи́ну для уст моїх!

«Глянь на у́чня, яко́го люби́в єси́, і на Твою́ Ма́тір, Ча́до, і пода́й віща́ння найсоло́дше!» – взива́ла слізно Чи́стая.

104 Од за́повідей Твоїх змудрів я, тому́ знена́видів уся́ку путь непра́вди.

Ти, Сло́ве, як су́щий життя́ Пода́тель, на Хресті просте́ртий, не умертви́в єси́ юде́їв, але́ й їхніх мерців воскреси́в.

105 Світи́льник для ніг моїх зако́н Твій і світло для стежо́к моїх.

Не мав єси́ тоді ні ви́ду, ні краси́, коли́ стражда́в Ти, але́, воскре́сши, заяснів сліпу́чо, сме́ртних прикраси́вши ся́йвом Богоподібности.

106 Покля́всь я і постанови́в зберегти́ при́суди пра́вди Твоє́ї.

Зайшо́в єси́ у зе́млю пло́ттю, неме́ркнучий Світлоно́сцю, і со́нце, не спромо́жне зріти се, поме́ркло в розпо́вні полу́дня.

107 Упоко́рений був я до кра́ю; Го́споди, оживи́ мене́ за сло́вом Твоїм.

Со́нце і місяць, поме́рклі ра́зом, Спа́се, му́дрих слуг зобража́ли, що в чо́рний о́дяг зодяга́ються.

108 Во́льні же́ртви уст моїх зволь же прийня́ти, Го́споди, і при́судів Твоїх навчи́ мене́.

«Узрів у Тобі со́тник Бо́га, хоч Ти й умертви́вся, – як же я Тебе́, Бо́же мій, торкну́ся рука́ми? Жаха́юсь!» – взива́в Йо́сиф.

109 Душа́ моя́ – в рука́х Твоїх за́вжди, і зако́ну Твого́ не забу́в я.

Засну́в Ада́м, – і смерть із ребе́р виво́дить, а Ти, ни́ні засну́вши, Сло́ве Бо́жий, вито́чуєш із ребе́р Твоїх світові життя́.

110 Наста́вили грішники тене́та на ме́не, та од за́повідей Твоїх не зблуди́в я.

Засну́в єси́ ненадо́вго, і оживи́в єси́ поме́рлих, і, воскре́сши, воскреси́в єси́ засну́лих од віку, Благи́й.

111 Успадкува́в я свідчення Твої повік, бо вони́ – ра́дість се́рця мого́.

Взя́то Тебе́ од землі, але́ ви́точив єси́ вино́ спасіння, Лозо́, що життя́м струменієш; прославля́ю стражда́ння і Хрест.

112 Схили́в я се́рце моє́, щоб вико́нувати уста́ви Твої повік, за́для воздая́ння.

Як умозри́мі полково́дці, ба́чачи Тебе́, Спа́се, наги́м, закрива́вленим, засу́дженим, те́рплять зухва́лість розпина́телів?

113 Законопересту́пників я знена́видів, зако́н же Твій возлюби́в.

Зару́чений, криводу́шний ро́де Богобо́рний, ти знав про воздви́ження Хра́му, то навіщо засуди́в єси́ Христа́?

114 Помічни́к мій і Засту́пник мій єси́ Ти; на сло́во Твоє́ упова́в я.

Хлами́дою глу́му Прикраси́теля всіх зодяга́єш, Того́, Хто не́бо утверди́в і зе́млю чуде́сно прикраси́в.

115 Відступіться від ме́не ви, що чи́ните лука́ве, і досліджу́ за́повіді Бо́га мого́!

Мов пеліка́н, зра́нений у ре́бра Твої, Сло́ве, дитя́т Своїх поме́рлих оживи́в єси́, проли́вши їм живлю́щі струмки́.

116 Заступи́ мене́ по сло́ву Твоє́му, і жи́тиму; і не посоро́м мене́ у сподіва́нні моїм.

Со́нце раніше зупини́в Ісу́с, гро́млячи чужі племе́на, а Ти Сам скри́вся, поверга́ючи Нача́льника те́мряви.

117 Поможи́ мені, і спасу́ся, і повча́тимусь в уста́вах Твоїх за́вжди.

Від надр Отчих невідлу́чним Ти зоста́вся, Ще́дрий, сме́ртним благозво́лив єси́ ста́ти, і в Ад зійшо́в Ти, Хри́сте.

118 Ти зне́хтував усіх відсту́пників від уста́вів Твоїх, бо непра́ведне розумува́ння їх.

Піднятий був на розп’я́ття Той, Хто на во́дах зе́млю повісив, і як бездиха́нний в не́ї ни́ні ляга́є; вона́ ж, не те́рплячи, си́льно стряса́ється.

119 До пересту́пників зарахува́в я всіх грішних землі, тому́ возлюби́в наза́вжди свідо́цтва Твої.

«Ле́ле, о Си́ну», – Безму́жня голо́сить і мо́вить, – «Тебе́, Кого́ царе́м я зріти сподіва́лася, ни́ні ба́чу засу́дженим на Хресті!»

120 Пройми́ стра́хом пе́ред Тобо́ю плоть мою́, бо від при́судів Твоїх набра́вся я боя́зні.

«Се Гавриїл возвісти́в мені, коли́ прили́нув: він сказа́в, що вічним бу́де Ца́рство Си́на мого́ Ісу́са».

121 Я зверши́в суд і пра́вду; не переда́й мене́ кри́вдникам моїм.

«Жа́лю! Симео́нове зверши́лося проро́цтво: Твій бо меч, Еммануїле, проши́в моє́ се́рце!»

122 Запе́вни рабо́ві Твоє́му бла́го, щоб не обмо́вили мене́ го́рді.

Хоч би тих посоро́мились ви, о фарисе́ї й саддуке́ї, кого́ з ме́ртвих воскреси́в Життєда́вець, уби́тий ва́ми з за́здрости!

123 Очі мої знемогли́ за спасінням Твоїм і за віща́нням пра́вди Твоє́ї.

Вжахну́лося со́нце, узрівши Неви́диме Світло, – Тебе́, Хри́сте мій, у гро́бі скри́тим, бездиха́нним, і затьма́рило світло своє́.

124 Вчини́ з рабо́м Твоїм по ми́лості Твоїй і уста́вів Твоїх навчи́ мене́.

