вівторок, 14 квітня 2020 р.

У СВЯТИЙ І ВЕЛИКИЙ ЧЕТВЕР УВЕЧІР На Вечірні


У СВЯТИЙ І ВЕЛИКИЙ ЧЕТВЕР УВЕЧІР

На Вечірні з Літургією св. Василія Великого

На «Господи, візвав» стихири самогласні Андрея Критського, глас 6:
Вели́ке та́їнство Твого́ вочоловічення* відкри́вши таїнникам,* з яки́ми на вече́рі возлежа́в Ти, Чоловіколю́бче,* сказа́в єси́: «Їжте Хліб Животво́рний з вірою,* пи́йте Кров, проли́ту з зако́лення в ребро́ Боже́ственне».
Ски́нією небе́сною яви́лася го́рниця,* де Па́сху Христо́с зверши́в,* вече́рю безкро́вну і слове́сну слу́жбу;* а тра́пеза там зве́ршених Та́їнств* – умозри́мий жерто́вник.
Христо́с єсть Па́сха, вели́ка і свяще́нна,* спожи́тий як хліб і зако́лений як овеча́;* Він бо був возне́сений за нас як Же́ртва.* Його́ Тіла благоговійно і Його́ Кро́ви* всі та́йно причаща́ємося.
Хліб благослови́вши, Су́щий Хлібе Небе́сний,* Ти благодари́в Отця́ Роди́теля,* і взя́вши ча́шу, у́чням дава́в, заклика́ючи:* «Прийміте, їжте, се єсть Тіло моє́* і Кров нетлінного Життя́!»
Сказа́ла гілка́м Лоза́,* апо́столам – Христо́с-Істина, мо́влячи:* «Амінь, відни́ні не бу́ду пи́ти пиття́ з лози́,* допо́ки не пи́тиму його́ нови́м у сла́ві Отця́ мого́* з ва́ми, спадкоє́мцями моїми».
Продає́ш за три́дцять срібників Безцінного* і не помишля́єш, Юдо беззако́нний,* про Вече́рю тайнопосвя́тну або про свяще́нне омиття́!* О як ти, оступи́вшись, че́рез падіння до втра́ти світла дійшо́в,* повішення обра́вши!
Ру́ки просте́р єси́, в які прийня́в був хліб нетлінности,* щоб отри́мати срібники;* уста́ для поцілу́нку наближа́в підсту́пно,* в які Тіло Христо́ве і Кров прийня́в єси́;* та го́ре тобі, як прорік Христо́с.
Христо́с установи́в у́чту для світу* – Небе́сний і Боже́ственний Хліб.* Прийдіть же, христолю́бці,* у́тлими уста́ми, але́ чи́стими серця́ми приймімо з вірою же́ртву Па́схи,* що в нас священнодіється.

Слава, глас той же: Поріддя гадю́к воістину Юда* – тих, що їли ма́нну в пусте́лі* і ре́мствували на Годува́льника;* бо коли́ ще була́ пожи́ва в уста́х їх,* наріка́ли вони́ на Бо́га, невдя́чні!* І сей нечести́вець, трима́ючи в уста́х Небе́сний Хліб,* про́ти Спа́са зра́ду вчини́в.* О, но́ров ненаси́тний і зухва́льство нелю́дське!* Корми́теля він продає́ і Влади́ку, Яко́го цілу́є, на смерть віддає́.* Спра́вді оти́х син – сей беззако́нник,* і поги́бель з ни́ми взяв собі у спа́док.* Але́ пощади́, Го́споди, ду́ші на́ші від тако́ї нелю́дськости,* Єди́ний несказа́нний у довготерпінні.

І нині, глас 8. Патріарха Методія: Хай не бу́де між ва́ми, о вірні,* ніко́го невтаємни́ченого у Влади́чню вече́рю,* хай зо́всім ніхто́ не приступа́є до тра́пези підсту́пно, як Юда:* він бо, взя́вши окра́єць, від Хліба відступи́вся;* з ви́гляду ніби у́чень, наспра́вді ж – уби́вця,* він з богопроти́вниками зловтіша́вся, хоч з Апо́столами подвиза́вся;* нена́видячи – цілува́в,* а цілу́ючи – продава́в* на́шого Відкупи́теля від прокля́ття,* Бо́га і Спа́са душ на́ших.

