СУБОТА СВЯТОГО І ПРАВЕДНОГО ЛАЗАРЯ На Малому Повечер’ї

СУБОТА СВЯТОГО І ПРАВЕДНОГО ЛАЗАРЯ

На Малому Повечер’ї

КАНОН

Творіння святого отця кир Андрея Критського, Єрусалимлянина. Глас 1

Пісня 1

Ірмос: Пісню перемо́жну співа́ймо всі Бо́гові, що сотвори́в небува́лі чудеса́ раме́ном висо́ким і спас Ізра́їля, – Він бо просла́вився.

Приспів: Сла́ва Тобі, Бо́же наш, сла́ва Тобі.

Мерця́ чотириде́нного воскреси́вши, Спа́се мій, – Ла́заря, Ти відчужи́в його́ від тління раме́ном висо́ким, і показа́в єси́, як Си́льний, вла́ду Твою́.

Покли́кавши Ла́заря із гро́бу, Ти його одра́зу воскреси́в; але́ Ад до́лу гірко рида́в і, сто́гнучи, трепета́в, Спа́се, пе́ред вла́дою Твоє́ю.

Сльо́зи проли́в Ти, Го́споди, над Ла́зарем, пока́зуючи вопло́чення Про́мислу Твого́, і що Ти, за приро́дою – Бог, став єси́ за приро́дою, як ми – Чоловік.

Ма́ртині і Маріїні сльо́зи втамува́в єси́, Го́споди, із ме́ртвих Ла́заря воскреси́вши, Спа́се, і показа́вши, що дух верну́вся в ме́ртвого вла́дою Твоє́ю.

По зако́ну приро́ди лю́дської запита́в єси́, Влади́ко: «Де покла́ли Ла́заря?» – пока́зуючи всім, Спа́се, істинний що́до нас Про́мисел Твій.

За́суви сокруши́в єси́ тоді а́дові, ви́кликавши Ла́заря, і вла́ду захита́в єси́ протибо́рця – і зму́сив його́ ще до Хреста́ трепета́ти пе́ред Тобо́ю, єди́ний Спа́се.

В’я́зня Ла́заря, Адові підвла́дного, Влади́ко, Ти як Бог перейня́в і звільни́в від око́в; усе́ бо, Си́льний, прихо́дить на Твоє́ веління.

Слава, троїчний: Отця́ прославля́ємо, Си́на і Ду́ха – Тро́йцю, нероздільну в о́дності приро́ди, і з Ангелами Її, як Єди́ного нество́реного Бога, славосло́вимо.

І нині, богородичний: Без переміни породи́ла єси́, Діво-Ма́ти, від Свято́го Ду́ха Творця́ приро́ди, що по благоволінню Отчому став таки́м, як ми, не зазна́вши зміни і зміша́ння.

Пісня 2

Ірмос: Воньми́, не́бо, – і я промо́влю, і оспіва́ю Христа́, Спаси́теля світу, єди́ного Чоловіколю́бця.

Сла́ва Тобі, що тільки возгласи́в – і з гро́бу ме́ртвого чотириде́нного воздви́гнув дру́га Ла́заря.

Го́лос Твій почу́в бездиха́нний – і зра́зу воста́в, одушевле́нний, з ме́ртвих, сла́влячи Тебе́, Го́споди.

Повеління живоно́сного го́лосу Твого́ прийня́вши, смердя́щий воста́в із гро́бу, Спа́се мій, Ла́зар.

Просльози́вся Ти над дру́гом, Спа́се мій, засвідчуючи, що на́шу носи́в Ти приро́ду, – і його́ воскреси́в єси́.

Затрепета́в Ад, як поба́чив, що пелена́ми зв’я́заний – нега́йно поверта́ється на го́лос до туте́шнього життя́.

Вжахну́лися євре́йські грома́ди, коли́ Ти, Спа́се, покли́кавши, воскреси́в єси́ сло́вом Ла́заря, що вже смердів.

Затрясли́ся тоді схо́вища а́дові, як одушевле́нним став нега́йно внизу́ Ла́зар від го́лосу Оживи́теля.

Пісня 3

Ірмос: Ка́мінь, яки́й відки́нули будівничі, – він став наріжним. Се ске́ля, на якій утверди́в Це́ркву Христо́с, із наро́дів її відкупи́вши.

Чу́до ди́вне і неми́слиме! Як Творе́ць усіх про те, що до́бре знав, мо́вби не зна́ючи, пита́в: «Де лежи́ть той, за ким голо́сите? Де похо́ваний Ла́зар, яко́го ще тро́хи, і з ме́ртвих живо́го вам воскрешу́ я?»

