У СВЯТУ І ВЕЛИКУ ПЯТНИЦЮ УВЕЧІР Вечірня із винесенням плащаниці

У СВЯТУ І ВЕЛИКУ П'ЯТНИЦЮ УВЕЧІР

Вечірня із винесенням плащаниці

На «Господи візвав» стихири самогласні. Глас 1:

Все творіння міни́лося від стра́ху,* ба́чачи, як на хресті виси́ш Ти, Хри́сте:* со́нце затьма́рювалося* і землі осно́ви стряса́лися,* все співстражда́ло з Тим, Хто сотвори́в усе́;* Хто з во́лі вла́сної перетерпів зара́ди нас* – Го́споди, сла́ва Тобі!

Глас 2. Люд злочести́вий і беззако́нний* на́що замишля́є даре́мне?* На́що всіх Життя́ на смерть засуди́в він?* Вели́ке ди́во!* – бо Творе́ць світу в ру́ки беззако́нних віддає́ться* і на Дре́во підно́ситься Чоловіколю́бець,* щоб су́щих в Аді ви́зволити в’я́знів, що взива́ють:* «Довготерпели́вий Го́споди, сла́ва Тобі!»

Днесь ба́чила Тебе́ Непоро́чная Діва* на хресті, Сло́ве, підвішеним* і, боліючи матери́нською утро́бою,* зра́нювалася се́рцем гірко* і, сто́гнучи бо́лісно з глибини́ душі,* лице́ і воло́сся терза́ючи, побива́лася.* Тому́, і в гру́ди Себе́ б’ючи́,* голоси́ла жа́лібно:* «Ле́ле, Боже́ственна Дити́но!* Ле́ле, Світло світу!* Чому́ поме́рк єси́ в оча́х моїх, Агнче Бо́жий?»* Ти́м-то і во́їнства Безпло́тних,* охо́плені тре́петом, промовля́ли:* «Неосягне́нний Го́споди, сла́ва Тобі!»

На дре́ві ба́чачи, Хри́сте, повішеним* Тебе́, всіх Созда́теля і Бо́га,* взива́ла гірко Та, що без сімені Тебе́ зроди́ла:* «Си́ну мій, де скри́лася краса́ о́бразу Твого́?* Не перено́шу я ви́ду, як Тебе́ розпина́ють непра́ведно;* поспіши́ ж, уста́нь,* щоб і я поба́чила Твоє́ із ме́ртвих* триде́нне воскресіння!»

Глас 6. Днесь Влади́ка творіння стоїть пе́ред Пила́том* і на хрест віддає́ться Творе́ць усьо́го;* як ягня́, веде́ться з во́лі Своє́ї;* цвя́хами прибива́ється* і в ре́бра проко́люється;* і до гу́бки доторка́ється Зроси́тель ма́нни;* по щоці вдаря́ється Відкупи́тель світу,* і над Зверши́телем усьо́го знуща́ються раби́ Його́.* О чоловіколю́бство Влади́ки!* За розпина́телів моли́в Він Отця́ Свого́, промовля́ючи:* «Прости́ їм гріх сей,* бо не відають беззако́нники,* що́ непра́ведно вчиня́ють!»

Слава: О, як беззако́нне собо́рище* Царя́ творіння засуди́ло на смерть,* не посоро́мившись благодія́нь,* про які Він для пересторо́ги нага́дував їм, промовля́ючи:* «Лю́ди мої, що́ я заподіяв вам?* Чи не чудеса́ми я напо́внив Юде́ю?* Чи не воскреша́в мерців одни́м лиш сло́вом?* Чи не зціля́в уся́ку не́міч і неду́гу?* Чим же ви мені віддя́чуєте?* Чом не пам’ята́єте мене́?* За зцілення – ра́ни мені завдає́те,* за життя́ – умертвля́єте,* вішаєте на дре́ві як злочи́нця – Доброчи́нця,* як беззако́нника – Законода́вця,* як засу́дженого – Царя́ всіх».* Довготерпели́вий Го́споди, сла́ва Тобі!