Пла́кала гірко Ма́ти Твоя́ Всенепоро́чная, Сло́ве, коли́ у гро́бі Тебе́ ви́діла – Бо́га по́над сло́вом і нача́лом.

125 Раб Твій я, врозуми́ мене́, і пізна́ю свідо́цтва Твої.

Ба́чачи мертво́ту Твою́, Хри́сте, Всенетлінная Твоя́ Ма́ти гірко до Те́бе промовля́ла: «Не затри́муйся, Життя́, се́ред ме́ртвих!»

126 Пора́ діяти Го́сподеві: розори́ли зако́н Твій!

Лю́тий Ад затрепета́в, коли́ Тебе́ поба́чив, Со́нце сла́ви, Безсме́ртний, і віддава́в в’я́знів поспішно.

127 Тому́ возлюби́в я веління Твої більше зо́лота і топа́зу.

Вели́ке і жахли́ве видіння ни́ні зри́ться, Спа́се! Адже́ життя́ Причи́нець смерть прийня́в добровільно, оживи́ти всіх бажа́ючи.

128 Тому́ до всіх за́повідей Твоїх прямува́в я, вся́ку путь непра́вди знена́видів.

Проко́люєшся в ре́бра й прицвяхо́вуєшся, Влади́ко, в ру́ки, і так ра́ну ребро́м Твоїм зціля́єш та нестри́маність рук праотців.

129 Ди́вні свідо́цтва Твої! – тому́ пори́нула в них душа́ моя́.

Пе́рше за си́ном Рахи́лі пла́кав усяк, су́щий в до́мі, тепе́р же за Си́ном Діви побива́вся Лик у́чнів із Ма́тір’ю.

130 Явління слів Твоїх просвічує і врозумля́є мали́х діте́й.

Уда́рів завдава́ли Христо́ві по щоці рука́ми, що руко́ю люди́ну сотвори́в і ще́лепи Звіра сокруши́в.

131 Уста́ мої відкри́в я і ввібра́в ду́ха, бо за́повідей Твоїх жада́в.

В пісня́х ни́ні розп’я́ття й погребе́ння Твоє́, Хри́сте, всі вірні, боготворимо́, ізба́влені од сме́рти погребе́нням Твоїм.

Сла́ва Отцю́, і Си́ну, і Свято́му Ду́хові.

Безнача́льний Бо́же, Співвічне Сло́во і Ду́ше, правосла́вний люд у вірі укріпи́, як Благи́й, проти́ войо́вників.

І ни́ні і повсякча́с, і на віки віків. Амінь.

Ти, що Життя́ породи́ла, Всенепоро́чна Чи́ста Діво, припини́ церко́вні незго́ди і, як Блага́я, мир дару́й.

І перше величання другої статії обидва лики разом:

СТАТІЯ ТРЕТЯ

Починає правий лик. Глас 3:

Роди́ всі пісню погребе́нню Твоє́му прино́сять, Хри́сте мій.

132 Згля́нься на ме́не і поми́луй мене́, як су́диш тих, що лю́блять Ім’я́ Твоє́.

Зня́вши з Дре́ва, Аримате́янин у гро́бі Тебе́ погреба́є.

133 Сто́пи мої спряму́й за сло́вом Твоїм, і хай не оволодіє мно́ю нія́ке беззако́ння.

Мироно́сиці прийшли́, ми́ро Тобі, Хри́сте мій, несучи́ горли́во.

134 Ізба́в мене́ від обмо́ви лю́дської, і збережу́ за́повіді Твої.

Гряди́, все творіння, пісні ісхо́дні принесімо Творце́ві.

135 Яви́ світло лиця́ Твого́ рабо́ві Твоє́му, і навчи́ мене́ уста́вів Твоїх.

Як ме́ртвого – Живо́го всі з мироно́сицями миру́ймо му́дро.

136 Во́дні пото́ки ви́лляли о́чі мої, бо не зберегли́ зако́ну Твого́.

Йо́сифе три́чі блаже́нний, похова́й тіло Христа́ Життєда́вця.

137 Пра́ведний єси́, Го́споди, і пра́ві суди́ Твої.

Ті, кого́ ви́годував Він ма́нною, воздви́гли п’яту́ на Благодійника.

138 Заповів єси́ свідо́цтва Твої – пра́ведність та тверду́ істину.

Ті, кого́ ви́годував Він ма́нною, підно́сять Спа́сові жовч, змішану з о́цтом.

139 Ви́сушила мене́ горли́вість за Те́бе: бо забу́ли слова́ Твої вороги́ мої.

О, пребезу́мство і христовби́вство пророковби́вців!

140 Вогне́м очи́щене сло́во Твоє́ ве́льми, і раб Твій возлюби́в його́.

Як безу́мний прислу́жник, прода́в таїнник Безо́дню Му́дрости.

141 Юний я ду́же і знева́жений, – уста́вів Твоїх не забу́в.

Визво́льника прода́вши – нево́льником став облу́дний Юда.

142 Пра́вда Твоя́ – пра́вда повік, і зако́н Твій – істина.

По при́тчі Соломо́на: рів глибо́кий – уста́ зако́нників облу́дних.

143 Скорбо́та і недо́ля спітка́ли мене́; повеління Твої – поуче́ння моє́.

На криви́х шляха́х зако́нників облу́дних – терни́на і тене́та.

144 Свідо́цтва Твої – пра́вда повік; врозуми́ мене́, і жи́тиму.

Йо́сиф з Никоди́мом по чи́ну поме́рлих погреба́ють Творця́.

145 Візва́в я всім се́рцем моїм: «Почу́й мене́, Го́споди! Уста́вів Твої шука́тиму».

Життєда́вче Спа́се, сла́ва вла́ді Твоїй, що Ад розори́ла!

146 Візва́в я до Те́бе: «Спаси́ мене́, і збережу́ свідо́цтва Твої!»

Тебе́ на́взнак лежа́чим ба́чачи, Сло́ве, Всечи́стая, як Ма́тір, голоси́ла.

147 Випере́джуючи пору́, візва́в я: «На слова́ Твої я надіявся!»

«О, соло́дка моя́ Ве́сно, найсоло́дше моє́ Дитя́, куди́ зайшла́ краса́ Твоя́?»

148 Ви́передили о́чі мої світа́нок, аби́ вни́кнути у віща́ння Твої.

Голосінням зайшла́ся Ма́ти Всечи́стая Твоя́ по Тобі, Сло́ве, поме́рлому.

149 Го́лос мій почу́й, Го́споди, по ми́лості Твоїй; по при́суду Твоє́му оживи́ мене́.