Ка́мінь, яки́й тобі привали́ли погреба́льники твої, – його́ відкоти́ти повелівши, Ісу́с нега́йно воскреси́в тебе́, возгласи́вши тобі: «Ла́зарю, воста́нь, іди́ до ме́не, хай твого́ го́лосу Ад устраши́ться!»

Ма́рта і Марія, Го́споди, в рида́ннях голоси́ли: «Вже той, кого́ люби́в єси́, чотириде́нний смерди́ть; якби́ Ти був тут, тоді не вмер би Ла́зар!» Але́, як у всьо́му нерозлу́чний, Ти його́ враз по́кликом воздви́г.

Проли́вши над дру́гом сльо́зи ра́ди Про́мислу, показа́в єси́ від нас узя́ту плоть – істо́тно, не спови́дно, Спа́се, з’є́днану з Тобо́ю – і, як Чоловіколю́бець Бог, його́ враз по́кликом воздви́г.

«Го́ре мені, воістину тепе́р я зги́нув!» – вола́в Ад, так промовля́ючи до Сме́рти й ка́жучи: «Ось Назоре́й до́лішнє зру́шив і, утро́бу мою́ розтина́ючи, бездиха́нного мерця́ по́кликом воздви́г!»

Звідки фарисе́йське безу́мство? Звідки саддуке́йське невірство? До́ки, облу́дні, до́ки, лицемірні? Ба́чите поме́рлого, що на го́лос вихо́дить, і не віруєте Христо́ві? Воістину сини́ те́мряви всі ви!

Слава, троїчний: Як єди́ного з Тро́йці зна́ю Тебе́, хоч і воплоти́вся Ти, єди́ного і сла́влю – Си́на вопло́ченого, що з Богоро́диці безсіменно проріс, і з Отце́м і Ду́хом єди́ного Си́на, Яко́го славосло́вимо.

І нині, богородичний: Ди́вне і страшне́ видіння Про́мислу, яке́ передви́діли правдомо́вні проро́ки: Діву Богоро́дицю, що безсіменно зача́ла і нетлінно породи́ла Бо́га, по різдві ж зоста́лась Чи́стою.

Пісня 4

Ірмос: Підняло́ся со́нце, і місяць став у чи́ні своє́му; вознісся єси́, Довготерпели́вий, на Дре́во і встанови́в єси́ на ньо́му Це́ркву Твою́.

Просльози́вся єси́, Го́споди, над Ла́зарем, показа́вши, що люди́на Ти, і воздви́г єси́, Влади́ко, поме́рлого, і показа́в єси́ лю́дям, що Ти – Син Бо́жий.

Бездиха́нний почу́в повеління Твоє́: «Ви́йди сюди́, Ла́зарю!», притьмо́м воста́в з пелена́ми і ру́шив, пока́зуючи вла́ду Твою́, Благи́й.

Ма́ртині і Маріїні сльо́зи втамува́в єси́, Хри́сте Бо́же, покли́кавши Ла́заря самовла́дно, воздви́г його́ го́лосом – і він поклони́вся Тобі.

Запла́кавши над Ла́зарем як Чоловік, воздви́г єси́ його́ як Бог. Ти запита́в: «Де був похо́ваний чотириде́нний?», засвідчуючи, Благи́й, вочоловічення Твоє́.

Зна́ки Страсте́й і Хреста́ Твого́ об’яви́ти бажа́ючи, Благи́й, Ти, а́дове ненаси́тне че́рево розтерза́вши, воскреси́в єси́ як Бог чотириде́нного.

Хто ба́чив, хто чув, щоб уста́в чоловік ме́ртвий, злово́нний? Ілля́ спра́вді воскреша́в, і Єлисе́й – але́ не з гро́бу, не чотириде́нного!

Оспівуємо Твою́, Го́споди, могу́тність, оспівуємо і Стра́сті, Хри́сте: бо пе́ршою Ти, як премилосе́рдний, чудодіяв, а дру́гі по Про́мислу прийня́в, як Чоловік.

Бог єси́ і Чоловік: засвідчуючи діла́ми сі імена́, Ти став пе́ред гробни́цею у пло́ті, Сло́ве, і воздви́г, як Бог, чотириде́нного.