І нині: Страшне́ і небува́ле та́їнство* днесь діється на оча́х на́ших:* Неосягне́нний – схо́плюється;* зв’я́зується Ада́мів Визволи́тель від прокля́ття;* Іспиту́ючий серця́ й утро́би неправедно допи́тується;* в темни́ці замика́ється Зда́тний замкну́ти безо́дню;* стоїть пе́ред Пила́том Той, Кому́ з тре́петом предстоя́ть Небе́сні Си́ли;* вдаря́ється руко́ю створіння Сотвори́тель;* на Дре́во засу́джується Суддя́ живи́х і ме́ртвих;* у гро́бі закрива́ється Руїнник Аду.* Все те́рпиш Ти зі співчуття́* і всіх спас єси́ від прокля́ття,* – беззло́бний Го́споди, сла́ва Тобі!

Прокімен, глас 4: Розділи́ли ри́зи мої між собо́ю і на оде́жу мою́ мета́ли же́реб. (Пс 21:19)

Стих: Бо́же, Бо́же мій, згля́нься на ме́не! Чому́ Ти поки́нув мене́?

Книги Виходу читання 

Господь розмовляв з Мойсеєм віч-на-віч, так, як говорить людина з людиною. А потім Мойсей повертався до табору. Слуга ж його, Ісус Навин, ще хлопчина, не полишав намету. Мойсей сказав Господеві: «Глянь, ти кажеш мені: Виведи народ цей, та ти не сповістив мене, кого пошлеш зо мною. А ще й сказав був мені: Знаю тебе на ім’я, і ласку ти знайшов в очах моїх. Тож коли я справді знайшов ласку в твоїх очах, дай мені взнати твої путі, щоб я пізнав тебе та й знайшов ласку в твоїх очах, та зглянься й на те, що це твої люди». Господь сказав: «Я сам піду з тобою і дам тобі спокій». І Мойсей відповів йому: «Коли не йтимеш ти сам особисто, то й не виводь нас звідси. Та й почім же буде пізнати, що я знайшов ласку в твоїх очах, я і народ твій, як не потім, що ти йтимеш з нами? Тим відрізнимось ми, я і твій народ, від усіх народів, що на лиці землі». Господь сказав Мойсеєві: «І те, що ти зараз бажаєш, зроблю; бо ти знайшов ласку в очах у мене, і я знаю тебе на ім’я». І говорив Мойсей: «Покажи мені, благаю, твою славу!» І Господь відповів: «Я появлю перед тобою всю мою доброту і виголошу перед тобою ім’я Господа; і милуватиму, кого милуватиму, і милосердуватимусь, над ким буду милосердуватись». І додав: «Лиця ж мого не можна тобі бачити, бо людина не може бачити мене і жити». Далі Господь сказав: «Ось місце коло мене, стань на цій скелі; і як проходитиме моя слава, я поставлю тебе в щілині скелі й моєю долонею покрию тебе, поки не перейду. (Вих. 33, 11-22)

Прокімен, глас 4:  Суди́, Го́споди, кри́вдників моїх, побори́ протибо́рців моїх! (Пс 34:1)

Стих: Візьми́ обладу́нок і щит і воста́нь на по́міч мені! (Пс 34:2)

Книги Йова читання 

Тоді благословив Господь нове становище Йова більш, ніж старе, і було в нього чотирнадцять тисяч овець, шість тисяч верблюдів, тисячу пар волів і тисячу ослиць. І народилось у нього семеро синів і три дочки. Одну назвав він Голубка, другу Пахуча квітка, а третю Рожок на помаду. Не було у всій країні таких вродливих жінок, як Йовові дочки. І дав їм батько спадщину між їхніми братами. Жив Йов після цього ще сто сорок років і бачив своїх дітей і дітей своїх дітей аж до четвертого покоління. І вмер Йов старим, нажившися на світі. (Йов. 42, 12-16)