Прокімен, глас 1: Ви́рятуй мене́, Го́споди, від чоловіка лука́вого, від му́жа непра́ведного ви́зволь мене́. (Пс 139:2)
Стих: Які заду́мували непра́вду в се́рці ввесь день. (Пс 139:3)

Книги Виходу читання (19:10-19)
Сказав Господь Мойсеєві: «Зійшовши, промов до народу сього й очищуй їх сьогодні і завтра. І нехай виперуть одежі свої і будуть готові на день третій: третього бо дня зійде Господь на гору Синай перед усім народом. І обведеш народ довкола границею, кажучи: “Вважайте собі, щоб не виходили ви на гору, і не дотикалися до чогось на ній, бо кожен, хто діткне́ться гори – смертю помре!” І нехай рукою не доторкається до неї, бо камінням буде вкамено́ваний чи стрілами лука прошитий, чи то худоба, чи то чоловік – однаково не житиме! Коли ж голоси́ і су́рми, і хмара відступлять від гори, тоді вони можуть вийти на гору».
І зійшов Мойсей з гори до людей і освятив їх, і випрали вони одежі свої. І сказав людям: «Приготуйтеся! Три дні не входьте до жінок». І сталося на третій день, коли наставав ранок, були голоси і блискавки, і темна хмара на горі Синай; голос сурми́ був могутній вельми, і страх огорнув увесь народ, що був у таборі.
І вивів Мойсей народ назустріч Богові з табору, і стали вони під горою. Гора Синай диміла ціла, бо зійшов Бог на неї у вогні, і здіймався дим як пара з печі, і стояв весь народ вражений вельми. І голоси́ сурм стали долинати щораз сильніше. Мойсей говорив, а Бог відповідав йому голосом.

Другий прокімен, глас 7: Віддали́ мене́ від ворогів моїх, Бо́же, і від тих, що повстаю́ть на ме́не, відкупи́ мене́. (Пс 58:2)
Стих: Ви́зволь мене́ від тих, що ко́ять беззако́ння. (Пс 58:3)

Книги Іова читання (38:1-21; 42:1-5)
Промовив Господь до Іова крізь бурю і млу: «Хто то такий затемнює мої задуми нерозважливими словами?
Підпережи, як мужеві годиться, твої стегна: бо я питатиму тебе – спробуй мене навчати!
Де був єси, як я закладав землю? Скажи, як маєш розум. Хто визначив їй міру, – може, знаєш, або хто простягнув лінію над нею? На чім підвалини її оперто, або хто поклав її наріжний камінь під радісні співи ранніх зір, під оклики веселі всіх синів Божих?
Хто зачинив ворітьми море, коли воно, ринувши, виходило з материнського лона? Коли я зробив для нього одіж-хмару і пелену для нього – густу мряку? Границю я йому призначив, поклав засуви й ворота і мовив: Ось по́кіль дійдеш, далі не перейдеш! Ось тут розіб’ються твої високі хвилі!
Чи на віку твоєму ти повелів коли-небудь ранкові, вказав зорі належне місце, щоб вона вхопила за краї землю і щоб безбожників струсила з неї? Вона міняє вид свій, мов глина для печатки, стає барвистою, немов одежа.
І в грішників відібрано їхнє світло, і ломиться піднесена рука.
Чи ти зійшов колись до джерел моря? Походжав дном безодні?
Чи відкрилися тобі ворота смерти? Чи бачив єси брами смертельної тіні?
Чи обійняв оком світ широкий? Скажи, коли все те знаєш!
Де та дорога – до світла оселі, і темрява – де її місце, щоб привести їх до їхнього житла, направити їх до їхнього дому?
Ти знаєш, бо ж ти вже тоді народився, і число днів твоїх велике».
Відповів Іов Господеві й мовив: «Знаю, що Ти все можеш; усе, що задумаєш, зробити спроможен. Хто ж то такий, що затемнює задум невіданням? Тому я говорив про те, чого не розумію; про чуда, мені незбагненні, що їх не знаю.
Почуй же, я буду говорити; питатиму Тебе – навчай мене.
Я чув лиш те, що говориться про Тебе, але тепер на власні очі Тебе бачу!» 