Вжахну́лися, Влади́ко, євре́йські старійшини, як поба́чили воскре́слого із гро́бу по го́лосу Твоє́му мерця́ Ла́заря – та не перекона́ли їх чудеса́ Твої.

Слава, троїчний: Безнача́льно возсія́в єси́ від Отця́ Твого́, як оди́н із Тро́йці, Спа́се; в ча́сі від Ду́ха Ти з дівственної кро́ви зітка́вся, плоть прийня́вши, Понадсу́щний.

І нині, богородичний: Зача́ла Богоро́диця безсіменно, в різдві – не зазна́ла тління; Бог бо, що в обо́х подіях чудодіяв, зубожи́в Себе́, щоб з на́ми з’єдна́тися.

Пісня 5

Ірмос: Твій мир дай нам, Си́ну Бо́жий, іншого бо, крім Те́бе, бо́га не зна́ємо, й Ім’я́ Твоє́ імену́ємо, адже́ Ти Бог живи́х і ме́ртвих.

Життя́ су́ще, Го́споди, і Світло істинне, Ти Ла́заря-мерця́ покли́кавши, воскреси́в єси́; як Си́льний бо, всім показа́в єси́, що Ти Бог жи́вих і ме́ртвих.

Несте́рпного Твого́ повеління, Ісу́се, не зно́сячи, Ад, що мно́гих прийня́в, убоя́вся і чотириденного вже Ла́заря на по́клик живи́м, а не ме́ртвим відда́в.

Прах злучи́вши з ду́хом, Сло́ве, Ти в давнину́ вдихну́в у гли́ну Дух життя́ сло́вом Твоїм; так са́мо й ни́ні сло́вом воскреси́в єси́ від тліну дру́га з па́долів підзе́мних.

Нака́зові Твоє́му, Го́споди, ніхто́ не опре́ться: бо коли́ ме́ртвого кли́кнув Ти Ла́заря – враз бездиха́нний воста́в і, пу́та но́сячи, нога́ми пішо́в.

О безу́мство юде́йських вождів! О твердосе́рдя ворогів! Хто ба́чив мерця́, що з гро́бу встає́? Ілля́ в дре́вності воскреси́в – але́ не з гро́бу, не чотириде́нного!

Неперемо́жний, довготерпели́вий – Ти, що все ра́ди нас тво́риш я́ко Бог і те́рпиш яко Чоловік, – прича́сниками всіх нас учини́ Ца́рства Твого́, моли́твами Ла́заревими.

Слава, троїчний: Переднача́льна, собезнача́льна, рівна в ша́ні Тро́йце, Отче Вседержи́телю, і Си́ну, і Ду́ше Святи́й, Одини́це свята́ триіпоста́сна, су́щих від Ада́ма спаса́й, що вірно Тебе́ оспівують.

І нині, богородичний: Пречи́сту Твою́ утро́бу освяти́в, Чи́стая, плоть з не́ї прийня́вши, Пребоже́ственний, Кому́ в Тро́йці поклоня́ємося, – з Отця́ Сло́во, і з Ду́хом Бог.

Пісня 6

Ірмос: Відки́нув Ти мене́ у глибину́ се́рця морсько́го, і спас Ти мене́, Спа́се, від ра́бства сме́рті, і розірва́в єси́ пу́та беззако́нь моїх.

Спита́в єси́: «Де він?», Усевіду́чий, запла́кав же Ти на́до мно́ю, Спа́се, як Чоловік приро́дою, – і підня́в мене́, ме́ртвого, повелінням Твоїм.

«Ви́кликав Ти мене́, Спа́се, з Аду преглибо́кого», – взива́є Ла́зар до Те́бе, руїнника Аду, – «і підня́в мене́, ме́ртвого, повелінням Твоїм».

Зодягну́в Ти мене́, Спа́се, в тіло з гли́ни, і вдихну́в мені життя́, і ви́дів я світло Твоє́, – і підня́в мене́, ме́ртвого, повелінням Твоїм.

Душе́ю наділи́в Ти бездиха́нний о́браз пло́ті моє́ї, Спа́се, стягну́в мене́ кістьми́ та жи́лами – і підня́в мене́, ме́ртвого, повелінням Твоїм.

Всеїдне че́рево Аду розтерза́вши, Ти ви́рвав мене́, Спа́се, вла́дою Твоє́ю і підня́в мене́, ме́ртвого, повелінням Твоїм.

Носи́в єси́, Спа́се, зміша́ння моє́ всеціло, та зберіг чи́стою пречи́сту утро́бу, з яко́ї ви́йшов, воплоти́вшись, оди́н із Тро́йці.

