СВЯТИЙ І ВЕЛИКИЙ ЧЕТВЕР На Утрені

СВЯТИЙ І ВЕЛИКИЙ ЧЕТВЕР

На Утрені

Тропар, глас 8: Коли́ сла́внії Учні при умива́нні на вече́рі просвіща́лися, тоді Юда злочести́вий, сріблолю́бством неду́гуючи, потьма́рювався і беззако́нним су́ддям Тебе́, Пра́ведного Суддю́, видає́. Глянь, нажи́ви люби́телю, на то́го, хто не́ю повішення собі нажи́в! Біжи́ од ненаси́тности душі, що на таке́ про́ти Вчи́теля дерзну́ла! До всіх благи́й Го́споди, сла́ва Тобі!

Сідальний, глас 1. Подібний «Гроб Твой, Спасе»:

Хто озе́ра, і джере́ла,* і моря́ сотвори́в,* Той, навча́ючи нас благоро́дної поко́ри,* рушнико́м опереза́вшись, у́чням но́ги оми́в,* упоко́рюючись із бе́зміру добросе́рдя* і підно́сячи нас із прірви зло́би,* Єди́ний Чоловіколю́бець.

Інший сідальний, глас 3. Подібний «Божественния віри»:

Упоко́рюючись по добросе́рдю,* оми́в єси́ но́ги у́чнів Твоїх* і верста́ти путь боже́ственний їх спрямува́в;* Петро́ ж, яки́й від омива́ння відмовля́вся,* враз підкоря́ється боже́ственному повелінню,* омива́ння прийма́ючи і Тебе́ ре́вно блага́ючи* дарува́ти нам вели́ку ми́лість.

Євангеліє від Луки

 (Лк 22:1-39).

КАНОН

Творіння кир Косми. Акростих у первотворі: Τὴ μακρὰ πέμπτη μακρόν ὕμνον ἐξάδω. Глас 6.

Пісня 1

[Τ] Ірмос: Вро́зсіч розсіка́ється мо́ре Черво́не і хвиль корми́телька вису́шується – глибина́; для беззбро́йних ста́ла вона́ перехо́дом і воднора́з для всеозбро́єних – гро́бом; і пісня богокра́сна співа́лася: «Сла́вно просла́вився Христо́с Бог наш!»

Приспів: Сла́ва Тобі, Бо́же наш, сла́ва Тобі.

[Η] Всього́ Причи́на і життя́ Пода́телька, безме́жна Му́дрість Бо́жа збудува́ла дім Собі від Чи́стої Ма́тері, що не пізна́ла му́жа; у храм бо тіле́сний зодягну́вшися, сла́вно просла́вився Христо́с, Бог наш!

[Μ] Вво́дячи в та́йну Своїх дру́зів, душепожи́вну тра́пезу готу́є Су́ща Му́дрість Бо́жа і ча́шу безсме́ртя розчиня́є вірним. Приступімо благоче́сно і закли́чмо: сла́вно просла́вився Христо́с Бог наш!

[Α] Прислу́хаймося, всі вірні, до нество́реної і вро́дженої Му́дрости Бо́жої, що склика́є високомо́вною про́повіддю; Вона́ бо взива́є: «Вкусіте, і спізна́вши, що Благи́й я, воскли́кніте: сла́вно просла́вився Христо́с Бог наш!»

Пісня 3

[Κ] Ірмос: Госпо́дь усьо́го і Зверши́тель Бог, зубожівши, з Собо́ю, Безстра́сний, творіння з’єдна́в, і тим, за ко́го мав уме́рти, Сам Себе́, як су́ща Па́сха, передже́ртвував, взива́ючи: «Їжте Тіло моє́ і у вірі утвердіться!»

[Ρ] Ізбави́тельною для всьо́го сме́ртного ро́ду, Твоє́ю ча́шею, Благи́й, напоїв єси́ Твоїх у́чнів, напо́внивши її весе́лістю; Ти бо Сам Себе священнодієш, взива́ючи: «Пи́йте Кров мою́ і у вірі утвердіться!»