Пророцтва Ісаї читання (50:4-11)
Владика Господь дає мені язик для повчання, щоб знати час, коли треба промовляти слово; Він підняв мене рано-вранці, дав мені вухо, щоб слухати. І повчання Владики Господа відкриває мої вуха, я ж не сумніваюся, ані не перечу.
Спину мою віддав я на бичування, а щоки мої – на удари, і лиця мого не відвернув від зневаги оплювань; і Владика Господь Помічником мені став, тому не був я посоромлений, але держав обличчя своє, мов твердий камінь, і знав, що не завстидаюся, бо близько Той, Хто оправдав мене!
Хто хоче судити мене? – хай стане проти мене!
І хто хоче позиватися зо мною? – хай до мене підійде!
Ось Владика Господь допомагає мені – хто завдасть мені лиха?
Ось усі ви, мов одежа, постарієтеся і міль пожере вас! Хто серед вас боїться Господа? Нехай послухає голосу Отрока Його.
Ті, що блукають у темряві і нема їм світла, – уповайте на Ім’я Господнє і покладіться на Бога. Погляньте, всі ви: вогонь горить, а ви підсилюйте полум’я, ходіть у світлі вогню вашого, у світлі полум’я, яке ви розпалили.
Від мене сталося се вам, і в печалі засинатимете!

І слідує по чину Літургія св. Василія Великого: мала єктенія з виголосом трисвятого і трисвяте.

Прокімен, глас 7: Князі наро́дні зібра́лися поспо́лу про́ти Го́спода і про́ти Христа́ Його́. (Пс 2:2)
Стих: Чому́ заворуши́лися наро́ди і лю́ди уми́слили ма́рне? (Пс 2:1)

До Корінтян першого послання святого апостола Павла читання
Зачало 149 (11:23-32)
Браття! Що́ прийняв я від Господа, те й передав вам: Господь Ісус тієї ночі, якої був виданий, узяв хліб і, поблагодаривши, розламав і сказав: «Се єсть Тіло моє, що за вас ламається. Се чиніть на мій спомин». Так само й чашу по вечері, кажучи: «Ся чаша - Новий Завіт у моїй Крові. Чиніть се кожний раз, коли будете пити, на мій спомин». Бо кожного разу, як їсте хліб сей і пєте сю чашу, звіщаєте смерть Господню, аж доки Він не прийде. Тому хто буде їсти хліб або пити чашу Господню недостойно, буде винний за Тіло і Кров Господню. Хай, отже, кожний випробовує себе самого і тоді їсть сей хліб і п’є сю чашу. Бо той, хто їсть і п’є, не розрізняючи Господнього тіла, суд собі їсть і п’є. Ось чому у вас багато недужих та хворих, а чимало й умирають. Якби ми самі себе осуджували, то нас би не судили. Коли ж Господь нас судить, Він нас тим поправляє, щоб не були ми засуджені зо світом.

Алилуя, глас 6:
Стих 1: Блаже́н, хто зважа́є на бідного і вбо́гого: в день ли́ха вряту́є його́ Госпо́дь. (Пс 40:2)
Стих 2: Вороги́ мої ви́рекли мені зло: «Коли́ помре́ він, і зги́не ім’я́ його́(Пс 40:6)
Стих 3: Хто їв хліби́ мої, підня́в п’яту́ на ме́не. (Пс 40:10)