Жо́ни з ми́ром прийшли́ мирува́ти Христа́ – Боже́ственне Ми́ро.

150 Набли́зилися ті, що переслідують мене́ беззако́нно, від зако́ну ж Твого́ віддали́лися.

Смерть сме́ртю Ти умертвля́єш, Бо́же мій, Боже́ственною Твоє́ю вла́дою.

151 Бли́зько єси́ Ти, Го́споди, і всі повеління Твої – істина.

Обману́вся обма́нник, обма́нений – визволя́ється Прему́дрістю Твоє́ю, Бо́же мій.

152 Від поча́тку пізна́в я зі свідчень Твоїх, що повік заснува́в єси́ їх.

До а́дового спо́ду низве́дений був зра́дник, у коло́дязь тління.

153 Погля́нь на прини́ження моє́ і ви́рятуй мене́, бо зако́ну Твого́ не забу́в я.

Терни́на і тене́та – путі три́чі неща́сного, безу́много Юди.

154 Розсуди́ судову́ спра́ву мою́ і ізба́в мене́; за сло́вом Твоїм оживи́ мене́.

Всі враз погиба́ють розпина́телі Твої, Сло́ве, Си́ну Бо́жий, Всеца́рю.

155 Дале́ко від грішників спасіння, бо уста́вів Твоїх не шука́ли.

У коло́дязі тління всі враз погиба́ють мужі кровопроли́ття.

156 Щедро́ти Твої мно́гі, Го́споди; по при́суду Твоє́му оживи́ мене́.

Си́ну Бо́жий, Всеца́рю, Бо́же мій, Созда́телю мій, як Ти прийня́в стражда́ння?

157 Мно́гі гони́телі мої і гноби́телі мої, – від свідчень Твоїх я не ухили́вся.

Отрока ба́чачи, на Дре́ві повішеного, Отрокови́ця голоси́ла.

158 Ба́чив я нетяму́щих і знемага́в, бо віща́нь Твоїх не зберегли́ вони́.

Тіло живоно́сне Йо́сиф погреба́є із Никоди́мом.

159 Погля́нь, що за́повіді Твої возлюби́в я; Го́споди, в ми́лості Твоїй оживи́ мене́.

Лементува́ла Діва, гаря́чі сльо́зи ллючи́, утро́бою розрива́ючись.

160 Осно́ва слів Твоїх – істина, і повік – усі при́суди пра́вди Твоє́ї.

«Світло оче́й моїх, пресоло́дке моє́ Дитя́, як Ти в гро́бі ни́ні хова́єшся?»

161 Князі переслідували мене́ безви́нно, та од слів Твоїх убоя́лося се́рце моє́.

«За́для свобо́ди Ада́ма і Єви се зно́шу, – Ма́ти, не рида́й!»

162 Возра́дуюсь я віща́ннями Твоїми, як той, хто знахо́дить здо́бич вели́ку.

«Сла́влю Твою́, Си́ну мій, кра́йню доброту́, завдяки́ якій се зно́сиш!»

163 Непра́вду я знена́видів, і оги́дна вона́ мені, зако́н же Твій возлюби́в.

Оцтом і жо́вчю був Ти напо́єний, Ще́дрий, звільня́ючи з прада́внього скуштува́ння.

164 Сім разів де́нно хвали́в я Тебе́ за при́суди пра́вди Твоє́ї.

На видноті був Ти пригвожде́нний, що в давнину́ наро́д Свій стовпо́м хмарови́м прикрива́в.

165 Мир вели́кий тим, що лю́блять зако́н Твій, і нема́ їм спотика́ння.

Мироно́сиці, Спа́се, до гро́бу прийшо́вши, принесли́ Тобі ми́ро.

166 Очікував я спасіння Твого́, Го́споди, і повеління Твої возлюби́в.

Воста́нь, Ще́дрий, нас возставля́ючи із прова́ль Адових.

167 Зберегла́ душа́ моя́ свідо́цтва Твої і возлюби́ла їх ве́льми.

«Воскре́сни, Життєда́вче!» – Ма́ти, що породи́ла Тебе́, гово́рить, сльо́зи ллючи́.

168 Зберіг я за́повіді Твої і свідо́цтва Твої, бо всі путі мої пе́ред Тобо́ю, Го́споди.

Поспіши́ воскре́снути, Сло́ве, розвій печа́ль Тіє́ї, що непоро́чно зроди́ла Тебе́!

169 Хай набли́зиться моління моє́ пе́ред лице́ Твоє́, Го́споди, – по сло́ву Твоє́му врозуми́ мене́.

Небе́сні Си́ли вража́лися стра́хом, ме́ртвим Тебе́ спогляда́ючи.

170 Хай увійде́ проха́ння моє́ пе́ред лице́ Твоє́, Го́споди, – по віща́нню Твоє́му ви́зволь мене́.

Тим же, хто з ту́гою і стра́хом Стра́сті Твої вшано́вує, дару́й від прогрішень звільнення.

171 Ви́ллють гу́би мої пісню, коли́ навчи́ш мене́ уста́вів Твоїх.

О, страшне́ і небува́ле видо́вище, Бо́же Сло́во! Як земля́ Тебе́ огорта́є?

172 Ви́мовить язи́к мій віща́ння Твої, бо всі повеління Твої – пра́вда.

Оди́н Йо́сиф тіка́є в Єги́пет, несучи́ Тебе́, Спа́се, ни́ні ж інший Тебе́ погреба́є.

173 Хай бу́де рука́ Твоя́ спасе́нною для ме́не, бо за́повіді Твої обра́в я.

Пла́че і голо́сить над Тобо́ю, Спа́се мій, уме́ртвленим, Пречи́стая Ма́ти Тво́я.

174 Запра́гнув я спасіння Твого́, Го́споди, і зако́н Твій – то повча́ння моє́.

Жаха́ються уми́ неможли́вого й жахли́вого Тебе́, всіх Творця́, погребе́ння.

175 Жива́ бу́де душа́ моя́ і восхва́лить Тебе́, і при́суди Твої помо́жуть мені.

Окропи́ли гріб мироно́сиці ми́ром, удо́світа прийшо́вши.

176 Заблуди́в я, мов ягня́ загу́блене; шука́й раба́ Твого́, бо я велінь Твоїх не забу́в.

Мир – Це́ркві, лю́дям Твоїм – спасіння дару́й Твоїм Воста́нням.