[Α] «Безу́мний муж, – той, котри́й між ва́ми зра́дник», – рідним Тобі у́чням провісти́в єси́, Беззло́бний, – «зро́ду не пізна́є сьо́го і, як безтя́мний, зро́ду не втя́мить; одна́к ви в мені перебува́йте – і у вірі утве́рдитеся!»

Сідальний, глас 4. Подібний «Явился єси днесь»:

Трапезу́ючи, Влади́ко, з у́чнями Твоїми,* яви́в єси́ та́їнственно всесвяте́ Твоє́ зако́лення,* яки́м від тліну ізба́вилися* ми, що свяще́нні Твої Стра́сті почита́ємо.

Пісня 4

[Π] Ірмос: Проро́к – прови́дець та́йни Твоє́ї невимо́вної, Хри́сте, проголоси́в: «Приготува́в єси́ могу́тню любо́в у кріпості, Отче Ще́дрий: Єдиноро́дного бо Си́на, Благи́й, посла́в єси́ у світ умилости́вленням».

[Ε] Йдучи́ на стра́сті, що всім Ада́мовим наща́дкам пролили́ безстра́стя, Хри́сте, мо́вив єси́ Твоїм дру́зям: «З ва́ми запра́гнув я сіє́ї Па́схи причасти́тися; мене́ бо, єдиноро́дного, посла́в Оте́ць у світ умилости́вленням».

[Μ] Причаща́ючись ча́ші, у́чням промо́вив єси́, Безсме́ртний: «Пло́ду виногра́дного більше не пи́тиму в сьо́му житті з ва́ми; мене́ бо, єдиноро́дного, посла́в Оте́ць у світ умилости́вленням».

[Π] «Пиття́ нове́ по́над уся́ке сло́во, говорю́ я, пи́тиму в Ца́рстві моїм, – сказа́в єси́, Хри́сте, дру́зям, – коли́ як Бог із бога́ми бу́ду там з ва́ми; мене́ бо, єдиноро́дного, посла́в Оте́ць у світ умилости́вленням».

Пісня 5

[Τ] Ірмос: Сою́зом любо́ви єдна́лися Апо́столи, Влади́ці всіх – Христо́ві себе́ віддаючи́, го́жі но́ги очища́ли, благовісту́ючи всім мир.

[Η] Зда́тна втри́мувати невтри́мну і високоле́тну у повітрі во́ду, прибо́ркувати безо́дні і вгамо́вувати моря́, Бо́жа Му́дрість во́ду в умива́льницю влива́є, і умива́є но́ги рабів Влади́ка.

[Μ] Явля́є у́чням о́браз смире́ння Влади́ка: Хто у хма́ри зодяга́є небозвід, опоя́сується рушнико́м і приклоня́є коліна, щоб раба́м оми́ти но́ги, – Той, у Чиїй руці ди́хання всіх су́щих.

Пісня 6

[Α] Ірмос: Оста́ння безо́дня гріхів оточи́ла мене́, і, бу́рі не в змо́зі терпіти, як Йо́на, вола́ю до Те́бе, Влади́ки; «Від тління мене́ возведи́!»

[Κ] «Го́сподом назива́єте мене́, о у́чні, і Вчи́телем; і досто́ту, ним я є, – взива́в єси́, Спа́се, – тому наслідуйте о́браз, яки́й ви в мені поба́чили!»

[Ρ] «Скве́рни хто не ма́є, той ніг омива́ти не потребу́є; і ви чи́сті, о у́чні, та не всі: ось бо оди́н із вас свавільно безу́мствує».

Кондак, глас 2. Подібний «Вишніх іщя»:

Хліб узя́вши в ру́ки, зра́дник по́тай їх простяга́є* і бере́ ціну́ То́го, Хто рука́ми Своїми люди́ну створи́в;* і неви́правним зостає́ться Юда, раб і облу́дник.

Ікос: До та́йної трапе́зи у стра́сі всі наблизи́вшись, чи́стими ду́шами Хліб приймімо, ра́зом з Влади́кою перебува́ючи, щоб поба́чили ми, як Він но́ги у́чням омива́є і рушнико́м обтира́є, і чини́ли так, як ба́чили: оди́н о́дному кори́лися і оди́н о́дному но́ги обмива́ли, – Сам бо Христо́с так повелів Своїм у́чням, передрікши се чини́ти; але́ не слу́хав Юда, раб і облу́дник.