Євангеліє
Сказав Господь своїм учням: “Ви знаєте, що через два дні буде Пасха й Син Чоловічий буде виданий на розп'яття.” Тоді зібралися первосвященики і старші народу в палаці первосвященика, що звався Каяфа, і радились, як би то підступом схопити Ісуса й убити. Тільки ж казали: “Не в свято, щоб не було в народі заколоту.” І от коли Ісус був у Витанії в домі Симона прокаженого, підійшла до нього одна жінка з алябастровою плящиною, повною вельми дорогого мира, і вилляла його йому на голову, як він сидів при столі. Побачивши це учні, нарікали й казали: “Навіщо таке марнотратство? Це можна б було дорого продати й – дати бідним!” Ісус зауважив це й сказав їм: “Чому ви докучаєте цій жінці? Вона зробила добре діло для мене. Завжди бо бідних маєте з собою; мене ж не завжди маєте. Виливши це миро на моє тіло, вона вчинила те на похорон мій. Істинно кажу вам: Де тільки буде проповідуватись ця Євангелія по всьому світі, оповідатиметься і про те, що вона зробила, їй на спомин.” Тоді один із дванадцятьох, що звався Юда Іскаріотський, подався до первосвящеників і каже: “Що хочете мені дати, і я вам його видам?” Ті відважили йому тридцять срібняків. І з того часу він шукав доброї нагоди, щоб його видати. Першого дня Опрісноків приступили учні до Ісуса й питають: “Де хочеш, щоб ми приготовили тобі їсти Пасху?” Він відповів їм: “Ідіть до такого ось одного в місто й скажіть йому: Учитель каже: Час мій близько, тож у тебе споряджу Пасху з учнями моїми.” Учні зробили так, як їм звелів Ісус, і приготовили Пасху. Коли ж настав вечір, сів він до столу з дванадцятьма учнями (Мт. зач. 107; Мт. 26, 1-20)
Ісус знаючи, що Отець усе дав йому в руки, і що від Бога він вийшов і до Бога повертається, встав від вечері, скинув одіж, узяв рушника й підперезався. Тоді налив води до умивальниці й почав обмивати учням ноги та обтирати рушником, яким був підперезаний. Підходить, отже, і до Симона Петра, – та той йому: «Ти, Господи, – мені вмивати ноги?» Каже йому Ісус у відповідь: «Те, що я роблю, ти під цю пору не відаєш; зрозумієш потім.» Петро ж йому каже: «Ні, не митимеш моїх ніг повіки!» – «Коли я тебе не вмию, – одрікає Ісус, – то не матимеш зо мною частки.» «Господи, – проказує до нього Симон Петро, – то не тільки ноги, але і руки, і голову!» А Ісус йому: «Тому, хто обмитий, нічого не треба вмивати, крім самих ніг; увесь бо він чистий. І ви чисті, та – не всі.» Знав бо, хто зрадити його мав, тим то й мовив: «Не всі ви чисті.»  Обмивши їм ноги, вбрався знову в одіж, сів до столу та й каже до них: «Чи знаєте, що я зробив вам? Ви звете мене: Учитель, Господь, і правильно мовите, бо я є. Тож коли вмив вам ноги я – Господь і Учитель, – то й ви повинні обмивати ноги один одному. Приклад дав я вам, щоб і ви так робили, як оце я вам учинив. Істинно, істинно говорю вам: Слуга не більший за пана свого, а посланий не більший за того, хто послав його. Знавши те, щасливі будете, коли так чинитимете (Йо. 13,3-17).
І коли вони їли, він промовив: “Істинно, кажу вам: Один з вас мене зрадить.” Засмучені глибоко, почали кожний з них запитувати його: “Чи то часом не я, Господи?” Він відповів: “Хто вклав зо мною руку в миску, той мене зрадить. Син Чоловічий іде, як написано про нього, та горе тому чоловікові, що зрадить Сина Чоловічого! Ліпше було б тому чоловікові не народитись!” А Юда, зрадник його, і собі озвався: “Чи то часом не я, Учителю?” Каже Ісус до нього: “Ти мовив.” Якже вони їли, Ісус узяв хліб, поблагословив, розламав і дав учням, кажучи: “Беріть, їжте: це моє тіло.” Потім узяв чашу, воздав хвалу і подав їм, кажучи: “Пийте з неї всі, бо це кров моя (Нового) Завіту, яка за багатьох проливається на відпущення гріхів.. Кажу вам: Не питиму віднині з цього виноградного плоду аж до дня того, як питиму його новим з вами в Царстві Отця мого.” І відспівавши, вийшли вони на Оливну гору. Тоді Ісус сказав їм: “Усі ви зневіритесь у мені цієї ночі. Написано бо: Ударю пастиря, і розбіжаться вівці стада. А після мого воскресіння я випереджу вас у Галилеї.” Озвався тоді Петро й каже йому: “Навіть якби всі зневірились у тобі, я не зневірюся ніколи.” Ісус же мовив до нього: “Істинно кажу тобі: Цієї ще ночі, перше, ніж заспіває півень, ти тричі мене відречешся.” Каже йому Петро: “Навіть якби я мав з тобою вмерти, не відречуся тебе!” Так само мовили всі учні. Тоді Ісус приходить з ними на місце, зване Гетсиманія, і каже до учнів: “Посидьте тут, поки піду та помолюся там.” І взяв Петра з собою і двох синів Заведея, і почав скорбіти та тужити. Тоді сказав їм: “Смуток у мене на душі – аж до смерти! Зостаньтеся тут і чувайте зо мною.” І пройшовши трохи далі, упав обличчям додолу, молившися і промовляючи: “Отче мій, якщо можливо, нехай мине ця чаша мене. Однак не як я бажаю, лише – як ти.” (Мт. 26, 21-39)
Тоді з'явився йому ангел з неба, що підкріплював його. 44 Повний скорботи та тривоги, ще пильніш молився, а піт його став, мов каплі крови, що падали на землю. 45 Підвівшись від молитви, він підійшов до учнів і застав їх сплячими від смутку. (Лк. 22, 43-45)

