пʼятниця, 10 квітня 2020 р.

СУБОТА СВЯТОГО І ПРАВЕДНОГО ЛАЗАРЯ У п’ятницю ввечорі

СУБОТА СВЯТОГО І ПРАВЕДНОГО ЛАЗАРЯ

У п’ятницю ввечорі

На «Господи, візвав я» самогласний дня. Глас 8.
Душекори́сну зверши́вши Чотиридеся́тницю,* про́симо, Чоловіколю́бче,* і святу́ седми́цю Стра́сти Твоє́ї ви́діти,* щоб просла́вити в ній вели́чні діла́ Твої* і невимо́вний Твій за́для нас Про́мисел,* єдиноми́сленно співа́ючи:* «Го́споди, сла́ва Тобі!»
Мученичний: Му́ченики Госпо́дні,* моліть Бо́га на́шого,* і ви́просіть ду́шам на́шим мно́жество щедро́т* і очи́щення мно́гих прогрішень, мо́лимося.
Відтак співаємо 5 самогласних святого Лазаря.
Творіння царя Льва Премудрого. Глас 6.
Го́споди, бажа́ючи Ла́зарів гріб ви́діти,* Ти, що добровільно мав у гріб всели́тися,* пита́в єси́: «Де покла́ли ви його́?»* А як дізна́вся те, що знав уже́, * того́, кого́ люби́в, покли́кав Ти:* «Ла́зарю, ви́йди звідти!»* І послу́хав бездиха́нний* свого́ ди́хання Пода́теля* – Тебе́, Спа́са душ на́ших.
Го́споди, на гріб чотириде́нного прийшо́в єси́, на моги́лу Ла́заря,* і, над дру́гом сльо́зи проли́вши,* мерця́ чотириде́нного возста́вив єси́, Ко́лосе Життя́.* І так смерть була́ зв’я́зана го́лосом,* пелени́ – розв’я́зані рука́ми.* Тоді ра́дістю спо́внилася грома́да у́чнів,* і всі в єди́ному служи́ли суголо́ссі:* «Благослове́н єси́, Спа́се, поми́луй нас!»
Го́споди, го́лос Твій зруйнува́в а́дове ца́рство,* і сло́во вла́ди Твоє́ї воздви́гнуло з гро́бу чотириде́нного,* і став Ла́зар зновубуття́ передвіщенням спаси́тельним.* Усе́ можли́во Тобі, Влади́ко, всіх Царе́ві,* дару́й раба́м Твоїм очи́щення* і вели́ку ми́лість.
Го́споди, Твоїм у́чням завіря́ючи* Твоє́ із ме́ртвих Воскресіння,* на гріб Ла́зарів прийшо́в єси́;* і як закли́кав Ти його́, Ад був роззбро́єний* і відпусти́в чотириде́нного, що взива́в до Те́бе:* «Благослове́нний Го́споди, сла́ва Тобі!»
Го́споди, взя́вши у́чнів Твоїх,* у Вита́нію прийшо́в єси́,* щоб воскреси́ти Ла́заря;* і, просльози́вшися над ним, за зако́ном лю́дської приро́ди,* Ти як Бог його́, чотириде́нного, воздви́гнув,* і взива́в він до Те́бе, Спа́се:* «Благослове́нний Го́споди, сла́ва Тобі!»
Слава, глас 8: Пе́ред гро́бом Ла́заревим ста́вши, Спа́се наш,* і закли́кавши ме́ртвого,* на́че зі сну, Ти воскреси́в його́:* він тління обтруси́в – Ду́хом нетління* і Сло́вом ви́йшов – пелена́ми зв’я́заний.* Все мо́жеш Ти, все Тобі слу́жить, Чоловіколю́бче,* все підкоря́ється Тобі,* і ми Тебе́, Спа́са на́шого, сла́вимо.
І нині, інший самогласний, Андрея Сліпого, глас той же:
Душекори́сну зверши́вши Чотиридеся́тницю, закли́чмо:* «Ра́дуйся, го́роде Вита́ніє, вітчи́зно Ла́зарева!* Радійте, Ма́рто і Маріє, його́ се́стри,* за́втра бо Христо́с прихо́дить* оживи́ти глаго́лом поме́рлого бра́та!* Го́лос же Його́ почу́вши, гірки́й та ненаси́тний Ад,* стра́хом затрепета́вши й ве́льми застогна́вши,* відпу́стить Ла́заря, пелена́ми обв’я́заного.* Чу́до ж Його́ наро́д євре́йський подивля́ючи,* з па́льмовим віттям Його́ зустріне,* і ви́йдуть прославля́ти діти* Того́, Кому́ за́здрять батьки́.* Благослове́н, Хто йде в Ім’я́ Госпо́днє, Цар Ізра́їлів!»

Прокімен, глас 6: По́міч на́ша в Імені Го́спода, що сотвори́в не́бо і зе́млю. (Пс 123:8)
Стих: Душа́ на́ша, як пта́шка, ви́зволилася із сіті ловців. (Пс 123:7)