Пророцтва Ісаї читання 

Так говорить Господь: ось пощастить Слузі моєму; він вознесеться, піде в гору, стане вельми великим. І як жахалися численні, глядівши на нього – вигляд його не мав нічого людського в собі, – так здивує він багато народів, царі затулять рота свого; бо таке побачать, що їм не оповідалось, довідаються про таке, чого не чули. Хто б повірив тому, що ми чули? Кому рамено Господнє об’явилось? Він, мов той пагін, виріс перед нами, мов корінь із землі сухої. Не було в ньому ні виду, ні краси, – ми бачили його, – ні вигляду принадного не було в ньому. Зневажений, останній між людьми, чоловік болів, що зазнав недуги: немов людина, що перед нею обличчя закривають, зневажений, і ми його нізащо мали. Та він наші недуги взяв на себе, він ніс на собі наші болі. Ми ж, ми гадали, що його покарано, що Бог його побив, принизив. Він же був поранений за гріхи наші, роздавлений за беззаконня наші. Кара, що нас спасає, була на ньому, і його ранами ми вилікувані, усі, як вівці, ми блукали; кожен, ходив своєю дорогою; провини нас усіх Господь поклав на нього. Його мордовано, та він упокорявся і не розтуляв своїх уст; немов ягня, що на заріз ведуть його, немов німа вівця перед обстригачами, не відкривав він уст. Насильно, скорим судом його вхопили. Хто з його сучасників думав, що його вирвано з землі живих, і що за гріхи народу свого його побито аж до смерті? Гріб йому призначили разом з безбожниками і між злочинцями його могила, хоч він і не вчинив насильства, і не було обману на устах у нього. Та Господь схотів придавити його стражданням. Якщо він принесе своє життя в покуту, то побачить потомство, житиме довго, і рука його вчинить успішно волю Господню. Після трудів душі своєї він побачить світло і насититься своїм знанням. Слуга мій виправдає багатьох, їхні беззаконня понесе на собі. Тому я дам йому, як пай, премногих; він з сильними буде ділити здобич, бо видав на смерть свою душу і був зачислений до лиходіїв, коли взяв на себе гріхи багатьох і за грішників заступався. (Іс. 52, 13-15; 53, 1-12)

Прокімен, глас 6: Положи́ли мене́ в ро́ві преглибо́кому, в те́мряві і тіні сме́ртній. (Пс 87:7)

Стих: Го́споди Бо́же спасіння мого́, уде́нь взива́ю і вночі – пе́ред Тобо́ю. (Пс 87:2)

До Корінтян першого послання святого апостола Павла читання

Зачало 125 

Браття! Слово про хрест – глупота тим, що погибають, а для нас, що спасаємося, сила Божа. Писано бо: «Знищу мудрість мудрих і розум розумних знівечу! Де мудрий? Де учений? Де дослідувач віку цього? Хіба Бог не зробив дурною мудрість цього світу? А що світ своєю мудрістю не спізнав Бога в Божій мудрості, то Богові вгодно було спасти віруючих глупотою проповіді. Коли юдеї вимагають знаків, а греки мудрости шукають – ми проповідуємо Христа розп’ятого: – ганьбу для юдеїв і глупоту для поган, а для тих, що покликані, – чи юдеїв, чи греків – Христа, Божу мудрість і Божу могутність. Бо, нібито, немудре Боже – мудріше від людської мудрості, і немічне Боже міцніше від людської сили. Погляньте, брати, на знання ваше: не багато мудрих тілом, не багато сильних, не багато благородних; але Бог вибрав немудре світу, щоб засоромити сильних, – і незначне світу та погорджене Бог вибрав, і те, чого не було, щоб знівечити те, що було, щоб жодне тіло не величалося перед Богом. Тож через нього ви у Христі Ісусі, який став нам мудрістю від Бога й оправданням й освяченням, і викупленням, щоб було, як написано: «Хто хвалиться, нехай у Господі хвалиться».Та я, коли прийшов до вас, брати, – не прийшов звіщати вам свідоцтво Боже високомовними словами чи мудрістю. Ні! Я вирішив не знати нічого іншого між вами, як тільки Ісуса Христа і то розп’ятого. (I Кор. 1, 18-31; 2, 1-2)

Алилуя (3), глас 1:

Стих 1: Спаси́ мене́, Бо́же, бо сягну́ли во́ди до душі моє́ї. (Пс 68:2)

Стих 2: Ганьбу́ передчува́ла душа́ моя́ і стражда́ння. (Пс 68:21)

Стих 3: Хай поме́ркнуть о́чі їх, аби́ не ви́діли. (Пс 68:24)

Євангеліє від Матея, від зачала 110

Як же настав ранок, усі первосвященики і старші народу скликали раду на Ісуса, щоб його вбити. І зв’язавши його, повели та й передали правителеві Пилатові. Тоді Юда, який його зрадив, побачивши, що його засудили, розкаявся і повернув тридцять срібняків назад первосвященикам і старшим. «Згрішив я», – сказав, – «видавши кров невинну». Ті ж відповіли: «Що нам до того? Ти побачиш!» Тоді він кинув гроші у святиню, пішов геть та й повісився. Первосвященики ж взяли ті гроші й кажуть: «Їх не годиться класти до скарбоні, бо це ціна крови.» Порадившись, вони купили за них гончарське поле, щоб ховати там чужинців. Тому це поле й досі зветься Полем Крови. Тоді здійснилося слово пророка Єремії, що каже: «І взяли вони тридцять срібняків, ціну того, що був оцінений синами Ізраїля, і дали їх за гончарське поле, як Господь мені звелів був.»