Сла́ва Отцю́, і Си́ну, і Свято́му Ду́хові.

О, Тро́йце, Бо́же мій, – Отче, Си́ну і Ду́ше, поми́луй світ!

І ни́ні і повсякча́с, і на віки віків. Амінь.

Ви́діти Воскресіння Си́на Твого́, Діво, сподо́би Твоїх рабів.

Лики не повторюють перше величання, але зразу починають:

Тропарі воскресні, глас 5

Благослове́н єси́, Го́споди, навчи́ мене́ уста́вів Твоїх.

Ангельський собо́р здивува́вся,* ба́чачи, як Ти до ме́ртвих був причи́слений,* та сме́ртну, Спа́се, кріпость пове́ргнув* і з Собо́ю Ада́ма воздви́гнув,* і від Аду* всіх ви́зволив.

Благослове́н єси́, Го́споди, навчи́ мене́ уста́вів Твоїх.

«Пощо́ ми́ро сльоза́ми співчуття́,* о учени́ці, розчиня́єте?»* – світлося́йний Ангел у гро́бі* промовля́в до мироно́сиць,* – «Ви́діте ви гріб і зрозумійте,* що Спас воскре́с із гро́бу!»

Благослове́н єси́, Го́споди, навчи́ мене́ уста́вів Твоїх.

Ра́но-вра́нці поспіша́ли мироно́сиці* до гро́бу Твого́, рида́ючи,* але́ став пе́ред ни́ми Ангел і прорік:* «Час рида́нь мину́в, не пла́чте,* а Воскресіння* апо́столам звістіте!»

Благослове́н єси́, Го́споди, навчи́ мене́ уста́вів Твоїх.

Мироно́сиці-жінки́, з ми́ром прийшо́вши* до гро́бу Твого́, Спа́се, рида́ли,* але Ангел я́сно до них промо́вив:* «Чом до ме́ртвих Живо́го причисля́єте?* Адже́ як Бог* воскре́с Він із гро́бу».

Сла́ва Отцю́, і Си́ну, і Свято́му Ду́хові.

Троїчний: Поклонімся Отцю́,* і Його́ Си́нові, і Свято́му Ду́хові,* Святій Тро́йці* у єди́ній су́щності,* з Серафи́мами взива́ючи:* «Свят, Свят, Свят єси́, Го́споди».

І нині і повсякчас і на віки віків. Амінь.

Богородичний: Життєда́вця роди́вши,* Ада́ма від гріха́, Діво, ізба́вила єси́,* а Єві ра́дість* за́мість печа́лі подала́ єси́;* відпа́лих же від життя́* до ньо́го напра́вив* із Те́бе вопло́чений* Бог і Чоловік.

Алилу́я, алилу́я, алилу́я, сла́ва Тобі, Бо́же. Тричі.

Сідальний дня, глас 1. Под. «Гроб Твой, Спасе»:

Тіло свяще́нне,* ви́прошене у Пила́та,* миропома́зує і поклада́є Йо́сиф у ново́му гро́бі,* опови́те плащани́цею чи́стою і арома́тами боже́ственними.* Тому́ вдо́світа мироно́сиці-жінки́ візва́ли:* «Покажи́ нам, як і передрік єси́,* Хри́сте, Воскресіння!»

Сла́ва Отцю́, і Си́ну, і Свято́му Ду́хові.

Покажи́ нам, як і передрік єси́, Хри́сте, Воскресіння!

І ни́ні і повсякча́с, і на віки віків. Амінь.

Інший подібний:

Вжахну́лися хо́ри Ангельські,* спогляда́ючи То́го, Хто возсіда́є в на́драх Отчих,* – як у гро́бі поклада́ється, подібно до ме́ртвих, Безсме́ртний!* Той, Яко́го полки́ Ангельські ото́чують* і сла́влять із ме́ртвими в Аді* як Зверши́теля і Го́спода.

Во святих отця нашого Епіфанія, єпископа Кіпрського

Слово на погребення Божественого Тіла

Господа і Спаса нашого Ісуса Христа та про Зішестя Господа в Ад

Що се? Сьогодні тиша велика на землі. Тиша велика і разом з тим мовчання. Тиша велика, бо Цар спить. Земля злякалася і замовкла, адже Бог плоттю заснув і всіх одвіку усопших підняв. Бог у плоті помер – і Ад затремтів. Бог на короткий час заснув – і сущих в Аді воскресив.

Де ж сьогодні весь той лемент, галас і крики проти Христа, які ще недавно лунали, о беззаконні? Де юрба, ополче́ння, військо, обладунки і списи? Де вельможі, священики і судді неправедні? Де смолоскипи, мечі і безладний гамір? Де юрба, глузування і нікчемна сторожа? Істинно сказано, що люди задумували пусте і ма́рне. Вдарили вони Наріжний Камінь – Христа, та самі розбилися! Билися щосили об Скелю непохитну, та самі розбивалися, немов хвилі об камінь і розсипалися в бризки. Вдарялись об нескорену Вершину і самі ламалися. Вони підняли на Древі Скелю Життя, а вона, зійшовши, сокрушила їх. Зійшло під землю божественне Сонце – Христос, і настала у світі темрява на ввесь вечір.

Днесь спасіння сущим на землі і одвіку сущим у надрах землі.

Днесь спасіння світові, і видимому і невидимому.

Подвійне днесь Господнє пришестя, подвійний Промисел, подвійне чоловіколюбство, подвійне сходження і пониження в любові до немочі людської, подвійні людей відвідини: з Неба – на землю, а з землі – під землю сходить Бог!

Врата Аду відчиняються – всі одвіку усопші, радуйтеся! Ви, що в темряві і тіні смерти сидите, – прийміте Світло велике! Між рабами – Господь, між мертвими – Бог, між смертними – Життя, між винними – Безвинний, між поневоленими – Визволитель, між в’язнями темряви – Світло Невечірнє, між бранцями безодні найглибшої – Вищий від небес. Христос на землі, щоб ми увірували, Христос між мертвими, щоб ми зійшли й узріли також і тамтешні таїнства. Пізнаймо сокровенні чудеса Сокровенного під землею, навчімося, як і сущим в Аді звіщається Благовістя.