Книги Буття читання (49:33, 50:1-26)
Скінчив Яків заповіта синам своїм; і втягнувши Яків ноги свої до ліжка, спочив, і прилучився до рідні своєї. І припав Йосиф на лице батькові своєму, та й плакав [гірко] над ним, і цілував його. І повелів Йосиф рабам своїм, лікарям, забальзамувати батька його; і забальзамували лікарі Ізраїля. І сповнилося йому сорок день, так бо сповняються дні бальзамування; і оплакував його Єгипет сімдесят день. А як минули дні оплакування, сказав Йосиф дворові фараона, говорячи: «Коли знайшов я ласку в очах ваших, скажіте про мене до вух фараонових так: Батько мій заприсяг був мене перед сконом [своїм], говорячи: У гробі, що його я викопав собі в Ханаа́н-краю́, – там мене поховаєш! А тепер нехай я піду, і поховаю батька свого, та й повернуся». І сказали фараонові за словом Йосифовим. І сказав фараон Йосифові: «Піди, і поховай свого батька, як заприсяг він тебе».
І пішов Йосиф поховати батька свого; і пішли з ним усі раби фараонові, старші дому його, і всі старші Єгипетського краю, і ввесь дім Йосифів, і браття його, і ввесь дім батька його; тільки дітей своїх, овець і волів лишили вони в Гесе́м-землі. І вирушили з ним також колісниці та комо́нники, і був табір їх дуже великий. І прийшли вони до Ата́д-току, що по другім боці Йордану, і ридали по ньому риданням великим та дуже ревним; і справив він по батькові своєму семиденну жало́бу. І побачили мешканці краю, ханаанея́ни, жало́бу коло Ата́д-току, та й сказали: «Тяжка се жало́ба для єгиптян!»; тим-то й нарекли ім’я місцю тому «Жало́ба Єгипетська», що по тому боці Йордану. І вчинили йому сини його так, як він їм заповів був. І понесли його сини його до Ханаа́н-кра́ю, та й поховали його в печері подвійній, яку купив був Авраа́м, – печеру на володіння для гробу од Ефро́на-хеттея́нина, навпроти Мамвре́. І повернувся Йосиф до Єгипту, сам він і брати його, і всі, хто ходив із ним ховати батька його.
Побачивши ж Йосифові брати, що помер їх батько, сказали: «Щоб, бува, не згадав злобу нашу Йосиф, і відплатою не відплатив нам за все зло, яке ми заподіяли йому!» І прийшовши до Йосифа, сказали: «Батько твій заповів був перед кончиною своєю, говорячи: Отак скажіте Йосифові: Вибач їм неправду та гріх їхній, вони бо лихо тобі заподіяли! Та тепер вибач неправду рабам Бога батька твого!» І заплакав Йосиф, як вони говорили до нього. І прийшовши до нього, сказали: «Ось ми тобі за рабів!» І промовив до них Йосиф: «Не бійтеся, бо хіба ж я замість Бога? Ви задумували були на мене зло, Бог же задумав те щодо мене на добро, щоб сталося, як є сьогодні, і прогодувався численний люд!» І сказав їм: «Не бійтеся, – я прогодую вас і доми ваші». І потішив їх, і промовляв до їхнього серця.
І осівся Йосиф у Єгипті, сам і брати його, і ввесь дім батька його; і жив Йосиф сто і десять літ. І побачив Йосиф у Єфрема дітей до третього покоління; і сини Махіра, сина Манассіїного, були народилися на Йосифові коліна. І сказав Йосиф до братів своїх, говорячи: «Я вмираю; та навіданням навідає вас Бог, і виведе вас із землі сієї до Краю, що про нього клявся батькам нашим, Авраамові, Ісаакові та Якову.» І заприсяг Йосиф синів Ізраїлевих, говорячи: «У навіданні, яким навідає вас Бог, винесіть і кості мої звідсіля́ з вами!» І впокоївся Йосиф мавши сто і десять літ; і забальзамували його, і поклали в ковчег у Єгипті.

Прокімен, глас 4: Хто надіється на Го́спода, ті як гора́ Сіо́н: не похитну́ться повік. (Пс 124:1)
Стих: Бо не зоста́вить Госпо́дь жезла́ грішних над же́ребом пра́ведних. (Пс 124:3)

Приповідок Соломонових читання (31:10-31)
Жінку доброчесну – хто її зна́йде? Дорожча вона над перли́ни многоцінні. Довіряє їй серце її чоловіка; такій добрих прибутків не забракне. Вона бо чинить чоловікові своєму добро все життя. Знайшовши вовну і льон, робить пожито́чне власними руками. Вона, немов той корабель купецький, здалека призби́рує собі багатство. І встане по́ночі, і дасть домашнім їжу та роботу – служницям. Придивляється до поля і купує його; з плодів же рук своїх засаджує при́дбане. Підпереза́вши міцно стан свій, скріпляє раме́на свої до роботи. Вона досвідчила, що до́бра робота її, і не згасає світильник її всю ніч. Руки свої простягає до ку́желя, а пальці її тримають верете́но. Долоню свою розтуляє для вбогого, подає руку злидаре́ві. Не турбується про тих, хто вдома, чоловік її, коли де забари́ться; всі бо в неї одягнені. Подвійний одяг поробила вона чоловікові своєму, з віссо́ну ж і порфіри – собі одежу. Знаний при брамах чоловік її, якщо коли сяде на раду зі старшими мешканцями краю. Покривала робить вона й продає фінікійцям, а пояси – ханаанея́нам. Уста свої відкриває уважно і законно, і чин заповідує язикові своєму. Сила та го́жість – одежа її, і звеселиться вона у дні останні. Тісні стежки́ дому її; хліба ж лінивства вона не їсть. Уста свої відкриває мудро і законно; ми́лостива ж наука її виростила дітей її – і збагати́лися; і її чоловік похваляє її. Багато дочо́к надбали багатство, багато набрали на силі; ти ж їх ви́передила і ви́вищилася над усіма́. Ложної догідливости і марнотної краси жіночої нема в тобі: бо розумна жінка – благословенна єсть; страх же Господній таку нехай хвалить. Дайте їй із плодів рук її, і нехай похваляють чоловіка її при брамах.

І далі все за чином Передосвячених як звичайно.

Переклад майстерні літургійних перекладів «Трипіснець»

Немає коментарів:

Дописати коментар