Повернувся він до учнів і, знайшовши їх заснулими, каже до Петра: “Отож і однієї години не спромоглися чувати зо мною? Чувайте й моліться, щоб не ввійшли у спокусу, бо дух бадьорий, але тіло немічне.” Знову, вдруге, відійшов він і почав молитися: “Отче мій, коли ця чаша не може минути, щоб я її не пив, хай буде твоя воля!” І, повернувшися, знову знайшов, що вони спали, бо очі в них були отяжілі. Залишив він їх, пішов знову й почав молитись утретє, повторюючи ті самі слова. Потім повернувся до учнів і каже до них: “Спіть собі й відпочивайте; наблизилась уже година, і Син Чоловічий буде виданий грішникам у руки. Уставайте, ходімо! Ось наблизився мій зрадник.” Він говорив ще, як надійшов Юда, один з дванадцятьох, а з ним і сила народу з мечами та дрючками – від первосвящеників та старших народу. Зрадник його дав їм знак, мовивши: “Кого я поцілую, це він, беріть його.” І відразу ж підійшов він до Ісуса й каже: “Радуйся, мій Учителю!” – та й поцілував його. Тоді питає його Ісус: “Чого прийшов єси, друже?!” – І зараз ті приступили, наклали на Ісуса руки і схопили його. Аж тут один із тих, що були з Ісусом, простягнув руку, вихопив свого меча й, ударивши. слугу первосвященика, відтяв йому вухо. Тоді Ісус сказав до нього: “Вклади твій меч назад до піхви: всі бо, що за меч беруться, від меча загинуть. Чи гадаєш, що я не міг би попросити Отця мого, і він зараз же не дав би мені більш як дванадцять легіонів ангелів? Як же то збулися б Писання, що воно так мусить статися?” Тоді Ісус промовив до народу: “Немов на розбійника вийшли ви з мечами та дрючками, щоб мене схопити! Щодня сидів я, навчаючи, у храмі, і ви мене не взяли. Та все це сталося, щоб збулися Писання пророків.” Тоді всі учні залишили його й повтікали. Ті, що схопили Ісуса, повели його до первосвященика Каяфи, де зібралися книжники та старші. Петро ж ішов слідом за ним оподалік, аж до палацу первосвященика й, увійшовши до середини, сів із слугами, щоб побачити, чим воно скінчиться. Первосвященики та ввесь синедріон шукали ложного свідоцтва на Ісуса, щоб його вбити, і не знайшли, дарма, що було з'явилось багато ложних свідків. Нарешті прийшло двоє і кажуть: “Цей сказав: Я можу зруйнувати храм Божий і за три дні його відбудувати.” Тут підвівся первосвященик і сказав до нього: “Нічого не заперечуєш, що вони на тебе свідчать?” Але Ісус мовчав. Первосвященик каже до нього: “Заклинаю тебе живим Богом, щоб ти сказав нам, чи ти Христос, син Божий.” Тоді Ісус сказав до нього: “Ти мовив. Тільки ж кажу вам: Віднині ви побачите Чоловічого Сина, який сидітиме праворуч Всемогутнього й ітиме на небесних хмарах.” Тоді первосвященик роздер свою одежу і заявляє: “Він сказав богохульство! Нащо нам ще свідків? Оце ж ви щойно чули богохульство! Як вам здається?” Ті відповіли; “Він – винен смерти.” Тоді вони почали плювати йому в обличчя та бити кулаками; інші ж били його в обличчя і промовляли: “Проречи нам, Христе, хто тебе вдарив?” Петро ж сидів надворі. Аж тут одна служниця підійшла до нього й каже: “І ти був з Ісусом Галилеєм.” Але той перед усіма відрікся і заявив: “Не знаю, що таке говориш.” Коли ж: він вийшов до воріт, уздріла його інша й каже до тих, що там були: “Цей був з Ісусом з Назарету.” Він знову, клявшися, відрікся: “Не знаю я цього чоловіка.” Десь трохи згодом приступили ті, що там стояли, і заговорили до Петра: “Ти таки справді один з них, бо й твоя вимова тебе виявляє.” Тоді Петро почав клястися та божитися: “Не знаю я цього чоловіка.” І враз заспівав півень. І Петро згадав те слово, що Ісус сказав був: “Раніше, ніж півень заспіває, ти тричі зречешся мене.” І вийшовши звідтіль, заплакав гірко. (Мт. 26, 40-27, 2)