Вчора Він явив Свій Промисел, сьогодні ж – владу; вчора – неміч, сьогодні ж – усевладність; учора – людське, сьогодні ж – Божественне. Вчора Його били по лиці, сьогодні ж Він сяйвом Божества руйнує твердиню Адову. Вчора Його було зв’язано, сьогодні ж Він нерозривними путами зв’язує мучителя. Вчора Його було засуджено, сьогодні ж Він засудженим свободу дарує. Вчора слуги Пилата глузували з Нього, сьогодні ж сторожі Адові побачили Його і затрепетали.

Молитвами святителя Епіфанія, єпископа Кіпрського, Господи Ісусе Христе, Боже наш, помилуй нас. Амінь.

Псалом 50

КАНОН ВЕЛИКОЇ СУБОТИ

Глас 6.

Пісня 1, 3, 4 і 5 – творіння Марка Монаха, єпископа Ідрунтського. Пісні 6, 7, 8 і 9 – творіння Косми Святоградця. Ірмоси – творіння жони Кассії. Тропарі канону, без ірмосів 1-5 пісень, утворюють у первотворі акростих:

Καὶ σήμερον δὲ Σάββατον μέλπω μέγα

Пісня 1

Ірмос: Хто хви́лею морсько́ю покри́в у дре́вності гони́теля, мучи́теля – Того́ під земле́ю скри́ли спасе́нних діти; а ми, як діви, Го́сподеві співа́ймо, сла́вно бо просла́вився.

Приспів: Сла́ва, Го́споди, свято́му погребе́нню Твоє́му.

[Κ] Го́споди Бо́же мій, відхідний спів і надгро́бну пісню Тобі заспіва́ю: Ти бо погребе́нням Своїм вхо́ди життя́ мені отвори́в і сме́ртю смерть і Ад умертви́в.

Сла́ва Отцю́, і Си́ну, і Свято́му Ду́хові.

[Α] Вгорі Тебе́ на престо́лі і до́лі – у гро́бі надсвітні і підзе́мні, Спа́се мій, істо́ти, спогляда́ючи, здрига́лися при уме́ртвленні Твоє́му; бо неося́жно для ума́ яви́вся єси́ ме́ртвим, Життєнача́льний.

І ни́ні і повсякча́с, і на віки віків. Амінь.

[Ι] Пра́гнучи Твоє́ю сла́вою все спо́внити, зійшо́в єси́ в на́дра землі; від Те́бе бо не скри́лося єство́ моє́ – те, що і в Ада́мі, і, похо́ваний, Ти новотво́риш мене́, зотлілого, Чоловіколю́бче.

Пісня 3

Ірмос: Тебе́, що на во́дах завісив всю зе́млю невтри́мно, творіння узріло на Че́реп-місці повішеним і, з жа́ху вели́кого здрига́ючись, – «Нема́ свято́го, крім Те́бе, Го́споди!» – взива́ло.

Приспів: Сла́ва, Го́споди, свято́му погребе́нню Твоє́му.

[Σ] Образи погребе́ння Твого́ Ти показа́в у мно́жестві видінь; ни́ні ж та́йни Твої, Влади́ко, си́лою боголю́дською яви́в єси́ і су́щим в Аді, що – «Нема́ свято́го, крім Те́бе, Го́споди!» – взива́ли.

Сла́ва Отцю́, і Си́ну, і Свято́му Ду́хові.

[Η] Просте́р Ти доло́ні – і поєдна́в єси́ коли́сь розділене; а спови́вши Себе́, Спа́се, плащани́цею і гро́бом, Ти зв’я́заних звільни́в єси́ від пут, що – «Нема́ свято́го, крім Те́бе, Го́споди!» – взива́ли.

І ни́ні і повсякча́с, і на віки віків. Амінь.

[Μ] Гро́бом і печа́тями був Ти уде́ржуваний зі Своє́ї во́лі, Невмісти́мий; та си́лу Свою́ діла́ми дав єси́ спізна́ти боготво́рчо тим, що співа́ють: «Нема́ свято́го, крім Те́бе, Го́споди Чоловіколю́бче!»

Сідальний, глас 1 самоподібний:

Гро́бу Твого́, Спа́се,* охоро́нці – во́їни* обме́рли від сліпу́чого явління Ангела,* що проповідував жо́нам Воскресіння.* Тебе́ сла́вимо, тліну нищи́теля,* до Те́бе припада́ємо, воскре́слого із гро́бу,* і єди́ного Бо́га на́шого.

Пісня 4

Ірмос: На хресті Твоє́ боже́ственне знемощіння прови́дівши, Авваку́м нажа́хано взива́в: «Ти покла́в край вла́ді могу́тніх, Бла́же, прилучи́вшись до су́щих в Аді, я́ко Всеси́льний!»

Приспів: Сла́ва, Го́споди, свято́му погребе́нню Твоє́му.

[Ε] Сьо́мий день сього́дні освяти́в єси́, що його́ коли́сь благослови́в єси́ спочи́нком від діл; все приво́диш до буття́ – і новотво́риш, у субо́ту спочива́ючи, Спа́се мій, і до життя́ верта́ючи.

Сла́ва Отцю́, і Си́ну, і Свято́му Ду́хові.

[Ρ] Коли́ си́лою ви́щого єства́ Ти переміг, душа́ Твоя́ із пло́ттю розлучи́лася, розрива́ючи подвійні пу́та – сме́рти й Аду – могу́тністю Твоє́ю, Сло́ве.

І ни́ні і повсякча́с, і на віки віків. Амінь.

[Ο] Ад, Сло́ве, зустрівши Тебе́, впав у доса́ду, узрівши сме́ртного – обо́женим і покри́того ра́нами – Творця́ Всеси́льного, і з жа́ху пе́ред цим о́бразом поги́бнув.

Пісня 5

Ірмос: Богоявління Твого́, Хри́сте, що для нас зі співчуття́ зверши́лося, Іса́я, світло узрівши невечірнє, із но́чі ра́нок вигляда́ючи, взива́в: «Воскре́снуть ме́ртві і воста́нуть су́щі у гроба́х, і всі, су́щі на землі, возра́дуються!»

Приспів: Сла́ва, Го́споди, свято́му погребе́нню Твоє́му.

[Ν] Новотво́риш зро́джених на землі, Созда́телю, Сам ста́вши пра́хом, і плащани́ця та гробни́ця вка́зують на сокрове́нне в Тобі, Сло́ве, та́їнство, а благоо́бразний ра́дник стає́ о́бразом Ра́ди Твого́ Роди́теля, що в Тобі вели́чно новотво́рить мене́.

Сла́ва Отцю́, і Си́ну, і Свято́му Ду́хові.

