У СВЯТУ І ВЕЛИКУ СЕРЕДУ УВЕЧОРІ

У СВЯТУ І ВЕЛИКУ СЕРЕДУ УВЕЧОРІ

На «Господи, візвав»  співаємо самогласні, глас 1.

У То́бі, Си́нові Діви, впізна́вши Бо́га, * блудни́ця промовля́ла, * у пла́чі блага́ючи, * як така́, що досто́йне сліз учини́ла: * «Відпусти́ борг, як я – розпусти́ла ко́си, * возлюби́ лю́блячу, справедли́во знена́виджену, * і я Дру́гом ми́тарів Тебе́ проголошу́, * Доброчи́нцю Чоловіколю́бче!»

Многоцінне ми́ро * блудни́ця зміша́ла зі сльоза́ми * і ви́лляла на пречи́сті но́ги Твої, їх цілу́ючи. * Її одра́зу ж оправда́в єси́ * – і нам про́щення дару́й, * Ти, що постражда́в за нас, * і спаси́ нас.

Коли́ грішниця прино́сила ми́ро, * тоді у́чень змовля́вся з беззако́нними. * Та – раділа, витрача́ючи многоцінне, * а сей – поспіша́в прода́ти Безцінного; * та – Влади́ку пізнава́ла, * а сей – від Влади́ки віддаля́вся; * та визволя́лася, * а Юда става́в рабо́м во́рога. * Страшне́ – збайдужіння, * вели́ке – покая́ння: * його́ дару́й мені, Спа́се, * що постражда́в за нас, * і спаси́ нас.

О Юдине окая́нство! * Ба́чив він блудни́цю, що цілува́ла сто́пи, * – і замишля́в підсту́пно поцілу́нок зра́ди. * Вона́ воло́сся розв’яза́ла – а він лю́ттю себе́ зв’я́зував, * но́сячи за́мість ми́ра – злово́нну зло́бу: * бо за́здрість не вміє обира́ти кори́сне. * О Юдине окая́нство! * – від ньо́го ж ізба́ви, Бо́же, * ду́ші на́ші.

Глас 2. Грішниця бігла ми́ро купи́ти, * щоб пома́зати Многоцінне Ми́ро – Доброчи́нця, * і до мирова́рника взива́ла: * «Дай мені ми́ро, щоб і я пома́зала * То́го, Хто згла́див усі мої гріхи́!»

Глас 6. Потопа́юча в гріху́ знайшла́ Тебе́, При́стань спасіння, * і, ми́ро зі сльоза́ми вилива́ючи, до Те́бе вола́ла: * «Згля́нься, Ти, що чека́єш покая́ння грішників! * Спаси́ ж мене́, Влади́ко, з кругове́рті гріха́ * за́для вели́кої Твоє́ї ми́лости!»

Днесь Христо́с прихо́дить у дім фарисе́я, * і жона́-грішниця, приступи́вши, * упа́ла в но́ги, вола́ючи: * «Погля́нь на ме́не, * що потону́ла у гріху́ і впа́ла у відчай че́рез свої дія́ння! * Та не обри́дилася мно́ю доброта́ Твоя́, * і дай мені, Го́споди, відпу́щення зол моїх, * і спаси́ мене́!»

Простягну́ла блудни́ця воло́сся до Те́бе, Влади́ки, * простягну́в Юда ру́ки до беззако́нних: * та – щоб прийня́ти відпу́щення, * сей же – щоб узя́ти срібники. * Тому́ взива́ємо до Те́бе, * Яко́го прода́ли і Яки́й ви́купив нас: * «Го́споди, сла́ва Тобі!»

Приступи́ла жона́ злово́нна і оскве́рнена, * сльо́зи пролива́ючи на но́ги Твої, Спа́се, * і Стра́сті звіща́ючи: * «Як піднесу́ я о́чі на Те́бе, Влади́ку? * Але́ Ти Сам прийшо́в спасти́ блудни́цю! * Мене́ з глиби́н, поме́рлу, воскреси́, * Ти, Яки́й Ла́заря воздви́г із гро́бу на четве́ртий день. * Прийми́ мене́, окая́нну, Го́споди, * і спаси́ мене́!»