Пісня 7

[Ο] Ірмос: Отроки в Вавіло́ні по́лум’я пе́чі не убоя́лися, але́, вве́ржені в осе́рдя по́лум’я і зро́шувані, співа́ли: «Благослове́н єси́, Го́споди, Бо́же отців на́ших!»

[Ν] Кива́ючи голово́ю, Юда на проду́мане злодія́ння зва́жувався, догідний час шука́ючи, щоб ви́дати на за́суд Суддю́, Яки́й є всіх Госпо́дь і Бог отців на́ших.

[Υ] «Оди́н із вас», – взива́в Христо́с до дру́зів, – «мене́ ви́дасть»; вони́ ж, забу́вши ра́дість, пройма́лися триво́гою й печа́ллю: «Скажи́, хто се», – гово́рячи, – «Бо́же отців на́ших?»

[Μ] «Хто зо мно́ю ру́ку свою́ в полу́мисок зухва́ло вклада́є, – ліпше було́ б йому́ врата́ життя́ ніко́ли не пройти́!» – так яви́в, хто то був, Бог отців на́ших.

Пісня 8

[Ν] Ірмос: За зако́ни вітцівські юнаки́ блаже́нні в Вавіло́ні, наража́ючись на ли́хо, знева́жили безу́мне ца́рське повеління і, охо́плені вогне́м, безси́лим їх розпла́вити, співа́ли досто́йну Владу́щого пісню: «Го́спода оспівуйте, діла́, і превозносіте по всі віки!»

[Ο] Співтрапе́зники Сло́ва на Сіо́ні, всеціло Йому́ відда́ні блаже́нні апо́столи пішли́ за Ним, немо́в за Па́стирем – ягня́та; і з’єдна́вшись нерозлу́чно з Христо́м, боже́ственним сло́вом жи́влені, благода́рно взива́ли: «Го́спода оспівуйте, діла́, і превозносіте по всі віки!»

[Ν] Зако́н дру́жби свідо́мо злама́вши, Іскаріо́т злоща́сний но́ги обми́ті наготува́в на зра́ду; і Твій ївши хліб – Тіло Боже́ственне, підня́в п’яту́ на Те́бе, Хри́сте, і не зумів візва́ти: «Го́спода оспівуйте, діла́, і превозносіте по всі віки!»

[Ε] Прийма́в безсо́вісний Тіло, що гріх відпуска́є, і Боже́ственну Кров, що за світ пролива́ється, але́ а́ні пи́ти її не соро́мився – про́дану за ціну́, ні не погре́бував злочи́нством, і не зумів візва́ти: «Го́спода оспівуйте, діла́, і превозносіте по всі віки!»

Чеснішу не співаємо.

Пісня 9

[Ξ] Ірмос: Гости́нністю Влади́ки і безсме́ртною Трапе́зою на го́рньому місці з висо́кими ми́слями, ну́мо, вірні, насолодімося, найви́щого сло́ва навчи́вшись від Сло́ва, Яке́ велича́ємо.

[Α] «Ідіть», – у́чням Сло́во гово́рить, – «приготу́йте на го́рньому місці Па́сху, яка́ утве́рджує уми́ тих, кого́ бажа́ю втаємни́чити неквасни́м сло́вом істини; тве́рдість же благода́ті велича́йте».

[Δ] «Твори́тельку-Прему́дрість, Оте́ць наро́джує мене́ пе́ред віка́ми; Він учини́в мене́ нача́лом шля́хів для діл, що ни́ні та́йно зве́ршуються; бо, бу́дучи нество́реним з приро́ди Сло́вом, я проголо́шую Своїм те, що ни́ні прийня́в».

[Ω] «Як люди́ною я є по су́тності, не по спови́дності, так і приро́да, що зо мно́ю з’єдна́лася, – Боже́ственна дією взаємоо́бміну; тим-то мене́, єди́ного Христа́, пізна́йте, що зберіга́є те, із чо́го, в чо́му і чим став я»[1].

І співаємо світильний на глас 3 тричі, розлого і мелізматично.