Поставлено Ісуса перед правителем, а правитель спитав його: «Ти цар юдейський?» Ісус відповів: «Ти кажеш». Та коли первосвященики й старші його обвинувачували, він не відповідав нічого. Тоді Пилат каже до нього: «Хіба не чуєш усього, скільки то свідкують на тебе?» А він не відповів йому ані на одне слово, так що правитель вельми дивувався.

На свято звик був правитель відпускати народові одного в’язня, якого вони хотіли. Був же тоді визначний в’язень, що звавсь Варавва. А коли вони зібралися, Пилат каже до них: «Кого бажаєте, щоб я вам відпустив: Варавву чи Ісуса, що зветься Христос?» Знав бо він добре, що вони з зависти видали його. І коли він сидів на судилищі, його жінка прислала йому сказати: «Нічого не роби праведникові тому, бо я цієї ночі вві сні багато витерпіла заради нього.»

Та первосвященики й старші намовили народ, – просити за Варавву, а Ісуса – видати на смерть. Заговорив правитель і сказав їм: «Кого з двох бажаєте, щоб я відпустив вам?» Ті відповіли: «Варавву». Каже до них Пилат: «А що маю робити з Ісусом, що зветься Христос?» Усі відповіли: «Нехай буде розіп’ятий!» Спитав він: «Що злого вчинив він?» Вони ж ще більше заходилися кричати: «Нехай буде розіп’ятий!» Пилат, бачивши, що нічого не вдіє, а заколот дедалі більшає, взяв води й умив перед народом руки та й каже: «Я невинний крови праведника цього; ви побачите». Увесь же народ відповів, кажучи: «Кров його на нас і на наших дітях!» Тоді він відпустив їм Варавву, а Ісуса, бичувавши, видав на розп’яття.

Тоді вояки правителя, взявши Ісуса у Преторію, зібрали на нього всю чоту і, роздягнувши його, накинули на нього червоний плащ і, сплівши вінець з тернини, поклали йому на голову, а тростину дали в праву руку. Потім, припавши перед ним на коліна, глузували з нього, кажучи: «Радуйся, царю юдейський!» І плювали на нього, брали тростину й били його по голові. А коли насміялися з нього, скинули з нього плащ, надягнули на нього його одіж і повели на розп’яття.

Виходячи ж, вони зустріли одного чоловіка з Киринеї, на ім’я Симон, і примусили його нести хрест його. Прибувши на місце, що зветься Голгота, тобто сказати «Череп-місце», дали йому випити вина, змішаного з жовчю, але він, покуштувавши, не хотів пити. Ті ж, що розп’яли його, поділили його одежу, кинувши жереб. А потім сіли, щоб його стерегти там. Над головою в нього прибито напис за що його засуджено: «Це Ісус – Цар Юдейський.» Тоді розіп’яли з ним двох розбійників: одного праворуч, а другого ліворуч.

Один із повішених злочинців зневажав його, кажучи: «Хіба ти не Христос? Спаси себе і нас!» А другий, озвавшися, скартав його й мовив: «Чи не боїшся Бога, ти, що покутуєш ту саму кару? Бо ж ми приймаємо кару, гідну наших учинків, цей же не зробив нічого злого.» І додав: «Ісусе! Згадай про мене, як прийдеш у своє Царство». Сказав (Ісус) до нього: «Істинно кажу тобі: Сьогодні будеш зо мною в раї.»