Зневірена життя́м своїм * і всім відо́ма своїм но́ровом, * ми́ро несучи́, приступи́ла до Те́бе і візва́ла: * «Не відки́нь мене́, блу́дну, Наро́джений Дівою! * Не погорду́й слізьми́ моїми, Ра́досте Ангелів! * Але́ прийми́ мене́ ка́янницею, яку́ не відкида́в Ти і грішницею, Го́споди, * зара́ди вели́кої Твоє́ї ми́лости!»

Слава, і нині: Глас 8. Творіння інокині Кассії. Го́споди, жона́, що у мно́гі гріхи́ впа́ла, * Твоє́ відчу́ла Божество́ * і, прийня́вши чин мироно́сиці, * рида́ючи, прино́сить Тобі ще до погребе́ння ми́ро, * – «Го́ре мені! – промовля́ючи, * – бо ніччю є для ме́не жага́ розпу́сти * і пітьмо́ю безмісячною – пожада́ння гріха́! * Прийми́ мої джере́ла сліз, * Ти, що з хмар виво́диш во́ду мо́ря. * Прихили́сь до моїх сто́гонів серде́чних, * Ти, що прихили́в Небеса́ невимо́вним Твоїм умалінням. * Обцілу́ю пречи́сті Твої но́ги, * ще й обітру́ їх голови́ моє́ї воло́ссям * – ті, шум од яки́х Єва в Раю́ пополу́дні почу́вши у ву́хах, * зі стра́ху схова́лася. * Гріхів моїх мно́жества * і судів Твоїх безо́дню – хто досліди́ть? * Душеспаси́телю, Спа́се мій, * не погорду́й же мно́ю, Твоє́ю рабо́ю, * Ти, що ма́єш безмірну ми́лість!»

Прокімен, глас 4: Ісповідайтеся Бо́гові Небе́сному, бо Він благи́й, бо повік ми́лість Його́ (Пс 135:26).

Стих: Ісповідайтеся Бо́гові богів, бо повік ми́лість Його́ (Пс 135:2).

З книги Виходу читання 2:11-22.

Прокімен, глас 4: Го́споди, ми́лість Твоя́ повік, діла́ми рук Твоїх не погорди́ (Пс 137:8).

Стих: Ісповімся Тобі, Го́споди, всім се́рцем моїм і пе́ред Ангелами заспіва́ю Тобі (Пс 137:1).

З книги Іова читання 2:1-10.

Молитва заамвонна у Святу і Велику Середу

Хва́лимо і благода́рно превозно́симо незглиби́му безо́дню Твоє́ї бла́гости; поклоня́ємося, Хри́сте, Твоє́му невимо́вному низхо́дженню у смире́нні, бо, Божество́м непристу́пний і для Сил Небе́сних недоторка́нний, Ти не цура́вся і довготерпели́во зно́сив доторка́ння скве́рних лю́дських рук і цілува́ння: спе́ршу грішної жони́ доло́нь благорозу́мний до́тик і обійма́ння ніг Твоїх, а відта́к – і зра́дника лука́вих губ поцілу́нок.

Тож сподо́би і нас, Серцевідче Хри́сте, Бо́же наш, жагу́ грошолю́бства від се́бе відігна́ти, щоб ра́зом з Юдою не впа́ли ми у про́пасть відчаю, але́ дай нам у покая́нні наслідувати христолюби́ву во́лю і рішу́чість жони́ тіє́ї, щоб, як і їй, даро́вано нам відпу́щення прогрішень і з Тобо́ю, Творце́м на́шим, бли́зькість. Учини́ та́кож, щоб ми при́страсного і розкошолю́бного життя́ зрекли́ся, і сподо́би нас ме́ртвість Твою́ повсякча́с у тілі носи́ти, щоб ми і сла́ви Твоє́ї прича́сниками та спільниками яви́лися, – си́лою Твого́ за́для нас добровільного розп’я́ття, і благоприє́мними моліннями Влади́чиці на́шої Богоро́диці і всіх святи́х.

Бо Тобі від нас нале́жить поклоніння і безнаста́нне славосло́в’я, із Безнача́льним Твоїм Отце́м, і Всесвяти́м, і Благи́м, і Животворя́щим Твоїм Ду́хом, ни́ні і повсякча́с, і на віки віків.

Переклад майстерні літургійних перекладів «Трипіснець»