Історичний календар на Лютий

ЛЮТИЙ

17 лютого 1892 в селі Заздрість, Теребовельського повіту в багатодітній родині народився Патріарх Йосиф Сліпий (у світі Йосиф Коберницький-Дичковський) .

Після повернення з ув’язнення в Росії митрополит Андрей 30 вересня 1917 в Унівській лаврі висвячує Йосифа Сліпого на священика. У 1918 в Інсбруці він захищає докторську працю.

По недовгій душпастирській праці з 1922 року Йосиф Сліпий – професор догматики Греко-католицької духовної семінарії у Львові, з 1926 року – її ректор. Він став організатором Богословського наукового товариства, з 1926 р. був його незмінним головою. Написав для нього статут і згуртував навколо себе науковців. Був засновником та редактором квартальника «Богословія», який виходив з 1923 р. Розбудував  за дорученням митрополита Андрея Шептицького семінарію, 1929 р. став ректором Львівської Богословської академії.

 З 1926 р. Йосиф Сліпий був членом кураторії Українського національного музею у Львові.

 По смерті митрополита Шептицького 1 листопада 1944 року він перебрав провід над Галицькою митрополією. Разом з іншими українськими католицькими владиками 11 квітня 1945 року був ув’язнений радянською владою. Відбув разом 18 років заслання у таборах Сибіру та Мордовії.

Унаслідок численних заходів впливових осіб та на клопотання папи Івана XXIII митрополита Сліпого звільнено з ув’язнення: 9 лютого 1963 року він прибув до Риму й оселився у Ватикані. Апостольська Столиця 23 грудня 1963 року визнала, що галицький митрополит має статус Верховного архієпископа й іменувала Сліпого членом Східної конгрегації, а 25 січня 1965 року папа Павло VI іменував його кардиналом. З весни 1975 року Й.Сліпий користувався титулом патріарха.

7 вересня 1984 Йосиф Сліпий відійшов у вічність.

У 1992 році прах кардинала перезахоронено зі собору святої Софії в Римі до крипти собору св. Юра у Львові.

19 лютого 1992 – Верховна Рада України затвердила тризуб як малий герб України.

20 лютого 1888 у Тернополі народився Василь Барвінський – композитор, піаніст, музичний критик, педагог, диригент, організатор музичного життя. Визначний представник української музичної культури XX століття. 

Барвінський працював на посаді директора і професора Вищого музичного інституту ім. М. Лисенка. Не тільки вів педагогічну роботу, а й керував хором товариства «Боян», виступав з концертами.

На початку 1948 р. В. Барвінського заарештували. У в’язниці примусили підписати документ: «Дозволяю знищити мої рукописи». НКВС, звичайно, зробив цю чорну справу. Отже, В. Барвінський змушений був підписати собі вирок творчої смерті, що для митця навіть гірше від фізичної. Потім було довге заслання на десять літ у Мордовію.

Після повернення із заслання (1958 р.) В. Барвінський усі свої сили зосередив на тому, щоб відновити з пам'яті ті твори, рукописи яких попалили під час його арешту. Над цим він працював до самої смерті.

Помер 9 червня 1963 року у Львові. Похований у Львові на Личаківському цвинтарі у родинній гробниці.

У 1964 р. багаторічні зусилля львівських композиторів, особливо А. Кос-Анатольського, увінчалися успіхом: В.Барвінський був реабілітований. Та лиха доля продовжувала тяжіти над його іменем. Музика композитора майже скрізь була вилучена з концертів. Так тривало майже 25 років. Це була велика втрата для нашого культурного життя.

20 лютого 1905 року в селі Дермань Дубенського повіту Волинської губернії у родині  заможних селян народився український письменник та діяч національно-визвольного руху Улас   Самчук.

Найвидатніший твір Самчука – трилогія «Волинь» приніс 32-річному письменнику світову славу. У 30-х роках вживалися певні заходи щодо кандидування Уласа Самчука на Нобелівську премію за роман «Волинь» (як і Володимира Винниченка за «Сонячну машину»). Але, на жаль, їхніх імен немає серед Нобелівських лауреатів: твори письменників погромленого і пригнобленого народу виявились неконкурентноздатними не за мірою таланту, а через відсутність перекладів, відповідної реклами.

Інші відомі  романи «Марія»  ­– про голодомор українського народу 1932-1933рр. та  «Гори говорять».

Письменник помер у Торонто 1987р.

22 лютого 1880 в с. Оглядів Радехівського району народився Осип Турянський – український письменник і літературний критик.

Прославила його повість-поема «Поза межами болю» (про пережите у сербському полоні в роки Першої світової війни). Вона стала видатним явищем української модерної літератури.

22 лютого 1942 – загинула українська поетеса, діяч української культури Олена Теліга.

1939 року в Кракові Олена Теліга вступила в Організацію Українських Націоналістів (ОУН), де працювала у культурно-освітній референтурі. З жовтня 1941 р. – у Києві, куди повернулася разом із Уласом Самчуком і кількома друзями. Там організовує Спілку українських письменників, відкриває пункт харчування для своїх соратників, співпрацює з редакцією «Українського слова» і видає тижневик літератури і мистецтва «Літаври». 

Це був її свідомий вибір, Олена пішла на стовідсоткову загибель, з нею пішов і її чоловік Михайло. Під час арешту він назвався письменником, щоб бути разом з нею.

В київському ґестапо Олена Теліга перебувала у камері №34. На сірому мурізалишила вона свій останній автограф: угорі намальовано тризуб і напис – «Тутсиділа і звідси йде на розстріл Олена Теліга». Тоді ж відбулася її зустріч ізсестрою Лесі Українки, з якою вона обмовилася кількома фразами. 22 лютого 1942 р. українську письменницю-патріоткубуло розстріляно в Бабиному Яру разом із чоловіком та соратниками.