[Δ] Cме́ртю – сме́ртність, погребе́нням – тлінність перемінюєш; бо, як і ли́чить Бо́гові, чи́ниш нетлінним і безсме́ртним те, що прийня́в: адже́ ні плоть Твоя́ не зазна́ла зотління, Влади́ко, а́ні душа́ Твоя́ в Аді преди́вно не була́ зоста́влена.

І ни́ні і повсякча́с, і на віки віків. Амінь.

[Ε] Неза́йманою на світ приве́дений і проко́лений у бік, Созда́телю мій, Ти з ньо́го пода́в Єві відно́влення, Ада́мом ста́вши, засну́вши надприро́дньо життєда́йним сном і нам життя́ воздви́гнувши зі сну і тління, я́ко Всеси́льний.

Пісня 6

[Σ] Ірмос: Погли́нутий був, але́ не вде́ржаний нутро́м кито́вим Йо́на; бо но́сячи о́браз Тебе́, на стражда́ння і погребе́ння ви́даного, він зо звіра, мов з весільної світли́ці, ви́йшов, а до ва́рти гро́бу Твого́ взива́в: «Храни́телі су́єтного і ло́жного – ви ми́лість, да́ну вам, відки́нули!»

Приспів: Сла́ва, Го́споди, свято́му погребе́нню Твоє́му.

[Α] Ни́щений був єси́, але́ не відлучи́вся від пло́ті, Сло́ве, якій став єси́ прича́сний; бо, хоч і зруйно́ваний був Твій Храм у час стражда́ння, але́ й тоді єди́ною була́ Іпоста́сь Божества́ і пло́ті Твоє́ї, бо в обо́х них єди́ний єси́ Син, Сло́во Бо́же, Бог і Чоловік.

Сла́ва Отцю́, і Си́ну, і Свято́му Ду́хові.

[Β] Людиновби́вчим, але не боговби́вчим було́ Ада́мове падіння: бо хоч і постражда́ло взя́те з пра́ху єство́ Твоє́ї пло́ті – Божество́ зоста́лося безстра́сним, а тлінне в Собі Ти в нетлінне переміни́в єси́, і джерело́ нетлінного Життя́ проли́в Воскресінням.

І ни́ні і повсякча́с, і на віки віків. Амінь.

[Β] Царю́є Ад, але́ не вічно, над ро́дом сме́ртних: Ти бо, поло́жений у гро́бі, Владу́щий, живонача́льною доло́нею розлама́в за́суви сме́рти і возвісти́в одвіку там сидя́чим ізбавління необма́нне, ста́вши, Спа́се, Пе́рвенцем із ме́ртвих.

Кондак, глас 6:

Хто замкну́в безо́дню – ме́ртвим спогляда́ється,* і, плащани́цею зі сми́рною обви́тий,* у гро́бі поклада́ється як сме́ртний – Безсме́ртний.* Жо́ни ж прийшли́ пома́зати Його́ ми́ром,* пла́чучи гірко і голо́сячи:* «Оця́ субо́та – преблагослове́нна,* се в ній Христо́с усну́вши, воскре́сне на тре́тій день».

Ікос: Хто содержи́ть усе́ – Той на хрест був підне́сений, і рида́є все творіння, ба́чачи, як Він наги́й виси́ть на Дре́ві; со́нце проміння схова́ло, і зо́рі затьма́рили ся́йво; земля́ ж вели́ким стра́хом похитну́лася, і мо́ре відбігло, і каміння розпа́лося, а мно́гі гробни́ці розчахну́лися, і тіла́ святи́х мужів воста́ли. Ад унизу́ сто́гне, і архиєре́ї та старійшини замишля́ють обмо́вити Христо́ве Воскресіння; а жо́ни взива́ють: «Оця́ субо́та – преблагослове́нна,* се в ній Христо́с усну́вши, воскре́сне на тре́тій день».

Пісня 7

[Α] Ірмос: Невимо́вне чу́до! Хто в пе́чі ізба́вив преподо́бних о́троків від по́лум’я – у гро́бі ме́ртвий, бездиха́нний поклада́ється, на спасіння нам, що співа́ємо: «Відкупи́телю Бо́же, благослове́н єси́!»

Приспів: Сла́ва, Го́споди, свято́му погребе́нню Твоє́му.

[Τ] Ура́зився в се́рце Ад, прийня́вши Ура́женого спи́сом у ре́бра, і зітха́є, вогне́м боже́ственним погли́нутий, на спасіння нам, що співа́ємо: «Відкупи́телю Бо́же, благослове́н єси́!»

Приспів: Сла́ва, Го́споди, свято́му погребе́нню Твоє́му.

[Ο] Бага́тий гріб! Бо, прийня́вши в се́бе мо́вби спля́чого – Будівни́чого, яви́вся боже́ственною скарбни́цею життя́, на спасіння нам, що співа́ємо: «Відкупи́телю Бо́же, благослове́н єси́!»

Сла́ва Отцю́, і Си́ну, і Свято́му Ду́хові.

[Ν] За зако́ном поме́рлих Життя́ всіх прийма́є покла́дення у гріб – і пока́зує його́ джерело́м воскресіння, на спасіння нам, що співа́ємо: «Відкупи́телю Бо́же, благослове́н єси́!»

І ни́ні і повсякча́с, і на віки віків. Амінь.

[Μ] І в Аді, і у гро́бі, і в Еде́мі єди́ним залиша́лося Божество́ Христо́ве і нерозлу́чним з Отце́м і Ду́хом, на спасіння нам, що співа́ємо: «Відкупи́телю Бо́же, благослове́н єси́!»

Пісня 8

[Ε] Ірмос: Вжахни́ся боя́зню, не́бо, і хай зру́шаться підва́лини землі: ось бо до мерців причисля́ється Той, Хто во ви́шніх живе́, і гріб тісни́й гости́ть Чужосторо́ннього. Його́ ж, о́троки, благословля́йте; свяще́ники, оспівуйте; лю́ди, превозносіте по всі віки.

Приспів: Сла́ва, Го́споди, свято́му погребе́нню Твоє́му.

[Λ] Зруйно́вано пречи́стий Храм, та воздвига́є Він з Собо́ю па́дшу ски́нію, бо до пе́ршого Ада́ма – Дру́гий, що во ви́шніх живе́, зійшо́в аж до Адових схро́нів. Його́ ж, о́троки, благословля́йте; свяще́ники, оспівуйте; лю́ди, превозносіте по всі віки.