Ті ж, що проходили повз нього, лихословили його й похитували своїми головами, кажучи: «Ти, що руйнуєш храм і за три дні відбудовуєш знову, спаси себе самого; якщо ти Син Божий, зійди но з хреста!» Так само й первосвященики насміхалися з книжниками та старшими, говоривши: «Інших спасав, – себе спасти не може! Він цар Ізраїля: нехай тепер зійде з хреста, і ми увіруємо в нього. Він покладався на Бога, нехай же Бог визволить його нині, якщо він його любить. Сам бо казав: Я – Син Божий». Так теж і розбійники, що були з ним розіп’яті, ображали його. Від шостої години темрява настала по всім краю аж до дев’ятої години. А близько дев’ятої години Ісус скрикнув міцним голосом, вимовляючи: «Елі Елі, лема савахтані», – тобто: «Боже мій, Боже мій, чому ти мене покинув?» Деякі з тих, що там стояли, почувши це, казали: «Він Іллю кличе». І негайно один із них підбіг, узяв губку й, намочивши її оцтом, настромив на тростину й дав йому пити. Інші ж казали: «Лиши, побачимо, чи прийде Ілля його рятувати.» А Ісус, скрикнувши сильним голосом, віддав духа. І роздерлася завіса храму надвоє, від верху аж до низу, і земля затряслася, скелі порозпадались; гроби відкрилися, багато тіл святих померлих устали, і вийшовши з гробів по його воскресінні, ввійшли у святе місто й багатьом з’явились. А сотник і ті, що стерегли з ним Ісуса, бачивши землетрус і те, що сталося, вельми налякалися і мовили: «Це справді був Син Божий!»

Через те, що це була п’ятниця, отже, щоб не залишилися в суботу тіла на хресті, – бо був Великдень тієї суботи, – то юдеї попросили Пилата, щоби переламали їм голінки й познімали з хреста. Отож вояки прийшли і переламали першому голінки і другому, який був з ним розіп’ятий. Та коли підступили до Ісуса й побачили, що він уже мертвий, то голінок не перебивали йому, лиш один з вояків проколов йому списом бік. І потекла негайно ж кров – і вода. І той, який бачив, свідчить те, і правдиве свідчення його; і він знає, що говорить правду – щоб ви теж увірували. Бо сталося те, щоб Писання здійснилось: «Кістка його не буде поламана.» А й інше Писання каже: «Споглядатимуть на того, кого прокололи.» Після того Йосиф Ариматейський, що був учнем Ісусовим, – але потайки, страхався бо юдеїв, – удався до Пилата з проханням, щоби забрати тіло Ісуса. І дозволив Пилат. Прийшов він, отже, і забрав Ісусове тіло. А надійшов і Нікодим, який раніше приходив уночі до нього, та й приніс мішанину з смирни та алое, мірок зо сто. І взяли вони тіло Ісуса та обв’язали його запашним полотном, як то ховають за юдейським звичаєм. А був на тому місці, де розіп’яли його, сад, а в саду тому – нова гробниця, в якій нікого ще не клали. Ось там, з огляду на юдейське споготування і що гробниця була поблизу, – покладено Ісуса.

Було ж там багато жінок, які дивилися здалека; вони слідом ішли за Ісусом з Галилеї, і йому прислуговували: між ними Марія Магдалина, Марія, мати Якова та Йосифа, і мати синів Заведея. Як же настав вечір, прийшов заможний чоловік з Ариматеї, на ім’я Йосиф, що й сам став учнем Ісуса; Він прийшов до Пилата і просив тіла Ісуса. Тоді Пилат звелів видати тіло. Йосиф узяв тіло, загорнув його в чисте полотно й поклав у своїй новій гробниці, що її висік у скелі. І, прикотивши до входу гробниці великий камінь, відійшов. А була там Марія Магдалина й інша Марія, що сиділи проти гробниці. (Мт. 27, 1-38; Лк. 23, 39-43; Мт. 27, 39-54; Ів. 19, 31-73; Мт. 27, 55-61).

Стихири на стиховні. Глас 2 самоподібний:

Коли́ із Дре́ва ме́ртвим* Аримате́янин зняв Тебе́, всіх Життя́,* він сми́рною і плащани́цею Тебе́, Хри́сте, обви́в* і з любо́в’ю порива́вся* се́рцем і уста́ми Тіло Нетлінне Твоє́ обцілува́ти,* одна́че, зде́ржуваний стра́хом,* ра́дуючись, взива́в до Те́бе:* «Сла́ва пони́женню Твоє́му, Чоловіколю́бче!»

Стих: Госпо́дь воцари́вся, в красу́ зодягну́вся. (Пс 92:1)

Коли́ у гро́бі но́вім* за всіх положи́вся Ти, Відкупи́-телю всіх,* Ад всеосмія́нний, узрівши Тебе́, вжахну́вся,* за́суви сокруши́лися,* злама́лися врата́,* гро́би розчахну́лися, ме́ртві воста́ли.* Тоді Ада́м у благода́-ренні, ра́дуючись, взива́в до Тебе́:* «Сла́ва пони́женню Твоє́му, Чоловіколю́бче!»