Замість Херувимської пісні співаємо на глас 6:
Вече́рі Твоє́ї та́йної днесь, Си́ну Бо́жий, мене́ прича́сника прийми́, бо ворога́м Твоїм та́йни не повім і поцілу́нку не дам Тобі, як Юда, але́, як розбійник, ісповідаю Тебе́: «Пом’яни́ мене́, Го́споди, у Ца́рстві Твоїм».

Замість «Достойно» співаємо «Тобою радується» або ірмос, глас 6:
Гости́нністю Влади́ки і безсме́ртною Трапе́зою на го́рньому місці з висо́кими ми́слями, ну́мо, вірні, насолодімося, найви́щого сло́ва навчи́вшись від Сло́ва, Яке́ велича́ємо.

Заамвонна молитва у Святий і Великий Четвер
Тобі подоба́є пісня, Бо́же, в Сіо́ні і Тобі возда́сться обітниця в Єрусали́мі, тому́ що вчини́в єси́ Сіо́н нача́лом Це́ркви Твоє́ї, у його́ го́рниці покла́вши поча́ток Твоїй Безкро́вній Життєда́йній Же́ртві. Там бо з у́чнями Своїми зако́нну Па́сху спожива́ючи, пе́ред тим як стра́сті прийня́ти, Ти Себе́ Само́го як Па́сху духо́вну безстра́сно приніс у же́ртву.
Ти, що просте́р Небеса́, ввійшо́в під крівлю чужо́го до́му, не ма́ючи де голови́ приклони́ти. Що́ воздамо́ Тобі, Го́споди, за все, що да́в єси́ нам? Ти бо Тілом Своїм, як хлібом, нас нагодува́в і Своє́ю Кро́в’ю, як вино́м, напоїв, Сам Су́щий Хліб Життя́ і його́ джерело́, Само́го Себе́ сме́ртним розда́в на їжу і пиття́.
І після то́го да́лі пони́жуючись, Ти підпереза́вся рушнико́м і води́ в умива́льницю нали́в, хоч Ти Сам усе́ де́ржиш і за часів Но́я ввесь світ водо́ю покри́в. Воістину страшне́ Твоє́ низхо́дження, Влади́ко, бо пони́зив Ти Себе́ аж до служіння вла́сним раба́м і ра́бського умива́ння їм ніг, хоч єси́ Ви́шньою Десни́цею Отця́ Твого́.
Тож Сам Ти, Влади́ко, сподо́би нас бу́ти прича́сниками Твого́ Тіла і Твоє́ї Кро́ви аж до кінця́ і не заплямува́ти себе́ Юдиним лука́вством. Спаси́ нас від його́ зре́чення і відверни́ від його́ сріблолю́бства. Оми́й но́ги душ і тіл на́ших від уся́кого шля́ху лука́вого і відверни́ їх від ньо́го Твоє́ю благода́ттю, а настанови́ прямува́ти шля́хом за́повідей Твоїх. Дару́й нам утаємни́чення у боже́ственні Твої Та́їнства. Наро́д христия́нський утверди́ у Хлібі Твоїм. Прожени́ з-по́між нас уся́ку горди́ню, щоб пони́ження Твоє́ наслідуючи, ми зроста́ли в Тобі і наближа́лися до Твого́ Отця́ і Бо́га, з Яки́м Тебе́ велича́ємо ра́зом зі Співвічним Твоїм Ду́хом, ни́ні і повсякча́с, і на віки віків.

Відпуст: Христо́с, істинний Бог наш, що з премно́гої бла́гости найкра́щу путь смире́ння показа́в, коли́ оми́в но́ги у́чням і аж до хреста́ і гро́бу зійшо́в за́для нас, моли́твами пречи́стої Своє́ї Ма́тері, святи́х сла́вних і всехва́льних апо́столів, во святи́х отця́ на́шого Васи́лія Вели́кого, архиєпи́скопа Кесарії Каппадокійської, і всіх святи́х, поми́лує і спасе́ нас, як благи́й і чоловіколю́бець.

Переклад майстерні літургійних перекладів «Трипіснець»

Немає коментарів:

Дописати коментар