Черто́г Твій, Спа́се мій, ба́чу прикра́шений, та оде́жі не ма́ю, щоб до ньо́го увійти́. Вчини́ світлою о́діж душі моє́ї, Світлода́вче, і спаси́ мене́.

ХВАЛИТНІ на них стихири самогласні, глас 2.

Косми Маюмського:

Збира́ється вже Синедріо́н юде́йський,* щоб Творця́ і Зверши́теля все́світу Пила́тові ви́дати.* О беззако́нні! О невірні!* Адже Гряду́щого суди́ти живи́х і ме́ртвих до су́ду притяга́ють,* і Ціли́теля при́страстей – до страсте́й приготовля́ють.* Го́споди довготерпели́вий, вели́ка Твоя́ ми́лість, сла́ва Тобі.

Йоана Дамаскина:

Юда беззако́нний, Го́споди,* вмочи́вши на вече́рі ру́ку в полу́миску з Тобо́ю,* простягну́в до беззако́нників ру́ки, щоб узя́ти срібники;* і він, хто ми́ра обчи́слив ціну́,* не побоя́вся прода́ти Тебе́, Неоціне́нного;* він, хто но́ги простягну́в на омиття́,* облу́дно поцілува́в Влади́ку, щоб ви́дати беззако́нникам;* лик же апо́стольський поки́нувши* і три́дцять срібників ви́кинувши,* не ви́дів він Твого́ на тре́тій день Воскресіння,* яки́м поми́луй нас.

Юда зра́дник, облу́дник су́щий,* облу́дним поцілу́нком ви́дав Спа́са Го́спода:* Влади́ку все́світу як раба́ прода́в беззако́нникам;* і як ягня́ на зако́лення,* так ве́дений був Агнець Бо́жий, Син Отчий,* єди́ний Многоми́лостивий.

Юда, раб і облу́дник,* у́чень і зловми́сник,* друг і дия́вол,* діла́ми таки́м ви́явився:* пішо́в бо за Вчи́телем, і про́ти Ньо́го зами́слив зра́ду,* і говори́в у собі:* «Ви́дам Його́, і здобу́ду зібрані гро́ші».* Шу́кав же, щоб і ми́ро було́ про́дане,* і щоб Ісу́са обма́ном схопи́ли;* дав поцілу́нок – ви́дав Христа́.* І як ягня́ на зако́лення,* так ве́дений був єди́ний Добросерде́чний* і Чоловіколю́бець.

Слава, і нині: глас той же: Агнець, що Його́ прорік Іса́я,* гряде́ на добровільне зако́лення* і спи́ну віддає́ на бичува́ння,* що́ки на поли́чники,* лиця́ ж не відверта́є від ганьби́ опльо́вувань* і на безче́сну смерть засу́джується.* Все добровільно прийма́є Безгрішний,* щоб усім дарува́ти із ме́ртвих воскресіння.

СТИХИРИ НА СТИХОВНІ, самогласні Патріарха Методія, глас 8:

Днесь лука́вий зібра́вся про́ти Христа́ Синедріо́н* і про́ти Ньо́го ма́рне нара́джував:* переда́ти Пила́тові на смерть Непови́нного.* Днесь має́тками петлю́ на се́бе накида́є Юда* і подвійно себе́ життя́ позбавля́є* – і доча́сного, і боже́ственного.* Днесь Кая́фа мимово́лі пророку́є, мо́влячи:* «Ліпше Одно́му поме́рти за наро́д»,* – бо прийшо́в Він за гріхи́ на́ші постражда́ти,* щоб ви́зволити нас із ра́бства во́рогові,* як Благи́й і Чоловіколю́бець.