Стих: Він бо утверди́в вселе́нну, і вона́ не похитне́ться. (Пс 92:1)

Коли́ у гро́бі пло́ттю* Ти з во́лі вла́сної замкну́вся,* з приро́ди Божества́ не піддаючи́сь ні описа́нню, ні окре́сленню,* Ти замкну́в поко́ї сме́рти* і спусто́шив усі Адові ца́рські пала́ти;* тоді й субо́ту цю* Боже́ственного благослове́ння і сла́ви,* і Твоє́ї світлости сподо́бив єси́.

Стих: До́мові Твоє́му подоба́є свя́тість, Го́споди, на многоту́ днів. (Пс 92:6)

Коли́ Си́ли спогляда́ли, Хри́сте,* як беззако́нні обма́нником Тебе́ обмо́вили,* і ка́мінь гро́бу, запеча́таний рука́ми,* яки́ми Твої нетлінні ре́бра проколо́ли,* – жаха́лися невимо́вному довготерпінню Твоє́му.* Одна́че і на́шому спасінню ра́дуючись,* взива́ли до Те́бе:* «Сла́ва пони́женню Твоє́му, Чоловіколю́бче!»

Слава, і нині: глас 5:

Тебе́, що огорта́єшся світлом, на́че ри́зою, Йо́сиф, зня́вши з Дре́ва з Никоди́мом, і ба́чачи ме́ртвим, наги́м, не погребе́нним, з глибини́ співчуття́ став голоси́ти і, рида́ючи, промовля́в: «Го́ре мені, Найсоло́дший Ісу́се! Той, Яко́го ле́две узрівши на Хресті повішеним, со́нце мо́роком пойняло́ся, і земля́ від стра́ху стряса́лася, і роздира́лася хра́мова завіса. Але́ ось ни́ні ба́чу Тебе́, що добровільно ра́ди ме́не прийня́в смерть. Як похова́ю Тебе́, Бо́же мій? або́ яко́ю плащани́цею обів’ю́? і яки́ми рука́ми торкну́ся нетлінного Твого́ Тіла? або́ які пісні заспіва́ю, Ще́дрий, на відхід Твій? Велича́ю Стра́сті Твої, піснесло́влю і Погребе́ння Твоє́ з Воскресінням, кли́чучи: Го́споди, сла́ва Тобі!»

Тропар: Благоо́бразний Йо́сиф,* з Дре́ва зня́вши пречи́стеє Тіло Твоє́,* плащани́цею чи́стою обви́в,* і арома́тами в гро́бі но́вім, покри́вши, положи́в.

За давньою єрусалимською традицією священик мовив ще й таку молитву: Господи Ісусе Христе, Боже наш, Спасе світу, Ти сподобив в час сей положити божественну Твою душу як викуп визволительний за життя світу, щоб ізбавитись нам від рабства смерті і гріха, щоб служили ми в оновленні життя. Ти власною Кров'ю очищення вчинив гріхів наших і возгласив гласом величним: «Отче, в руки Твої передаю дух мій», ізбав нас від усякого диявольського нападку, даруй душам нашим умиління, помислам нашим дбання про іспит на страшному і праведному Твоєму суді, пригвозди до страху Твого плоті наші і умертви члени наші, сущі на землі, щоб, відрікшись нечестя і похотей світу, ціломудренно і праведно і благочестиво жили ми, і не відверни лице Твоє від нас, а радше руку помочі простягни, возстав нас від беззаконь наших. Ти бо єси Бог наш, Бог щоб милувати і спасати і прощати прогрішення, і Тобі славу возсилаємо з безначальним Твоїм Отцем, і з всесвятим і животворящим Твоїм Духом, нині і повсякчас і на віки віків.

Відпуст: Христо́с, істинний Бог наш, що за́для нас, люде́й, і на́шого ра́ди спасіння страшні стражда́ння, і Животворя́щий Хрест, і во́льне погребе́ння пло́ттю прийня́ти зво́лив, моли́твами пречи́стої Своє́ї Ма́тері, святи́х сла́вних і всехва́льних Апо́столів, преподо́бних і богоно́сних отців на́ших, і всіх святи́х, поми́лує і спасе́ нас, як благи́й і чоловіколю́бець.

Переклад майстерні літургійних перекладів «Трипіснець»