Слава, троїчний: Тро́йце Свята́я, прославля́ю Твою́ незглиби́му бла́гість і з Ангелами співа́ю Трисвяту́ пісню; поми́луй ду́ші нас, співців Твоїх.

І нині, богородичний: В пречи́сту Твою́ утро́бу ввійшло́ Сло́во і зберегло́ її по різдві зно́ву чи́стою, Богороди́телько: чудо воістину по́над розуміння!

Пісня 7

Ірмос: Су́щих у пе́чі о́троків Твоїх, Спа́се, ні не торкну́вся, ні не потриво́жив вого́нь. Тоді тро́є немо́в єди́ними уста́ми співа́ли і благословля́ли, промовля́ючи: «Благослове́н Бог отців на́ших!»

Над мерце́м запла́кав єси́, Спа́се Чоловіколю́бче, щоб показа́ти всім лю́дям, що Ти, Бог Су́щий, за́для нас Чоловіком яви́вся і з вла́сної во́лі запла́кав, подаючи́ нам о́брази серде́чної любо́ви.

Чотириде́нний Ла́зар, Спа́се, як почу́в унизу́ го́лос Твій, воста́вши, оспіва́в Тебе́ і, радіючи, так взива́в: «Ти Бог і Будівни́чий мій, Тобі поклоня́юся й оспівую Воскреси́теля мого́!»

«Хоч я і пу́тами обви́тий», – вола́в із глиби́н Ла́зар до Визволи́теля, – «але́ нія́ким чи́ном не зали́шуся в че́реві а́довім, якщо́ тільки Ти візве́ш до ме́не: Ла́зарю, ви́йди звідтіль! – Ти бо світло моє́ і життя́».

«Блага́ю тебе́, Ла́зарю», – гово́рить Ад, – «уста́нь, ви́йди з по́гребів моїх чимшви́дше, відійди́ ж! Бо ліпше мені за одни́м за́браним гірко рида́ти, ніж за всіма́, що їх я раніше захла́нно погли́нув!»

«О, що ж ти зволіка́єш, Ла́зарю», – вмовля́є, – «йди звідсіль, стоїть і кли́че тебе́ Друг твій! Вихо́дь же, щоб і я прийня́в поле́гшу: бо, відколи́ я тебе́ погли́нув, до блюва́ння їжа мене́ спонука́є!»

«Чому́ не встає́ш, Ла́зарю, чимшви́дше?» – візва́в зі спо́ду Ад, рида́ючи, – «чому́ ж, воскре́снувши, одра́зу не біжи́ш ти звідси? – щоб, бува́, й інших не полони́в мені Христо́с, тебе́ воскреси́вши!»

Подивля́ли Тебе́, Влади́ко Хри́сте, за мно́гі небува́лі ре́чі, тоді вчи́нені; світло бо сліпи́м, глухи́м же ву́ха відкри́в єси́ сло́вом, і дру́га Ла́заря із ме́ртвих, я́ко Бог, покли́кавши, підня́в єси́.

Слава, троїчний: Тро́їчну заспіва́ймо пісню, сла́влячи безнача́льного Отця́, і Си́на, і Ду́ха Пра́вого, одини́чну єди́ну Істо́ту, яку́ потрійно оспіва́ймо: Свят, Свят, Свят єси́, Тро́йце![1]

І нині, богородичний: Як одно́го з Тро́йці Тебе́, Хри́сте, сла́вимо: бо від Діви воплоти́вшись без переміни, Ти лю́дське все перетерпів, не відступи́вши від приро́ди Отчої, Ісу́се, хоч і став одни́м із на́ми.

Пісня 8

Ірмос: Небеса́ небе́с і вода́ по́над ви́ссю небе́с, благословіте, оспівуйте Господа, і превозносіте Його повіки.

Хто сотвори́в і уде́ржує всіх – Той з милосе́рдя до Вита́нії прийшо́в, щоб воздви́гнути Ла́заря.

Чотириде́нний, що смердів і пелена́ми був обв’я́заний, – зру́шився по́дихом бездиха́нний на по́клик Твій, Го́споди.

Юде́йські вожді, як поба́чили поме́рлого, що за Твоїм го́лосом уста́в, Хри́сте, – зло́бою надима́лися.

Затьма́рені на Світло старійшини, чому́ не віруєте Ла́заревому воста́нню, Христо́вому почина́нню?

Хай ра́дується Сіо́н і хай оспівує Життєда́вця, що воскреси́в сло́вом із гро́бу Ла́заря!