Стих: Хто їв хліби́ мої, підня́в п’яту́ на ме́не. (Пс 40:10)

Днесь Юда скида́є личи́ну захисника́ нужде́нних* і виявля́є о́браз користолю́бця:* вже він про вбо́гих не піклу́ється,* вже продає́ не ми́ро жони́-грішниці,* але́ Небе́сне Ми́ро,* і присво́ює отри́мані за Ньо́го срібники.* Біжи́ть до первосвяще́ників, гово́рить беззако́нникам:* «Що хо́чете мені да́ти, і я вам ви́дам Його́?»* О сріблолю́бство зра́дника!* Деше́ву обору́дку зве́ршує,* на дого́ду покупця́м влашто́вує торг над Запро́даним;* не прискіпливо обумо́влює ціну́,* але́ як раба́-втікача́ збува́є:* бо зви́чай у крадіїв – знецінювати цінне.* Ни́ні ж у́чень Святе́ ки́нув псам,* шал бо сріблолю́бства* спонука́в його́ біснува́тися про́ти свого́ Влади́ки.* Уни́кнімо ж сіє́ї споку́си, взива́ючи:* Довготерпели́вий Го́споди, сла́ва Тобі.

Стих: Вихо́див назо́вні, і змовля́вся. (Пс 40:7)

Йоана Дамаскина: Но́ров твій облу́ди по́вен, беззако́нний Юдо:* бо неду́гуючи сріблолю́бством,* придба́в ти людиноненави́сництво.* Бо якщо́ бага́тство ти люби́в,* навіщо прийшо́в єси́ до То́го, Хто навча́в про вбо́гість?* Якщо́ ж і люби́в ти Його́,* чом прода́в єси́ Безцінного, ви́давши на вби́вство?* Вжахни́ся, со́нце, застогни́, зе́мле,* і здрига́ючись, заголоси́:* «Беззло́бний Го́споди, сла́ва Тобі!»

Стих: Сло́во законопересту́пне возвели́ на ме́не. (Пс 40:9)

Патріарха Методія: Хай не бу́де між ва́ми, о вірні,* ніко́го невтаємни́ченого у Влади́чню вече́рю,* хай зо́всім ніхто́ не приступа́є до тра́пези підсту́пно, як Юда:* він бо, взя́вши окра́єць, від Хліба відступи́вся;* з ви́гляду ніби у́чень, наспра́вді ж – уби́вця,* він з богопроти́вниками зловтіша́вся, хоч з Апо́столами подвиза́вся;* нена́видячи – цілува́в,* а цілу́ючи – продава́в* на́шого Відкупи́теля від прокля́ття,* Бо́га і Спа́са душ на́ших.

Слава: І нині, глас 5. Косми Маюмського: Втаємни́чуючи Твоїх, Го́споди, у́чнів,* Ти навча́в їх, гово́рячи:* «О дру́зі, глядіть, щоб нія́кий страх не розлучи́в вас зо мно́ю;* бо хоч і стражда́ю я, але́ за світ.* Тож не зневірюйтеся в мені:* бо прийшо́в я не для то́го, щоб мені послужи́ли,* але́ щоб послужи́ти* і положи́ти ду́шу мою́ як ви́куп за світ.* Якщо́ ж ви єсте́ дру́зі мої – мене́ наслідуйте:* хто хо́че бу́ти пе́ршим, хай бу́де оста́ннім,* а влади́ка – як прислу́жник.* Перебува́йте в мені, щоб гро́но принести́,* бо я є лоза́ життя́».

Тропар, глас 8: Коли́ сла́внії Учні при умива́нні на вече́рі просвіща́лися, тоді Юда злочести́вий, сріблолю́бством неду́гуючи, потьма́рювався і беззако́нним су́ддям Тебе́, Пра́ведного Суддю́, видає́. Глянь, нажи́ви люби́телю, на то́го, хто не́ю повішення собі нажи́в! Біжи́ од ненаси́тности душі, що на таке́ про́ти Вчи́теля дерзну́ла! До всіх благи́й Го́споди, сла́ва Тобі!

Переклад майстерні літургійних перекладів «Трипіснець»

---

[1] Цей тропар у своєрідній формі і термінології, притаманній візантійському богослов’ю, наголошує повноту двох природ Христових у Воплоченні, Його абсолютні Божественність і людськість водночас. «Те, з чого» – Божество, в якому Господь існував одвічно і в якому прийняв людську природу через Воплочення; «у чому» – людська природа, яку Син Божий прийняв і в якій, разом із Божеством, перебував у Своєму земному житті; «чим став» - незлитне і нероздільне поєднання Божої і людської природ в одній Особі воплоченого Сина Божого.