Благословім Отця́, і Си́на, і Свято́го Ду́ха, Го́спода.

[Π] Пропа́ла відва́га у́чнів, але́ знахо́дить її в собі Йо́сиф з Аримате́ї: бо ме́ртвого ба́чачи й наго́го – над усіма́ Бо́га, випро́шує Його́ і погреба́є, кли́чучи: «Отроки, благословля́йте; свяще́ники, оспівуйте; лю́ди, превозносіте по всі віки».

І ни́ні і повсякча́с, і на віки віків. Амінь.

[Ω] О чудеса́ нові! О бла́гість! О терпіння несказа́нне! бо з во́лі Своє́ї під земле́ю запеча́тується Той, Хто во ви́шніх живе́, і як обма́нник – Бо́г знесла́влюється! Його́ ж, о́троки, благословля́йте; свяще́ники, оспівуйте; лю́ди, превозносіте по всі віки.

Чеснішу не співаємо.

Пісня 9

[Μ] Ірмос: «Не рида́й на́до мно́ю, Ма́ти, ба́чачи у гро́бі Си́на, яко́го без сімені зача́ла єси́ в утро́бі, – воскре́сну бо і просла́влюся, і вознесу́ в сла́ві, як Бог, тих, що вірою і любо́в’ю безнаста́нно Тебе́ велича́ють».

Приспів: Сла́ва, Го́споди, свято́му погребе́нню Твоє́му.

[Ε] «При ди́вному наро́дженні Твоє́му надприро́дньо уни́кнувши бо́лів, блаже́нною була́ я, Безнача́льний Си́ну. Ни́ні ж Тебе́, Бо́же мій, бездиха́нного ба́чачи, ме́ртвого, мече́м скорбо́ти лю́то я терза́юся. Але́ воскре́сни – і я возвели́чуся!»

Сла́ва Отцю́, і Си́ну, і Свято́му Ду́хові.

[Γ] «Земля́ покрива́є мене́ з моє́ї во́лі, але́ тремтя́ть вартівники́ врат Аду, ба́чачи мене́ зодя́гненого, Ма́ти, у крива́вий о́дяг відо́мсти; ворогів бо порази́вши на хресті, як Бог, знов воста́ну я і возвели́чу Тебе́».

І ни́ні і повсякча́с, і на віки віків. Амінь.

[Α] «Хай ра́дується творіння, хай веселя́ться всі, на землі ро́джені, бо вра́жий Ад роззбро́єно! Жо́ни з ми́ром хай мене́ стріча́ють, – Ада́ма і Єву визволя́ю я з усім їх ро́дом і на тре́тій день воскре́сну».

Замість світильного співаємо тричі, глас 2:

Свят Господь Бог наш.

Стих 1: Возносіте Го́спода Бо́га на́шого.

Стих 2: І поклоня́йтеся підніжжю ніг Його́, бо святе́ воно́.

НА ХВАЛИТНИХ,

Стихири самогласні, глас 2:

Днесь гріб уде́ржує* Того́, Хто де́ржить в доло́ні творіння;* ка́мінь покрива́є Того́, Хто вкри́в небеса́ ве́личчю.* Спить Життя́,* і Ад тремти́ть,* і Ада́м з око́в звільня́ється.* Сла́ва Про́мислові Твоє́му,* за яки́м усе́ заверши́вши,* дарува́в Ти нам вічний субо́тній супокій* – всесвяте́ Твоє́ із ме́ртвих Воскресіння!

Що за видо́вище пе́ред очи́ма?* Що за супокій наста́в?* Цар віків, стражда́нням заверши́вши Про́мисел,* у гро́бі спочива́є,* нови́й нам даючи́ субо́тній спо́кій.* Йому́ закли́чмо:* «Воскре́сни, Бо́же, суди́ зе́млю,* Ти бо ца́рствуєш повіки,* ма́ючи безмірно вели́ку ми́лість!»

Прийдіте, поба́чмо як Життя́ на́ше в гро́бі лежи́ть,* щоб у гроба́х лежа́чих оживи́ти.* Прийдіте днесь, ви́хідця з Юди спля́чим ба́чачи,* по-проро́чому Йому́ закли́чмо:* «Возлігши, засну́в єси́, як лев,* хто пробу́дить Тебе́, Ца́рю?* Але́ воскре́сни самовла́дно,* як і відда́в Себе́ за нас добровільно,* Го́споди, сла́ва Тобі!»

Ви́просив Йо́сиф Тіло Ісу́са* і положи́в у новім своїм гро́бі:* адже́ нале́жало Йому́ із гро́бу, як з весільного поко́ю, ви́йти.* Сокруши́в Ти вла́ду сме́рти* і відчини́в врата́ Ра́ю лю́дям* – Го́споди, сла́ва Тобі!

Слава: глас той же: Дне́шній день та́йно* вели́кий Мойсе́й прообразува́в, сказа́вши:* «І благослови́в Бог день сьо́мий»,* бо се єсть благослове́нна субо́та,* се єсть день спочи́нку,* в який спочи́в од усіх діл Своїх Єдиноро́дний Син Бо́жий.* По Про́мислу на смерть пішо́в* і пло́ттю спочива́в,* і знов поверну́вся до того, чим був, Воскресінням,* і дарува́в нам життя́ вічне,* як єди́ний Благи́й і Чоловіколю́бець.

І нині: глас 2: Преблагослове́нна єси́, Богоро́дице Діво,* бо Вопло́ченим із Те́бе Ад поло́нений,* Адам возве́дений,* прокля́ття розори́лося,* Єва звільни́лася,* смерть умертви́лася* і ми оживотвори́лися.* Тому́, виспівуючи, взива́ємо:* «Благослове́н Христо́с Бог, що благоволи́в так, – сла́ва Тобі!»

Велике Славослов’я

Стихира надгробна, глас 5:

Прийдіте, ублажімо Йо́сифа приснопа́м’ятного, що вночі до Пила́та прийшо́в і Життя́ всіх ви́просив: «Дай мені сього́ Чужосторо́ннього, що не ма́є де голови́ прихили́ти; дай мені сього́ Чужосторо́ннього, що Його́ у́чень лука́вий ви́дав на смерть; дай мені сього́ Чужосторо́ннього, що Його́ Ма́ти ба́чила на хресті повішеним і в рида́ннях голоси́ла та по-матери́нськи тужи́ла: О ле́ле, Дитя́ моє́! О ле́ле, моє Світло, і крови́нко моя́ возлю́блена! Симео́ном бо провіщене в Хра́мі – днесь збуло́ся: моє́ се́рце меч прошива́є. Але́ в ра́дість Воскресіння Твого́ плач оберни́!» Поклоня́ємся Страстя́м Твоїм, Хри́сте. Поклоня́ємся Страстя́м Твоїм, Хри́сте. Поклоня́ємся Страстя́м Твоїм, Хри́сте, – і Свято́му Воскресінню!