Во́ї небе́сні і рід земноро́дних Тебе́ оспіва́ли, коли́, Спа́се мій, Ла́заря воздви́г єси́.

Слава, троїчний: З Отце́м і Си́ном і Ду́ха славосло́влю, і співом невмовка́ючим взива́ю: «Трисвяти́й, сла́ва Тобі!»

І нині, богородичний: Тебе́ благословля́ю і поклоня́юся Тобі, що від Діви народи́вся і не відлучи́вся від престо́лу свято́ї сла́ви Твоє́ї.

Пісня 9

Ірмос: Сотвори́в си́льне раме́ном Своїм, бо ски́нув могу́тніх з престо́лів і возніс смире́нних Бог Ізра́їлів. Так навідав нас Схід з висоти́ і спрямува́в нас на путь ми́ру.

Хай оспівує чу́до Вита́нія з на́ми: в ній бо запла́кав Сотвори́тель по зако́ну пло́тської приро́ди, Ла́заря воскреша́ючи; й відтепе́р Ма́ртині сльо́зи та Маріїн плач у ра́дість оберта́ючи – мерця́ воздви́г.

Завіря́ючи, Сло́ве, Воскресіння Твоє́, призва́в єси́ Ла́заря із гро́бу і воздви́г єси́, як Бог, щоб показа́ти лю́дям Бо́га і Чоловіка, в є́дності воістину су́щого і зда́тного воздви́гнути храм тіла Свого́.

Струсону́в єси́ бра́ми й зако́ви залізні, устраши́в єси́ Ад го́лосом Твоїм, і вжахну́лася зра́зу з ним і смерть, бо ви́діли вони́, Спа́се, Ла́заря, су́щого в них в’я́зня – го́лосом одушевле́нного й воскре́слого.

Вжахну́лися всі, як поба́чили Тебе́, Спа́се, що сльо́зи ллєш за Ла́зарем поме́рлим, і говори́ли з по́дивом: «Бач, як Він люби́в його́!» Ти ж нега́йно покли́кав його́, і воста́в бездиха́нний, і відложи́в тління повелінням Твоїм.

Струсну́лися бра́ми, сокруши́лися зако́ви, розірва́лися пу́та ме́ртвого го́лосом си́ли Христо́вої, і Ад гірко зітха́в, рида́ючи, і до своїх вола́в: «Го́ре мені! Яки́й і звідкіля́ се го́лос оживля́є ме́ртвих?»

Уста́нь звідсіля́, послу́хавшись го́лосу, Друг бо Твій ви́йти тебе́ призива́є; се Той, Хто раніше ме́ртвих воскреша́в. Ілля́ спра́вді воздви́г мерця́ і Єлисе́й тако́ж, але́ се Він че́рез них і говори́в, і діяв.

Оспівуємо, Сло́ве, неперемо́жну Твою́ кріпость: кістьми́ бо і жи́лами поме́рлого воздви́г єси́ сло́вом Твоїм, як усіх Будівни́чий, і його́ воскреси́в єси́, Спа́се, з глиби́н підзе́мних, як удови́ного си́на, су́щого на ло́жі.

Слава, троїчний: Тро́йце Всесвята́я, Отче безнача́льний Бо́же, собезнача́льний Си́ну і Боже́ственне Сло́во, Утіши́телю Благи́й, Ду́ше Святи́й Бо́жий: єди́не і трисо́нячне Світло, соприро́дна Істо́то, єди́ний Бо́же і Го́споди, уще́дри світ.

І нині, богородичний: Ти, що все сотвори́в у прему́дрості, Ісу́се, і у всьо́го мене́ зодягну́вся з Діви, і весь перебува́єш за́вжди в ло́ні Отця́: Свято́го Ду́ха Твого́, Хри́сте, на мале́ ста́до Твоє́ зісла́вши як Бог, осіни́ нас.

Кондак свята, глас 2, подібний «Вишніх іщя»:

Всіх ра́дість Христо́с, Істина, Світло, Життя́, і світу Воскресіння,* су́щим на землі яви́вся Своє́ю бла́гістю і став о́бразом Воскресіння,* всім подаючи́ боже́ственне відпу́щення.

Переклад майстерні літургійних перекладів «Трипіснець»

---

[1] Зумисна неузгодженість родів в останній фразі (присутня і в грецькому ориґіналі поеми), є для піснеписця ще одним способом підкреслити і єдність, і троїчність Бога.