Тропар, глас 2:

Тропар пророцтва, глас той же:

Ти, що де́ржиш краї світу,* дозво́лив єси́ гро́бові Тебе́ держа́ти, Хри́сте,* щоб від погли́нення Адом ізба́вити лю́дство* і, обезсме́ртивши, оживи́ти нас, як Бог Безсме́ртний.

Прокімен, глас 4: Воскре́сни, Го́споди, поможи́ нам і ізба́в нас ра́ди Імені Твого́! (Пс 43:27)

Стих: Бо́же, ву́хами на́шими почу́ли ми, і батьки́ на́ші звісти́ли нам. (Пс 43:2)

Пророцтва Єзекиїла читання.

Рука Господня була на мені, і вивів мене Господь у дусі й поклав мене серед долини; долина ж та була повна костей. Обвів він мене навкруги них, а було їх дуже багато по долині, і всі вони були присухі. І промовив до мене: «Сину чоловічий! Чи оживуть ці кості?» Я відповів: «Господи Боже, ти знаєш». Тоді сказав до мене: «Проречи над цими кістками й скажи до них: Ви, сухі кістки, слухайте слово Господнє! Так говорить Господь Бог до цих костей: Ось я введу в вас дух, і ви знов оживете. Я обкладу вас жилами, ви поростете тілом, я вкрию вас шкірою, вкладу в вас дух і знову оживете, і зрозумієте, що я – Господь». Я прорік, як мені було наказано; і як я пророкував, виник шум, і ось настав рух, і кістка до кістки стала наближатись. Глянув я – як ось на них жили, і поросли вони тілом, а зверху вкрила їх шкіра, та не було в них духу. І він сказав до мене: «Проречи до духа, проречи, сину чоловічий, і скажи до духа: Так говорить Господь Бог: Із чотирьох вітрів прийди, духу, та й дихни на цих повбиваних, щоб вони ожили». І я прорік, як він звелів мені; і ввійшов до них дух, і вони ожили та повставали на ноги – сила-силенна люду.

Тоді він сказав до мене: «Сину чоловічий! Оті кості – це все дім Ізраїля. Вони кажуть: Кості наші висхли, надія наша пропала, прийшов кінець нам! Тому пророкуй і скажи їм: Так говорить Господь Бог: Ось я відчиню гроби ваші, і виведу вас, мій народе, з гробів ваших, і приведу вас назад в Ізраїльську землю. І зрозумієте, що я – Господь, як відчиню ваші гроби та й виведу вас, мій народе, з гробів ваших, і дам вам дух мій, і ви знову оживете, і я розміщу вас на землі вашій, і зрозумієте, що я – Господь: Я сказав і зроблю це» – слово Господнє. (Єзек. 37, 1-14)

Другий прокімен, глас 7: Воскре́сни, Го́споди Бо́же мій, хай піднесе́ться рука́ Твоя́, не забу́дь убо́гих Твоїх до кінця́! (Пс 9:33)

Стих: Ісповім Тебе́, Го́споди, всім се́рцем моїм, повім усі чудеса́ Твої, (Пс 9:2)

До Корінтян першого послання святого апостола Павла читання

Браття! Не добра ваша хвальба! Хіба не знаєте, що трохи закваски заквашує усе тісто? Усуньте стару закваску, щоб ви були новим тістом, так, як ви і є прісні, бо Пасха наша, Христос, принесений у жертву. Отож святкуймо не у старій заквасці, ані у заквасці злоби і лукавства, а в опрісноках чесноти і правди.

Христос нас викупив від прокляття закону, ставши за нас прокляттям, бо написано: «Проклят усякий, хто висить на дереві», – щоб благословення Авраама перейшло в Ісусі Христі на поган і щоб ми вірою прийняли обіцяного Духа. (І Кор. 5,6-8; Гал.3, 13-14)

Алилуя (3), глас 5:

Стих 1: Хай воскре́сне Бог і розбіжа́ться вороги́ Його́, і хай тіка́ють од лиця́ Його́ нена́висники Його́. (Пс 67:2)

Стих 2: Як щеза́є дим, неха́й ще́знуть, як та́не віск од лиця́ вогню́. (Пс 67:3)

Стих 3: Так неха́й поги́бнуть грішники од лиця́ Бо́жого, а пра́ведники хай возвеселя́ться. (Пс 67:3-4)

Євангеліє від Матея, зачало 114

На другий день, що після п’ятниці, зібралися первосвященики й фарисеї до Пилата й кажуть: «Ми пригадали собі, пане, що той обманник ще за життя був сказав: Я по трьох днях воскресну. Звели, отже, щоб гробниця була добре забезпечена аж по третій день, щоб часом не прийшли його учні та не вкрали його й не сказали людям: Він воскрес із мертвих! І буде ця остання омана гірша за першу.» Пилат каже до них: «Маєте сторожу, ідіть і забезпечте, як знаєте.» Вони пішли й забезпечили гробницю, запечатавши камінь, і поставили сторожу. (Мт. 27, 62-66)

Відпуст: Христо́с, істинний Бог наш, що за́для нас, люде́й, і на́шого ра́ди спасіння во́лею положи́вся у гро́бі пло́ттю і зійшо́в на Ад, моли́твами пречи́стої Своє́ї Ма́тері, святи́х сла́вних і всехва́льних Апо́столів, преподо́бних і богоно́сних отців на́ших, і всіх святи́х, поми́лує і спасе́ нас, як благи́й і чоловіколю́бець.

Переклад майстерні літургійних перекладів «Трипіснець»

Сторінки

вівторок, 14 квітня 2020 р.

СВЯТА І ВЕЛИКА СУБОТА Утреня

Немає коментарів:

Дописати коментар

Автори

Сторінки

вівторок, 14 квітня 2020 р.

СВЯТА І ВЕЛИКА СУБОТА Утреня

Немає коментарів:

Дописати коментар

вівторок, 14 квітня 2020 р.